Три підказки новому міністрові АПК

У політичній і економічній ситуації, які зараз є  в Україні, необхідно не тільки змінити владу, а проаналізувати — чого всі концепції, програми, стратегії тощо абсолютно не відповідали тим проблемам, які існували в країні.

Більше того, мені було моторошно їх читати й аналізувати — всі вони передбачали збільшення виробництва для подальшого збагачення окремих, призначених кимось, людей, і  жодного серйозного розрахунку про те, як забезпечити нормальне життя для всього народу. Щоб пересвідчитися, можна подивитися так звані стратегії розвитку села, починаючи з 2000 по 2020 роки. Із жалем продивляюся стратегії розвитку багатьох країн, які було розроблено в 50-х роках минулого століття, коли з’явилися великі електронно-обчислювальні машини. У всіх без винятку країнах критерієм оптимізації структурної перебудови економіки була  передусім зайнятість населення. Наш профільний (аграрний) міністр звітує лише про нарощування експортом зернових і олійних культур, хоча в нього зовсім інші функціональні обов’язки, а саме — розробка заходів аграрної політики, вирішення яких повинно давати раду (ефективну працю) всім без винятку сільським жителям (не тільки собі рідному із своїми бізнес-інтересами). У стратегіях розвитку африканських країн (як і в інших країнах) передбачено вирішення життєвих проблем не тільки населення, а й диких тварин, включаючи різних комашок, метеликів тощо.

♦ Перед аграрним сектором України стоїть проблема: замінити чинний механізм взаємовідносин, за якого товаровиробники розлучаються зі своєю продукцією за символічною ціною, різні урядові агенції працюють в інтересах декількох чиновників, а величезна маржа на ланцюгу до кінцевого споживача минає Державний бюджет. За такої ситуації катастрофічно зростає боргова залежність України, а сільські жителі залишаються без землі, яка концентрується в декількох десятках сімей.

Тому я вважаю, на в існуючій ситуації необхідно насамперед і дуже швидко вирішити такі завдання:

1. Організувати пільгове кредитування товаровиробників для проведення весняно-польових робіт і повернення кредитів не раніше січня — лютого наступного року (а не зразу після збирання, що є причиною практично нульових цін за зерно для первинних виробників). Створено державні агенції — Державна продовольчо-зернова корпорація України, Аграрний фонд з його дочірнім підприємством «Агрофонд-зерно» повинні стати державними операторами (як це було та є в Канаді), які управлятимуть запасами зерна, експортуватимуть його в періоди найвищих цін на світовому ринку. При цьому вони закуповуватимуть зерно за наперед встановленою ціною, а прибутки розподілятимуть між товаровиробниками пропорційно до кількості та якості проданого ними зерна. А їхня попередня так звана інтервенція на ринку зерна закінчувалася лише пограбуванням селян і експортом усіх запасів зерна Аграрного фонду. Справедливо заробляти усім не є фантазією — за даними дослідження американських експертів проекту USAID, прибутковість зернотрейдерів в Україні становить близько 19 % на кожній тонні, тоді як на розвинених ринках Північної Америки та Європи — близько 1 % (усі розрахунки — на базі FOB). А скільки заробляли різні посередницькі структури з Партією регіонів для формування фонду фінансування наступних виборів! І все — за рахунок зниження ціни, наприклад, зерна аж до 250 — 500 грн за  тонну, за якою віддавали первинні виробники «бізнесменам».

2. Терміново встановити справедливі ціни й передусім — для всіх учасників молоко— та м’ясопродуктового підкомплексів. Маржу в декілька сотень відсотків, яка виникає на останній стадії — реалізації (і минає державний бюджет), розподілити між всіма учасниками ринку, включаючи первинних виробників.

