Страховисько для капіталу,

Зараз країна живе за Паніковським, і цей пам'ятник слід би поставити перед Кабміном, щоб чергова місія МВФ відразу ж при вході налаштовувалася на відповідний лад. Тоді б і переговори йшли швидше.

Динамічна активна позиція розвитку втілюється пам'ятником Богданові Хмельницькому, але для нього поки що немає місця перед українськими Білими домами.

Нам треба змінити парадигму розвитку. Замість негативної (вилучити і перерозподілити) необхідно перевести країну на позитивну, творчу, відмовившись від парадигми постійного переділу власності, підмурівок якої було закладено 1917 року. Абсолютно очевидно, що коли є власність, то в неї повинен бути господар. Коли власність належала всім, то працівники прагнули хоч пару цвяхів, але поцупити із загального казана. Сталін розумів, що люди недосконалі, і запровадив закон — за п'ять колосків — п'ять років. Що з цього вийшло, всім добре відомо. Можна продовжувати ділити власність, що дісталася від СРСР, забуваючи про те, що зношеність основних фондів підходить вже до критичної межі й через декілька років вже не буде чого ділити.

А щоб щось ділити, треба щось зробити. Але для цього треба вкладати знання й капітал. Останній при нинішній системі влади боїться нашу країну як чорт ладану, а знання біжать лише туди, де їх цінують. Який же капітал піде в країну, де створюють казуїстичну податкову систему, а потім вибивають гроші на курсах ЦО, знаходячи відгук у маргінальних верствах суспільства — якраз у тих, які нічого самі не виробляють. Проте вся продуктивна діяльність активної частини країни сьогодні йде на побудову багатошарових бізнесових конструкцій, мета яких — не створення продукції, а уникнення податків. Цікаво, чи зміг би Білл Гейтс, який зі 100 доларів розбагатів до 100 000 000 доларів, заробити в нашій країні на трикімнатну квартиру?

Треба переорієнтувати виконавчі та податкові органи на позитив. Їм би отримувати відсотки не від суми штрафів і не від придушення економіки, а від приросту оподатковуваної бази та прибутковості підприємств. А поки ж в Україні йде трансакційна гра — хто кого обдурить — бізнес державу чи держава бізнес. І з того ж трансакційного аналізу (одна з концепцій у психології та психотерапії. — Ред. ) добре відомо, що ця гра веде до деградації, якщо не змінювати цільову установку.

Треба розчистити дуже багато завалів. Чому таке супервигідне джерело валюти, як туризм не працює? Тому що іноземцям образливо платити за готелі більше, ніж корінному населенню й більше, ніж, наприклад, у Парижі. Чому в убогій Україні вартість оренди в Києві в декілька разів вища, ніж вартість аналогічних площ у Єрусалимі або в Торонто? Чому товари місцевого виробництва в Польщі коштують у декілька разів менше, ніж аналогічні в нас при зворотному співвідношенні зарплати? У чому причина того, що при жебрацьких зарплатах у нас все, пов'язане з бізнесом, надзвичайно дорого за західними мірками?

Відповім: у країні не вистачає грошей.

Основний показник грошових мас — агрегат М2. Він становить 15940 млн. грн. або близько 4 млрд. доларів. А готівки (агрегат МО) лише 6717 млн. грн. (1,7 млрд. доларів). Ці гроші, не виконуючи функції накопичення і міри вартості, служать тільки для обігу. Їх ледь вистачає для забезпечення сплати податків у легальному бізнесі, що становить вузький сегмент всієї економіки. Навіть якщо врахувати інший критерій — високу швидкість їх обігу, все одно стає абсолютно очевидним, що ні бартеризацію, ні кризу платежів неможливо викорінити ніякими указами, навіть під загрозою розстрілу. Існуюча маса грошей може обслуговувати 15—20% економіки України, а інша економіка — тіньова, сіра або будь-якого іншого кольору буде перебувати за межами держрегулювання. І наша виконавча влада повинна зняти капелюх перед народом, який у найскладніших умовах створив «тіньову» економіку й тим самим не дає країні розвалитися, зберігаючи шанси для її виходу на широку дорогу розвитку цивілізації.

За валютами західних країн стоїть тільки власність. У СРСР білети Державної скарбниці забезпечувалися всім надбанням країни, а банківські — формально — ще й золотовалютними активами. Після розвалу СРСР, інфляції, безкоштовної передачі держвласності тощо, виникла приватна власність, яка формально становить 60—70% загальнонаціональної власності, але під нею практично немає грошової основи. Гривня ж спирається навіть не на держвласність, а на куці резерви Нацбанку.

Хто ж потурбувався про емісію грошей під нашу власність? Звичайно, США. Вони емітують порожні долари під наші потреби (і не тільки наші!) і отримують за них від нас товар і послуги. За звичайний папір, щоправда, підкріплений довірою до уряду США (а не до нашого уряду — відчуваєте різницю?)! Але щоб часом чого-небудь не трапилося, вони вводять додаткові запобіжні засоби — вимагають обмежити емісію національних грошей резервами їх валюти!

Сьогодні в готівковому обігові ходить 460 млрд. доларів, а в самих США — 150 млрд. доларів. Тому США зацікавлені, щоб були слабкі валюти, щоб інфляція цих валют була більшою за долар США, щоб вони були прив'язані до долара. Конфлікт у Сербії чималою мірою грає на користь США, зміцнюючи долар перед євро. І Європа, нарешті, починає це розуміти. А що ж наш Кабмін? Він розробляє суперпрограму 2010 року. У ній національний прибуток 2010 року подано прямо в доларах США. Невже ми до того часу увійдемо в доларову зону, а Нацбанк стане відділенням Федерального резервного банку США, зберігаючи гривню для рекламних і колекційних цілей, оскільки вже зараз набору купюр на всіх не вистачає, в чому не важко пересвідчитися: 6,7 млрд. : 50 млн. = 134 грн. на людину, а набір купюр становить 188 грн. (100 + 50 + 20 + 10 + 5 + 2 + 1). Тому ми можемо сказати, що гривня поки що грає в економіці колекційну роль.

Тому першочерговим завданням для країни нарівні з податковою реформою є зв'язування власності України, приватної і державної, національними грошима. Без цього заходу Україна високорозвиненою країною не стане. Під власністю в європейських країнах лежать національні гроші, навіть якщо її створювали за долари США. Треба створити інвестиційний банк розвитку, який би емітував інвестиційну гривню. Крім того, Нацбанкові треба емітувати банкам гривню, щоб вони могли давати її в кредит під заставу приватної власності, причому під 5-6% річних плюс банківський відсоток за обслуговування. Треба зняти з банків обмеження, оскільки в цей час вони мають право інвестувати до 25% від статутного фонду, і це лише при наявності спеціальної ліцензії, отримати яку надзвичайно складно. Тільки тоді банки отримають можливість не лише інвестувати в економіку, але й посилати на підприємства уповноважених управителів.

У країні сформувалася достатня кількість людей, як у сфері приватного бізнесу, так і серед депутатів і представників виконавчої влади, які набули досвіду й не втратили здорового глузду. І якщо будь-хто з кандидатів на посаду президента зможе їх об'єднати та сформувати концепцію реформування з урахуванням вимог інформаційного суспільства, той і дістане кредит довіри населення, без якого будь-які реформи безглузді.