Ще раз про сталий розвиток

Термін «сталий розвиток» уже давно увійшов у наш лексикон, проте наскільки добре ми розуміємо, про що йдеться, і чому це принципово для України? Якщо взяти класичне визначення сталого розвитку, сформульоване ще 1987 року, то це «розвиток, який відповідає потребам сьогодення, не шкодячи можливостям майбутніх поколінь забезпечити свої потреби». Це планування на перспективу, планування, яке враховує найкращі інтереси країни та її громадян.

Цієї весни відзначили Всесвітній день Матері-Землі. З цієї нагоди, за звичкою і традицією, активна молодь організовує прибирання сміття, садить дерева, організовує тематичні флешмоби. Це дійсно важливі локальні заходи та слабка підтримка екологічного стану природного середовища і формування екологічної свідомості та поведінки людини. Проте критичний стан екологічних властивостей компонентів природи, який уже визнаний громадськістю світу, потребує глибинних змін у системі природокористування та потребує вироблення системного підходу до збереження і максимально ефективного — проте невиснажливого і без шкоди довкіллю. Саме це й передбачено міжнародними конвенціями про біологічне різноманіття, зміну клімату та боротьбу з опустелюванням, а головне — прийняттям парадигми сталого розвитку у ХХІ столітті.

В реальності ж маємо розрив між взятими Україною зобов’язаннями за трьома Конвенціями Ріо й конкретними кроками з їхнього виконання, як засвідчив минулорічний SWOT-аналіз та аналіз прогалин, проведений за підтримки проекту ПРООН і Глобального екологічного фонду (GEF). Реагування на назріваючі проблеми в Україні часто відбувається вже в аварійному режимі та без належно продуманого планування. Скажімо, цієї зими, як, зрештою, і попередньої, в Україні багато говорилося про енергетичну безпеку й нашу високу ресурсозалежність. За оцінками Світового банку, Україна в плані політики і нормативів розвитку енергетичного сектору набрала лише 37 балів за показниками енергоефективності. Для порівняння, Австрія, яка вже давно пріоритезувала «зелену» політику, набрала в цьому ж рейтингу 73 бали. Наші найближчі сусіди також показали високі результати: Румунія (87), Чехія (86), Білорусь (62), Польща (57). Лідерами рейтингу стали Данія (94), Канада (91), США (91) і Нідерланди (90).

Крім того, маючи великий потенціал у сфері відновлюваної енергетики, зокрема, використання сільськогосподарської біомаси, Україна не користується цим ресурсом достатньою мірою.

Це приклад лише однієї галузі, хоча такі «прогалини» можна знайти в багатьох інших — від розвитку технологій і медицини до екології й освіти. Це комплексна проблема, котра потребує комплексної стратегії, адже, скажімо, успішне розв’язання екологічних проблем неможливе поза економічним і соціальним контекстом. Принципово важливо врівноважити прагнення економічного зростання та соціального добробуту за мінімізації негативних наслідків для довкілля.

СТРАТЕГІЯ

В європейських країнах механізмом такого врівноважування економічного, соціального і екологічного компонентів стала Стратегія сталого розвитку. Національні стратегії почали запроваджуватися окремим країнами ще з 90-х років, а зараз такі стратегії мають практично всі країни ЄС. І це також пояснює разючу різницю в наших показниках енергоефективності.

Одразу зауважимо, що сталий розвиток зосереджений не лише на питаннях екології чи альтернативної енергетики, він охоплює набагато ширше коло аспектів, включаючи соціоекономічний розвиток, споживання та виробництво, соціальну згуртованість, демографічні зміни, громадське здоров’я, зміни клімату, розвиток екологічних видів транспорту, природні ресурси, врядування.

На початку 2016 року робоча група українських експертів, за підтримки Програми розвитку ООН в Україні, взялася за розробку проекту Стратегії сталого розвитку України до 2030 року. Окрім європейської практики, важливою основою цього документу стали ухвалені всіма державами-членами ООН 2015 року Цілі сталого розвитку ООН. Після піврічних експертних консультацій, до яких були залучені органи влади, науковці, громадськість, бізнесмени, українська Стратегія сталого розвитку нарешті готова до розгляду у Верховній Раді.

Важливо розуміти, що Стратегія сталого розвитку для України — це не лише виконання міжнародних зобов’язань, це, передусім, можливість звільнитися від неефективних застарілих практик, що тягнуть країну донизу, перейти до концептуально відмінної моделі розвитку, ключовим у якій є тріада економічного, соціального й екологічного аспектів, котрі мають взаємовраховуватися і взаємокоригуватися. Це також стимулюватиме пошук альтернативних рішень, які не шкодитимуть ані довкіллю, ані інтересам місцевих громад. 

