Прийдешній час відсоткових ставок
Одна ластівка ще не робить весни, й один місяць нормального зростання зайнятості, а також зростання цін у Сполучених Штатах не означає, що Федеральний резерв більше не стоїть перед загрозою економічного спаду та дефляції. Але настане час, коли розпочнеться зростання світових відсоткових ставок.
Хоч коли б наступив цей момент — чи восени цього року, в 2005, 2006 чи 2007 році — Америка та вся світова економіка відчують слабкі місця фінансової системи, що відображують «успіхи» останніх трьох років кредитно-грошового стимулювання та виробництва, і виражаються в скороченні та забороні зростання безробіття. Короткострокові відсоткові ставки перебувають на напрочуд низькому рівні: всього 2% у єврозоні, 1% — у США та 0% — у Японії. Експансіоністська кредитно-грошова політика виявилася успішною, але тільки завдяки падінню ставок відсотка до найнижчого в історії рівня, а також тому, що інвестори повірили в те, що витрати за позиками залишаться на нинішньому рівні протягом тривалого часу.
Головним результатом кредитно-грошового стимулювання стало різке зростання цін активів: усе, що приносить прибуток, дивіденд або ренту, стає набагато привабливішим, а, отже, набагато ціннішим у грошовому відношенні, тоді як відсоткові ставки перебувають на дуже низькому рівні, й очікується, що такий стан справ збережеться надовго. Саме цим пояснюється величезний розрив між нинішніми цінами на нерухомість у США, звичайні акції в Нью-Йорку, Лондоні та Франкфурті, на довгострокові облігації в усьому світі та їхньою базисною вартістю в звичайних умовах.
То що ж станеться, коли центральні банки почнуть піднiмати відсоткові ставки? У 1994 році зростання короткострокових ставок привело до збільшення довгострокових — і зниження цін на довгострокові облігації — щонайменше вдвічі порівняно з прогнозами стандартних моделей того часу. Більш того, в периферійних економіках, які розвиваються, спостерігалося набагато більше зростання відсоткових ставок, ніж у розвинених промислових країнах.
Таким чином, перша небезпека, яка очікує нас із 2005 року, коли, швидше за все, зростуть світові відсоткові ставки, — це чергова хвиля фінансових криз у країнах з економікою, що розвивається. У таких країнах, як Мексика, Бразилія, Туреччина, Аргентина, Корея, Малайзія та Таїланд, як показує досвід 1990-х років, відмінність між відсотковими ставками, за якими банки отримують кошти та за якими видають їх позичальникам, може збільшитися, і потоки капіталу змінять напрямок у напрочуд короткі строки. Це станеться незалежно від того, наскільки сприятливо співробітники МВФ та великі банки оцінюють економічну й фінансову політику цих країн.
Різниця між відсотковими ставками, за якими банки отримують кошти та за якими видають їх позичальникам, у країнах з економікою, що розвивається, і сьогодні надзвичайно мала. Міжнародні грошові потоки, крім притоку капіталу до США, ще не досягли рівня «ірраціонального достатку», але це ще може статися до того як почнуть зростати ставки відсотка. І це тривожна перспектива, оскільки, якщо і можна винести якісь уроки з фінансових криз 1990-х років, то це те, що не можна переоцінювати стабільність міжнародних фінансових потоків.
Друга небезпека полягає у високих цінах активів у розвинених промислових країнах. Домінуючий спосіб мислення у Федеральному резерві (з ним я погоджуюся) полягає в тому, що інформаційно-технологічна революція триває, темпи зростання потенційного виробництва в США залишаються дуже швидкими. Це має на увазі, що фактично відсоткові ставки повинні залишатися на низькому рівні протягом тривалого періоду часу.
Більш того, рівень довіри до Федерального резерву високий, й останні залишки введеної в 1970-ті роки премії за викликаний інфляцією ризик були витіснені з відсоткових ставок. У результаті навіть після того, як обсяг виробництва повернеться на потенційно можливий рівень, ставки відсотка залишаться на низькому рівні за стандартами 1980-х та 1990-х років.
Усе це, звісно, хороші новини для тих, хто володіє такими активами, як довгострокові облігації, акції та нерухомість. Так, саме підвищення цін довгострокових активів було метою пониження ставок, оскільки підвищення добробуту власників облігацій й особливо власників нерухомості є хорошим стимулом зростання споживання.
Але погані новини полягають у тім, що, навіть якщо очікується, що ставки залишаться на низькому рівні протягом деякого часу, вони не можуть залишатися на такому низькому рівні нескінченно. А коли піднімуться відсоткові ставки, впаде вартість активів. Саме в такі періоди — особливо, коли вартість активів падає швидко й істотно, — ми й дізнаємося, наскільки добре центральні банки виконують свою основну функцію, а саме — підтримку фінансової й економічної стабільності.
Саме в такі періоди також з’ясовується, як багато людей купують довгострокові облігації, нерухомість або акції не тому, що вважають чинні ціни привабливими порівняно з базисними, а тому, що ціни на них зросли протягом останніх кількох років. І це головне питання, над яким повинні замислитися ті, хто визначає фінансову політику. Бо люди, які придбали довгострокові активи через уявне стабільне зростання цін, почнуть продавати свої активи, щойно з’явиться тенденція спаду. Зокрема, зовнішньоторговельний дефіцит США стане величезним джерелом нестабільності у разі значного падіння цін довгострокових активів.
ДО РЕЧІ
Новий директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Родріго Рато (обраний минулого тижня замість Хорста Келера й офіційно займе посаду голови МВФ, як очікується, в червні) дав оптимістичний прогноз світової економіки, попри стрибок цін на нафту та побоювання фінансових ринків щодо підвищення відсоткових ставок Федеральною резервною системою (ФРС) США, пише The Wall Street Journal. Хоча США слід скорочувати бюджетний дефіцит, думку ФРС, що інфляція не становить загрози американській економіці й політика США, спрямована на «розмірене» підвищення відсоткових ставок, повинні допомогти підтримати світову економіку, вважає Р. Рато. На його думку, «світова економіка, очевидно, — на підйомі. 2004 рік буде для більшості країн кращим за 2003-й».
Дж. Бредфорд ДеЛонг — професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі й помічник міністра фінансів США під час правління президента Клінтона
