«Симулякри» реформ не дають результатів

Це далеко не новина, що в українському суспільстві нерідко критично сприймається та чи інша з реформ, що відбуваються в країні. Саме це слово стало мало не лайливим. І не випадково деякі редактори намагаються рідше вживати його в заголовках матеріалів. Чи закономірно, що навіть директор Національного інституту стратегічних досліджень, радник Президента України Володимир Горбулін незадовго до Нового року засумнівався в дієвості наших реформ?

"Ми входимо в стратегічно небезпечну фазу, коли "реформування" стає дивною сутністю, в якій процес спочатку "просто" зовні домінує над результатом... а потім внутрішньо підміняє його, - пише академік НАНУ, - В результаті багато які ключові, змістовні смисли реформ перетворюються на своєрідний симулякр, де процес видається результатом, а внутрішній регрес - зовнішнім прогресом".

"І це камінь в город не тільки владних команд, але і різноманітних "реформаторів" зі сторони: першим часто не вистачає волі поміняти "як було" на те, що "потрібно", а другим - знань, реальної мотивації і завзяття", - зазначає Горбулін. Після 2014 року, продовжує вчений, були надії на те, що реформи приведуть до створення європейської моделі держави і економіки, приведуть до викорінення хибних явищ і консолідують суспільство.

"Ризикну зробити провокаційний висновок, але консолідація суспільства на темі реформ не вдалася, - резюмує директор НІСД, - тема "реформ" стала швидше роз'єднувати і поступово загрожує розірвати саму країну». «Точніше буде сказати, - ніби вибачається він за різкість суджень, - що деконсолідучу роль виконують не самі реформи (важливість яких усіма безумовно визнається), але те, чим вони супроводжуються".

А чим, цікаво? Немов у відповідь на це питання, Володимир Павлович знімає з себе всі свої реалії, стає до лав звичайних смертних і підкреслює, що лінії розколу проходять навколо боротьби з корупцією, яка "в 2017 році перетворилася в якесь фетишизоване явище".

Експерти «Дня» багато в чому підтримують Горбуліна, але одночасно і опонують йому.

КРАЇНА БЕЗ РЕФОРМ ЗАГНИВАЄ

Богдан ДАНИЛИШИН, голова Ради Нацбанку України, екс-міністр економіки:

- Те, про що говорить пан Горбулін, не є чимось новим. Це узагальнення існуючої ситуації і прагнення показати те, що йому хотілося б представити як реальність. Але говорити таке може рядовий експерт, а ніяк не керівник Національного інституту стратегічних досліджень. Адже саме в його обов'язки входить розробка стратегії і тактики реформ. Звичайно, вони ніколи не проходять гладко - завжди болючі, особливо тоді, коли відбуваються одночасно з катаклізмами зовнішнього і внутрішнього характеру (я маю на увазі гібридну війну, яку ми переживаємо).

Крім того, ми почали все реформи одночасно, що дійсно є унікальним явищем, як в політичній, так і в економічній практиці. Деякі країни проводили окремі реформи по двадцять років, а ми прагнемо провести їх все в досить короткий відрізок часу і, дійсно, без ретельних попередніх розрахунків можливих наслідків. І, з одного боку, як свідчить досвід польських реформ - досвід шокової терапії - їх легше пережити протягом короткого часу, а через три чотири роки вже пожинати плоди.

Одні реформи можуть завершуватися позитивом, інші - негативом, а деякі навіть можуть виявитися провальними. Це потрібно сприймати, як реальність і бути до цього готовим. Але реформи необхідні. Вони давно назріли. Країна без реформ загниває. В Україні після 90-х років їх взагалі не було. Але тепер ми виробляємо реформи надбудови, не змінюючи базис, на якому вони повинні прорости. Це - небезпечне явище. Тому що реформи, що забезпечують нову якість життя і нові виробничі відносини, ми монтуємо на базис, який базується на пострадянській системі організації виробничих відносин в цілому.

В цьому основна методологічна помилка і небезпека, з якою ми можемо, врешті-решт, зустрітися. Але я б не робив з цього трагедії. Якщо ми звернемо зі шляху реформ, ми можемо далеко і зовсім не туди, куди треба, зайти. Реваншистські сили тільки й чекають, коли ми спіткнемося і відвернемося від реформ. І це може мати небезпечні наслідки...

ДІСТАТИ З ОФШОРІВ $170 МІЛЬЯРДІВ

Захарій ВАРНАЛІЙ, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

- Те, що відзначає Горбулін, дійсно реально. Але в цьому питанні у мене є і своя позиція. Реформи були необхідні на початку нашої незалежності і ще більше потрібні сьогодні. Але, відкриваю страшну таємницю. В Україні, на жаль, жодна реформа не мала і не має системного характеру. Наші реформи чомусь завжди були ситуативними. Вони починалися і зрізу ж згорталися. У кращому випадку проводилися частково - наполовину. А повинні проводитися системно і комплексно і доводитися до логічного кінця.

