«Впорядкувати банківське та фінансове законодавство треба якнайскоріше»

Нещодавно Нацбанк України опублікував звіт за 2016 рік. Він підбив підсумки останнього року діяльності Валерії Гонтаревої на посаді очільника НБУ, яка, як відомо, у травні подала у відставку. Поки відставка не прийнята парламентом, вона знаходиться у відпустці, і центробанком управляє виконуючий обов'язки Яків Смолій. Яку оцінку заслужив Нацбанк останніх трьох років за монетарну політику, чи можна було уникнути такої різкої девальвації гривні, і чого чекати далі – ці питання нині стоять на порядку денному українських економістів. «День» поговорив на цю тему зі «старожилом» банківської системи Борисом МАРКОВИМ – заступником голови НБУ у 1992-1995 роках, тривалий час президентом Асоціації комерційних банків України, народним депутатом першого скликання. Валерія Гонтарєва на посаді керівника НБУ створила дорадчу групу з вузького кола екс-очільників регулятора, в яку входив також Марков і приймав участь у розробці рекомендацій щодо стратегії розвитку і поточних питань діяльності НБУ.

«ГОНТАРЄВА ЗРОБИЛА ТЕ, ЩО МАЛИ ЗРОБИТИ ЩЕ ЇЇ ПОПЕРЕДНИКИ»

- Як ви оцінюєте роботу пані Гонтарєвої на посаді голови Національного Банку України?

- Неоднозначно. Що стосується безпосередньо діяльності банківської системи, то цілий ряд її кроків були абсолютно правильно зроблені. Вона фактично розчищала те, що мали зробити її попередники. Я маю на увазі припинення діяльності банків, які були розкрадені або власниками, або правліннями банків. Вона робила це мужньо, хоча це дуже непроста робота. Але що стосується розвитку економіки, тут оцінка інша: вона не справилася з проблемами, які стояли перед нею. В чому суть? Національний банк взагалі-то не дуже може допомогти розвитку економіки, однак зруйнувати може швидко, затиснувши розвиток.

Національний банк є кредитором останньої руки, а у нас він перетворився у позичальника останньої руки. Так, валовий корпоративний кредитний портфель банківської системи тільки у поточному році скоротився на 13,1 млрд гривень. А порівняно з даними на початок 2014 року, частка кредитів юридичним особам зменшилася з 50,7% до 35,8%. Зате зросло вкладення коштів у державні цінні папери і депозитні сертифікати НБУ. Їх сукупна частка зросла до 26,2% з чистих активів, а на 1 січня 2014 року було 6,9%. На депозитних сертифікатах НБУ в останні роки знаходяться від 60 до 90 мільярдів гривень. Тобто коли комерційному банку немає куди подіти кошти, він кладе їх у Нацбанк під 12-18%  річних, бере цей депозитний сертифікат, і замість того, щоби направити ці гроші в економіку – вони лежать. Ці “фокуси” почалися ще раніше, але при Гонтарєвій вони продовжувались. Гривня, слава Богу, стоїть, і в тому, що вона не падає, теж є заслуга нинішньої голови НБУ. Але треба знижувати облікову ставку Національного банку, давати стимул, щоб банки передали гроші в економіку. Скажу, що для цього робилося дуже мало. Така моя оцінка її діяльності.

- Ви зараз торкнулися теми курсу валют. На самому початку, коли Валерія Гонтарєва очолила Національний Банк відбулася сильна девальвація гривні. Чи можливо було її уникнути?

- Сильна девальвація гривні почалася не при ній, а при Степані Кубіві. По-перше, коли він прийшов в Національний Банк, за один день роздав банкам 7,8 мільярда гривень так званого рефінансування. І потім це продовжувалося. Якщо подивитися на рефінансування, яке робив НБУ для комерційних банків, то за останні 10-15 років є два величезні піки – це в 2008 році при Володимирі Стельмаху і при Степані Кубіві у 2014. Гонтарєва грішми не фонтанувала, її дії були певною інерцією відносно курсу. Але є інший момент – великі обмеження відносно валюти щодо зняття з рахунків та перерахування коштів я вважаю неправильними. Треба було інакше зупиняти цю кризу. Але сказати, що це вона зробила курс з 8 до 26, а були дні коли позначка сягала 40 – це ні. Основну кількість грошей було викинуто її попередником в 2014 році, а не нею.

«В НАС НЕ БУЛО СВОЄЧАСНОСТІ ВІДПОВІДНИХ ДІЙ»

- Нацбанк має певну самостійність, але для його продуктивної діяльності потрібна певна законодавча база. Як би ви оцінили роботу Національного Банку у зв’язці з  Верховною Радою?