Для цього необхідно розробити проект закону про ціни перепродажу, яким регулюватимуться частки кожного учасника агропромислового територіального комплексу (матеріально-технічного забезпечення, системи виробництва, транспортування, зберігання, переробки та збуту) у розподілі ціни попиту (роздрібної). Із прийняттям цього закону буде впорядковано діяльність суб’єктів господарювання, особливо посередників (обмеження маржі 5—10 відсотками). А первинний виробник одержуватиме в кінцевій ціні, наприклад, масла вершкового 10 % (необхідно розрахувати після розробки міжгалузевого балансу молокопродуктового підкомплексу). Ще  2010 р. середня ціна 1 кг яловичини, за якою реалізували її первинні виробники, складала 16 грн  (2012 р. — 22 грн), а на ринках, супермаркатех 1 кг яловичини багато років складає 50 — 60 грн. Первинні товаровиробники збиткові, а рівень рентабельності в торгівлі (разом із діяльністю посередників) досягає 300 — 400 %! Різниця тільки на яловичині й телятині, яка щорічно споживається (без сушеного, копченого, консервованого тощо м’яса та субпродуктів), складає близько 4 млрд грн. Тому тваринництво продовжує знищуватися не тому, що селяни ліниві, як пояснювали чиновники, а тому, що на зниженні цін, які нижчі собівартості, було побудовано бізнес на м’ясному ринку.

3. Оптові ринки «ім. Азарова» є карикатурою ринкової економіки. У загальних рисах ідеологію потужних оптових ринків (біля Токіо, Парижа тощо) побудовано таким чином: товаровиробники поставляють свою, наприклад, овочеву продукцію в два-чотири години ранку, відповідно до попиту за визначеною ціною. Супермаркет або будь-які інші оптові споживачі (після аукціону, домовленості про ціну тощо) мають право добавити до ціни, наприклад, 15 — 20 %. Щоб більше заробити, вони зацікавлені дати вищу ціну первинному товаровиробнику, але так, щоб кінцевому споживачеві — населенню країни — продукція була доступною за ціною. Тоді частина прибутку не минатиме Державний бюджет. Організація моніторингу технологічних витрат на всьому ланцюгу — від первинного товаровиробника до продажу кінцевому споживачеві, налагодження телекомунікаційної мережі (накопичується й обробляється вся ринкова інформація) тощо та, насамкінець, розроблений закон щодо встановлення правил, які забезпечать справедливі для всіх учасників ціни продажу (перепродажу) плодоовочевої продукції, захистять передусім первинних товаровиробників. Яку ціноутворюючу, окрім заробітку колишнього високопосадовця, виконує оптовий ринок «Столичний»? Де і в якій країні, яка тільки встає з колін, чиновники організовують власні приватні й карманні оптові ринки з протилежними для них функціями? Поки що чиновники, виходячи зі своїх інтересів, організували функціонування оптових ринків як великі базари, які   не є місцем, де встановлюється справедлива для всіх, особливо первинних, товаровиробників ціна.

• І насамкінець додамо, що Україна перебуває в дуже складній ситуації через створення сприятливого середовища лише для сотні агрохолдингів і посередників. Для перезавантаження ринкового середовища, сприятливого для всього сільського населення, необхідно використати практику розвинених країн. Усе повинно розпочинатися з дослідження проблем аграрного сектору економіки (інвентаризація земель, встановлення власників тощо) і сільського населення (бажають чи ні продавати землю, за яких умов працюватимуть, кооперуватися у виробництві, торгівлі тощо). Це є стартом у розробці стратегії розвитку АПК. У Канаді, наприклад, процес розробки стратегії проходить довгу процедуру консультацій на всіх рівнях, де насамперед бере участь населення країни. Усі інформативні документи з проблем, які має держава та які необхідно оцінити, обговорити в процесі дискусій, консультацій, зосереджуються в документі, що називається «Зеленою книгою». Після подальших опитувань, дискусій і консультацій із сільським населенням розробляється наступна «Біла книга», яка містить офіційні пропозиції з розробки окремого напряму. Обрана політика (з «Білої книги») щодо вирішення конкретної проблеми (або взаємопов’язаних для конкретної галузі) є програмою, концепцією, стратегією.

На відміну від стабільного стану в економіці (кланова власність), нова влада повинна запровадити механізм стабільності в підходах до управління соціально-економічними ситуаціями. У системі прийняття рішень, що базуватимуться на розрахунках, передбачати захист інтересів держави та її громадян.

Також, мабуть, необхідно на законодавчому рівні встановити, що заклики, які за останні роки звучали все гучніше і гучніше (із першою вже фактичною забудовою китайцями свинарських ферм в Україні тощо) щодо продажу іноземцям землі, є злочином.