І не може бути вісімдесят реформ. У них повинен бути пріоритет. Єдина наша реформа, яка може претендувати на системний характер, це грошова реформа. Згадайте 1996 рік, коли була введена гривня. Тоді наша валюта не в приклад теперішніх часів була стабільною. На жаль, більше таких реформ не було.

А сьогодні як внутрішні, так і зовнішні процеси (я маю на увазі євроінтеграцію) вимагають реформ. Як можна без них йти в Європу? Загрози для реформ існують, і в цьому я повністю згоден з Володимиром Павловичем. Це не фетишизація корупції. Ми не випадково зайняли перше місце по таких злочинів, а не по боротьбі з корупцією за підсумками 2017 року. Головною причиною поточної соціально-економічної кризи є корупція. І як результатом «рішучих реформ» української влади можна вважати те, що країна за два роки (2016-2017) піднялася з сьомого на перше місце в міжнародному рейтингу корупції. Це для нас серйозний виклик. Але корупція далеко не єдина загроза, яка у нас була і залишається.

Я не знаю: це сестра або брат корупції - тіньова економіка. Її частка у нас з року в рік все більше. Оцінки є різні: хтось дає 46%, ми, експерти, вважаємо, що 60%. Деякі навіть вважають, що тіньова економіка у нас наближається за масштабом до реального сектору. Якщо врахувати все те, що не враховується, і з чого не платяться податки, то я теж можу погодитися, що «тінь» у нас майже зрівнялася з реальним ВВП.

А чого варта загальна оффшорізація? Екс-президент України Віктор Ющенко недавно назвав таку цифру: в офшорах знаходиться $ 170 мільярдів. А ми стоїмо на паперті і просимо у світових фінансових інститутів: дайте півмільярда, мільярд ... До того ж ще $ 120 мільярдів у нас зберігається в панчохах ... Може нам провести таку реформу, щоб наші вітчизняні фінанси почали працювати?

Фінансовий потенціал, як бачите, у нас є. Ось сприятливого середовища немає. На це і повинні працювати реформи, які, на жаль, носять у нас головним чином декларативний характер. Немає чіткої концепції та стратегії соціально-економічного розвитку. Потрібно їх створювати, і на цій основі проводити реформи. Так, вони проходять болісно. І тим більше важливо не підірвати у людей довіри до них.

СУДОВА РЕФОРМА ПОВИННА СТВОРИТИ СИСТЕМУ ПРАВИЛ

Анатолій Амелін, співзасновник, директор економічних програм Українського інституту майбутнього:

 - Я не згоден з тим, що реформи стали точкою розлому в українському суспільстві. Справа в тому, що в Україні немає структурних реформ як таких. Те, що відбувається, це, як правило, трансформація існуючих моделей. Якщо говорити про реформи, які моли б дозволити нам звільнитися від корупції і активно розвивати економіку, що безпосередньо впливає на добробут громадян, то перше і основне сьогодні - це судова реформа. Йдеться про встановлення єдиних діючих правил для всіх. Але якщо ми хочемо забезпечити, щоб перед законом усі були рівні, то як це може бути роз'єднуючим фактором? Саме відсутність реформ або спроби маніпуляції ними і навколо них і є фактором, що розділяє. Чому так відбувається?

Судова реформа безпосередньо зачіпає тему корупції. А у нас про корупцію дуже багато говорять, але реально з нею не борються. При наявності всіх можливих інструментів боротьби з корупцією у відповідних новостворених або й тих служб, що раніше існували, всі ці інституції все-таки знаходяться у нас в одній вертикалі. Чи не тому-то і немає у нас реальної боротьби з корупцією? З трьох сотень затриманих корупціонерів, яким були пред'явлені звинувачення, ми маємо лише кілька вироків. Тому що сама по собі нереформована корупційна судова система не здатна вибудовувати єдині правила. До суду можна, як і раніше, прийти і все «повирішувати». Коли не працюють правила, реформи апріорі не можуть бути реалізовані.

У нас є реформа міліції або вже поліції, реформа армії, заявлені реформи освіти, медицини, енергоринку. Чи будуть вони успішними? Наведу приклад. Торік ми прийняли стратегію ринку енергетики до 35 року. Хотілося б, щоб розсудливі люди роз'яснили, як можна планувати до 2035 року розвиток енергогенеруючих потужностей і попит на електроенергію, якщо ми не знаємо сьогодні, якою буде структура нашої економіки навіть через п'ять років. Бо у нас немає стратегії розвитку. А те, що ми називаємо реформами, насправді є розрізненими пазлами, у яких немає картинки, яка їх зв`язує. Відтак не реформи є фактором, який розділяє, а підміна понять і наявність фейковий ідей. Слова «реформа» і «стратегія» людей просто дратують, тому що у нас немає ні реформ, ні стратегій. Зміни можуть початися, повторюю, тільки за єдиної системи правил. А це - працююча судова система. Все інше - похідне від неї.