Звичайно, дотримання балансу між економічними, соціальними і екологічними цілями — це ідеал сталого розвитку, і досягти його непросто, адже розвиток у суспільній свідомості асоціюється передусім з економічним розвитком. Ухвалення і запровадження Стратегії буде якраз одним із кроків до досягнення цієї мети — до переходу від стихійного і варварського використання природних ресурсів до їх збалансованого використання (тобто використання в такий спосіб і такими темпами, які не призводять у довгостроковій перспективі до вичерпання ресурсів) і до значного погіршення їхніх властивостей.

У найближчій перспективі доцільно розглянути ідею створення міністерства (або агенції) сталого розвитку, яке забезпечуватиме інтеграцію економічної, соціальної та екологічної політики, координацію міжгалузевої взаємодії, стратегічне планування сталого розвитку, моніторинг впровадження Стратегії на різних рівнях.

ЧОТИРИ ВЕКТОРИ

Стратегія має стати орієнтиром не лише для урядовців і міністерств, у цей процес має бути залучене все суспільство. Не випадково структура Стратегії побудована довкола чотирьох векторів розвитку — вектора розвитку, безпеки, відповідальності та гордості.

Стратегія працюватиме, якщо суспільство докладе зусиль зі свого боку — потрібен високий рівень самосвідомості і доброї волі громадян змінювати свої звички і поведінку у взаємовідносинах з природним середовищем. І розпочинати потрібно вже сьогодні: наприклад, не кидати сміття абиде, почати сортувати сміття (що давно практикується у ЄС і є однією з вимог Директиви ЄС про відходи, яка, згідно з умовами Угоди про асоціацію, має бути врахована в українському законодавстві), економніше споживати воду й електроенергію. Звісно, критично важливі й серйозніші кроки, які потребують державного регулювання, — зупинення вирубки лісів та спустошення бурштинових покладів, ефективний захист природоохоронних зон та прибережних смуг, заборона низки будівництв, що становлять загрозу для екосистем чи критично скорочують зелені зони у містах.

Формування світогляду,що дозволить мінімізувати руйнування середовища свого існування — це довготермінова мета, подібно до формування демократичного суспільства. Для цього в розробленій Стратегії викладено стратегічне бачення сталого розвитку, 7 стратегічних і 20 операційних цілей із зазначеними індикаторами та цільовими показниками, що визначені для досягнення суспільством у 2020, 2025 і 2030 роках. Залежно від отриманих результатів, відбуватиметься подальше коригування розвитку галузі, а «недотягування» до певного показника — привід переглянути підходи до розвитку проблемної галузі.

Ось, наприклад, як виглядає оцінка індикаторів у звіті Євростату. «Сонечко» — запланованих показників досягнуто, «хмаринка» — це проблемне питання, яке потребує уваги.

Провідна ідея концепції сталого розвитку — баланс економічних, соціальних та екологічних цілей — ініційовано ООН і підтримано усіма країнами світу. Це той ідеал розвитку, до якого потрібно прагнути. Досягти його непросто, оскільки розвиток у суспільній свідомості асоціюється, в першу чергу, з економічним розвитком. Одним із кроків для досягнення зазначеного балансу може бути перехід від планування соціально-економічного розвитку, яке законодавчо закріплене та впроваджується в Україні, до планування сталого розвитку на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Стратегія нічого не забороняє і не дозволяє. Це прерогатива законодавства і, відповідно, Верховної Ради України. Стратегія спрямована на покращення не лише екологічної, а й економічної та соціальної ситуації. Конкретні кроки мають бути передбачені у Національному плані дій, який розробляється на основі Стратегії.

Ухвалення Стратегії дасть можливість Україні перейти від декларативної підтримки концепції сталого розвитку на міжнародних зустрічах, зокрема на конференціях ООН, до офіційного ухвалення відповідного державного документа, обов’язкового до виконання. Тобто дасть можливість Україні виконати міжнародні зобов’язання щодо сталого розвитку. Конкретні зміни будуть пов’язані з виконанням визначених цілей і завдань та досягненням означених цільових показників.

Сподіваємось, що Стратегію буде незабаром затверджено і вона стане тим механізмом, що допоможе Україні обрати маршрут розвитку, котрий дасть найкращий середньо- і довготерміновий ефект.

Леонід РУДЕНКО, доктор географічних наук, академік НАН України, директор Інституту географії НАН України, керівник групи експертів з розроблення проекту Стратегії сталого розвитку України до 2030 р.

Тетяна ТИМОЧКО, голова Всеукраїнської екологічної ліги, голова Національної екологічної ради, координатор консультативного процесу з розроблення проекту Стратегії

Геннадій Марушевський, кандидат філософських наук, експерт з інституалізації положень Стратегії