Від колгоспу до... латифундії

Судячи з останніх заяв Президента Леоніда Кучми, в тому числі коментаря, наданого нещодавно «Дню», він рішуче проти запропонованого парламентом продовження ще на п’ять років мораторію на продаж землі, який, згідно з перехідними положеннями Земельного кодексу України, діє до 1 січня наступного року. Виходячи з цього, з великою долею ймовірності можна прогнозувати, що в разі остаточного прийняття відповідного законопроекту, ухваленого Верховною Радою у першому читанні 4 березня, Президент накладе на нього своє вето. Однак, виходячи з вимог чинного законодавства, тільки ті колишні колгоспники, хто отримав держакти на право власності (нагадаємо, їх зараз 40%), а ще ті, хто отримає ці акти до 1 січня 2005 року, матимуть право на продаж своєї землі. Реально на землі зараз господарюють передусім підприємства, утворені на базі колишніх КСП (приватні, кооперативні, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, деякі інші), які разом з орендованими у селян паями обробляють більшу частину ріллі, а також фермери, одноосібники, селяни на особистих присадибних і наданих у користування наділах.

З перерахованих вище категорій як потенційні покупці землі в першу чергу можуть виступати крупні структури. Ними вже розроблені певні схеми викупу земельних наділів селян за доволі низькими цінами. Зокрема, в рахунок оплати цих полів вводять витрати на підвищення родючості ґрунтів, які зробили орендарі під час їх використання. Тобто ціна наділів зменшується на суми цих витрат, об’єктивна оцінка яких є вельми проблематичною. За іншою — викупляються окремі ділянки в середині масивів, в результаті чого зменшується ціна всіх інших наділів в цьому масиві, оскільки інший серйозний покупець не може гуртом купити весь масив. У цьому зв’язку доречно нагадати, що пунктом 13 перехідних положень Земельного кодексу обумовлено, що до 1 січня 2010 року як громадяни України, так і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га (не враховуючи отриманої у спадщину). Тобто принаймні ще на 5 років нібито унеможливлюється скупівля великих площ землі. Але існує варіант обхідного маневру у вигляді їх придбання групою споріднених фірм з практично одними і тими ж засновниками або власниками.

Якщо мораторій на продаж землі буде продовжений, то реформування аграрного сектора, скоріш за все, буде проходити в такому ж повільному режимі, як зараз, і викликати все більше викривлень і суперечливих моментів у його структурі. За таких умов сподіватися на масований приплив інвестицій, без яких село нині буквально не може дихати, не доводиться. До речі, продовження Верховною Радою терміну видачі державних актів на право власності на землю до 1 січня 2008 року, ухвалене з одного боку з врахуванням існуючих темпів цього процесу і необхідності синхронізації його з продовженням мораторію, з іншого боку дає «добро» на подальше затягування повноцінного оформлення земельних прав селян.

Якщо мораторій продовжений не буде, а видача державних актів на право власності на землю буде рухатися такими ж темпами, як зараз, то можуть виникнути перекоси вже в процесі продажу земельних наділів, оскільки правовий статус і відповідно можливості тих, хто їх отримав, і тих, хто їх ще не має, будуть вочевидь різними. Крупні інвестори підуть, безумовно, туди, де селяни мають юридичне закріплення своїх прав на землю. Чи буде таких інвесторів багато на перших етапах, питання проблематичне. Але якщо український (хоча б номінально) промислово- торгово-фінансовий капітал серйозно націлиться на земельний ринок, то поводитиметься, скоріш за все, звичним для себе чином. Тобто намагатиметься мінімізувати конкуренцію і закупити за мінімальними цінами великі площі кращої землі (згадаймо колізії навколо приватизації промислових підприємств). Такий варіант виглядає малоймовірним хоча б з огляду на те, що навряд селяни одномоментно і масово захочуть продавати свою землю. Проте процес, безумовно, піде. І, за одним з достатньо ймовірних сценаріїв, його наслідком буде утворення в сільськогосподарському секторі великих структур, які де-факто володітимуть значними масивами землі, які в Україні на латиноамериканський манер вже почали називати «латифундіями». Економічний позитив подібного розвитку ситуації на першому етапі очевидний — на землі з’являються більш потужні і відповідальні господарі. Проте, слід зважати, що цей процес в перспективі може мати негативні наслідки в соціальній сфері. Такий розвиток подій давно відкинутий світовою практикою, тим більше, що землю можуть скупити у селян за безцінь. Латифундії не повинні стати основною формою господарювання на землі, хоча, безумовно, переважна більшість селян або здаватиме свою землю в оренду, або продасть її. Поступове зменшення кількості людей, зайнятих сільським господарством, до позначок в 5—7% від чисельності населення є об’єктивною закономірністю, яка спостерігається у розвинених країнах. Але це не означає, що держава має зайняти в цих процесах пасивну позицію. На мою думку, слід посилити підтримку фермерів та одноосібників, аби зміцнювати конкурентне середовище в аграрному секторі. У цьому зв’язку вбачається конче важливим, щоб мораторій на продаж землі не був продовжений або продовжений не більше, ніж на один рік. Уряд і парламент повинні піти на те, щоб виділити кошти для безплатної видачі державних актів на право власності на землю всім власникам земельних сертифікатів, які їх досі не отримали, як мінімум у держбюджеті на 2005 рік. Земельні органи повинні різко інтенсифікувати роботу в цьому напрямі. Чиновники, які мають відношення до цього, здебільшого просто не бажають утруднювати себе або займаються свідомим саботажем. Якщо змусити їх працювати, то видача державних актів закінчиться не пізніше 2005 року. Тоді ж логічно зняти мораторій на продаж землі. Хоч яким би парадоксом у ринкових умовах це виглядало б, але законодавчо потрібно встановити мінімальну ціну продажу земельних наділів селян на рівні, принаймні, її нинішньої оцінки, з якої нараховується орендна плата, в еквіваленті до твердої валюти. Інвестори, які працюватимуть на довгострокову перспективу, прийдуть і за таких умов. Відтягувати надалі конституювання землі як повноцінного об’єкту власності неприпустимо.

КОМЕНТАР

Євген ЛЕНГ , перший заступник голови ВАТ «Укрзернопром»:

— Від продажу орних земель Україна однаково нікуди не дінеться. Питання тут навіть не в економічній доцільності. Доводити, що орні землі не повинні продавати, — те саме, що скасувати закон вартості. На папері це можна зробити, але ж він однаково працюватиме. Головна проблема тут — суспільний консенсус. Якщо не буде здійснено спроби його досягнення, то будь-який інший варіант розвитку подій буде силовим — або насадження «правильної» реформи зверху, або під тиском знизу відкат від завершення перетворень, від яких залежить майбутнє не тільки сільського господарства, а й усієї країни. Отже, питання скасування мораторію — це не питання економіки (двічі два — завжди чотири), а того, як суспільство сприймає такий крок.