«Рішення краще з гірших»

«У мене було два варіанти — аби домовитися про мінімальне зростання цін на газ і продовжити співпрацю з МВФ. Або увійти у дефолт. Це банкрутство країни. ...Цього неможливо було допустити», — заявив днями прем’єр-міністр України Володимир Гройсман під час засідання Кабміну. З 1             листопада 2018 року ціни на газ для населення зростуть на 23,5%. «Не на 60%», — додав глава уряду. І для цього потрібно було докласти «неймовірні зусилля». Паралельно президент Петро Порошенко вже доручив Кабміну розширити програму субсидій у зв’язку з підвищенням ціни на газ.

Якесь замкнене коло — беремо нові кредити для того, щоб обслуговувати старі борги. При цьому підвищуємо ціни на газ, бо це умова МВФ, щоб потім давати подачки населенню у вигляді субсидій з державного бюджету (тобто платників податків). Якщо не робити цього, за словами чиновників, країні загрожує дефолт. Однак придивившись до представників нинішньої так званої політичної еліти, топ-чиновників, то по їхніх засобах пересування, будинках, статках навряд чи скажеш, що країна в такому скрутному становищі. Тим паче, коли п’ятий рік триває війна.

Чому така паралельна реальність? Про це «День» неодноразово писав у своїх статтях, а також книзі «Котел, або Справа без терміну давності» (2015     р.). Суть — в Україні ще в 1990-х роках (в основному за часів Леоніда Кучми) ресурси Радянського Союзу фактично були використані для створення кланово-олігархічної системи. Майдани зуміли лише похитнути цю систему, проте не зламати, відповідно обличчя при владі змінювалися, однак не змінювалися правила і принципи. Кредити у міжнародних фінансових організаціях (в основному МВФ) почали брати не за нинішньої влади, і не за попередньої, а ще раніше. В результаті сьогодні зовнішній державний борг становить вже понад 70% від ВВП країни. Сумна статистика стану речей...

Ситуацію коментує Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»:

— Уникнути підняття цін на газ не можна було. А якщо уявити ситуацію, що уряд вперся би залізобетонно та сказав би, що ніякого підвищення не буде, це обернулося б фінансовим обвалом з куди більш серйозними наслідками, ніж ми собі уявляємо. Після цього фінансового обвалу, коли гривня би знову знецінилася, довелося б, тим паче, підвищувати ціни на газ для того, щоб принаймні повернути рівень надходжень, які були до цього. Тому це рішення краще з гірших. Хороших варіантів не було.

До позитиву можна віднести хіба те, що це підвищення відбулося не на 60%, а тільки на 23,5%. Тому можна вважати, що це не самий гірший варіант.

— Чи справді ці умови диктує МВФ? Чи можемо ми відмовитися від співпраці з ними?

— Це правда, але не повна. Тому що підвищення цін на газ хоче і «Нафтогаз», при чому по максимуму.

Питання ось у чому. Звісно, було би добре відмовитися від співпраці з МВФ. Однак у режимі, що сьогодні співпрацюємо, а завтра ні, існувати не вийде. Для цього треба припинити брати гроші в борг, повернути кредити, згідно з графіком погашення, які ми набрали, і можна говорити, що не потрібна співпраця з МВФ. Так зробили свого часу країни Центральної Європи, але вони брали гроші МВФ, щоб вирішити проблему та забути про неї, повернути гроші, подякувати і на цьому все. А ми розтягнули собі це «задоволення» на десятиліття. Просто беремо гроші МВФ, щоб покрити попередні борги та не робити болісних реформ чи мінімізувати їх.

— Прем’єр Гройсман сказав, що можна було і не виконувати обіцянки МВФ і не піднімати ціну на газ, проте тоді Україні довелося б відмовитися від співпраці з МВФ, і країна не уникла б дефолту. Чи права це?

— Так. Дефолт призвів би до обвалу гривні. Що таке обвал гривні, ми нещодавно проходили, буквально чотири року тому, коли курс був трохи більш ніж 10 гривень за долар, а потім обвалився під 30. Це той сценарій, який очікує нас у разі, якщо відмовитись від співпраці з МВФ і не підвищувати ціни на газ. Мене дивує інше: чому уряд про це говорив не відверто, а лише боязко, що це і є та неприйнятна альтернатива.

— А чи пов’язано це з тим, що в Україні так і не створено ринку газу?

— Говорити, що у нас зовсім немає ринку газу, не можна. Він є, але на ньому продовжують домінувати два гравці, які між собою у конфліктних взаєминах, і кожен з яких сам по собі є перешкодою для створення нормального конкурентного середовища. Маю на увазі «Нафтогаз» з його домінуючим становищем на ринку і група Фірташа, яка по суті контролює ринок дистрибуції газу, себто доступ до кінцевого споживача. Треба просто, щоб ці дві проблеми були вирішені. Для цього у нас є регулятор, але він, на жаль, не відіграє роль незалежного регулятора (як має бути), а відіграє роль спостерігача і діє в інтересах тієї чи іншої олігархічної групи. Тому звідси й маємо: реформа ринку газу розпочалась і загальмувалась.

— А чи не є ця ситуація в цілому результатом накопичення проблем, які створили різні політичні режими в Україні?

— Це наслідок корумпування олігархічними угрупованнями тих чи інших груп еліт, які проштовхуються у владу не для того, щоб реалізовувати національні інтереси та проводити реформи, а для того, щоб потім «кришувати» бізнес цих олігархічних угруповань. Тому й тупуємо на місці. Всі, хто у владі, в різні мірі є представниками бізнес-угруповань, які стоять на сторожі їхніх кланових інтересів.