- Останні два роки майже нічого не зроблено. І стоїть велике питання «Чому?». Проблеми, які у нас є, мають коріння у 90-х роках і є фундаментальними.  Вони приводили до кризи 98-го, 2008-го і 2014 року. А заходів, щоб їх уникнути, ні Національним банком, ні Верховною Радою не вжито. Вони стосуються явища, яке можна назвати “псевдорефінансування”. Нормальне рефінансування потрібно вживати зі словом “ліквідність”. Це допомога тому банку, який є платоспроможним, але тимчасово не може розрахуватися за зобов’язаннями. Тобто для цього йому треба йти на продаж певного майна. У нас немає в законі визначення термінів рефінансування та платоспроможності, умов, за яких банк має право на існування, а за яких ні. Наприклад, в директивах ЄС всі рамки чітко прописані – якщо достатність капіталу впала до двох відсотків, банк повинен бути закритий. І є чіткий алгоритм розрахунку достатності капіталу. В Європі законодавство вимагає припинити діяльність банку до того, як почнеться розкрадання коштів вкладників і клієнтів. А в нас не описані ці ключові моменти в законодавстві, і більше того, не видно стурбованості Верховної Ради та Нацбанку.

- Так, потрібні закони, які б регулювали банківську систему. Якою на вашу думку має бути взаємодія профільного комітету Верховної Ради з питань фінансової політики і банківської діяльності та Національного Банку України?

- Це класична ситуація. Комітет повинен активно контролювати, по-перше, Національний банк, по-друге – створювати закони, які зараз необхідні. На багато сьогоднішніх економічних проблем України вже є апробовані у світовій практиці механізми та інструменти вирішення. Однак знаю, як проходить робота над відповідними законопроектами – вони просто припадають пилом.  Тим часом інфляція стала величезним тягарем і податком на людей. У нас відповідальність ні Ради Національного банку, ні Правління в законі не описана. А пред’явити потім можна лише те, що чітко записано в законі. Або коли «падає» банк, і виявляється, що в ньому 70% активів вже розкрадено. Я колись питав керівника Асоціації страхування депозитів Канади, мовляв, коли у вас закривається банк, скільки вони не мають активів? Каже - “10%”. І уже банк закритий. У нас, на жаль, припинення банків починається після втрати 50-70 відсотків активів, а то і більше. Відсутні законодавчі механізми примусу Національного Банку для своєчасного вжиття заходів до неплатоспроможності банків. По цій кризі ми бачили, що банки закриваються вже розкрадені. А немає відповідної реакції зі сторони Верховної Ради – вивчити і проаналізувати це питання. І найголовніше – розробити цілий ряд регулятивних норм, чітких і недвозначних.

Далі, в автобусах, метро, під’їздах – розклеєна реклама банків про те, що приймаємо депозити під 30% чи біля того. Це банки-зомбі, які беруть гроші для того, щоб врешті-решт не повертати…

«ПОЗА УВАГОЮ ЗАКОНОДАВЦІВ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ПРОБЛЕМА ЗАПОБІГАННЯ ЛИХВАРСТВУ»

- …десь таким же чином діють і кредитні спілки.

- Так, люди несуть кошти, а потім банк «падає», і виплати перекладаються на платників податків. У фонді гарантування було трохи більше 20 мільярдів гривень, коли почалася банківська криза. Після того він залучив 70 мільярдів у Кабміну і теж пороздавав, а коли він їх поверне – в мене велике питання.

Ви назвали кредитні спілки. В цілому світі це каси взаємодопомоги на підприємствах чи за місцем проживання, де люди добре знають один одного і тому позичають. Ці кошти не обкладаються податками, кредитні спілки зареєстровані як неприбуткові організації і на цьому існують. В класичному вигляді вони функціонують у США, Західній Європі, за часів СРСР діяли як каси взаємодопомоги на підприємствах. У нас же виникла зовсім інша ситуація. Коли вони створювалися, в 90-тих роках, то фактично стали банками. Зараз буде ще гірше, тому що в комітеті (комітеті Верховної Ради з питань фінансової політики і банківської діяльності, - прим.) лежить законопроект, який дозволяє кредитним спілкам приймати до себе юридичних осіб і видавати відповідно кредити. До речі, у них кредити були (деяких кредитних спілках, - прим.) значно дорожчі, чим навіть у банках. Хоча і там дуже завищені проценти, що є результатом відсутності належного регулювання. Виходить, зібрали гроші, розкрали їх, і на цьому все завершилось. А зараз пробують перекинути на Фонд гарантування, точніше – громадян держави. Назвати це розумним я не можу.

- Ліквідувати – найлегший і не завжди ефективний шлях. Можливо, треба, чітко відрегулювати на законодавчому рівні?

- Так, законодавство повинно бути з урахуванням світового досвіду і наших реалій. Зараз в комітеті Верховної Ради з питань фінансової політики і банківської діяльності лежить ще один законопроект такого ж року про похідні цінні папери. В чому суть випуску похідних «цінних» паперів? Для перекладання проблем на більш широке коло людей, більше нічого. Знаменитий економіст і один з найбагатших людей у світі Воррен Баффет розповідає, що це абсолютно непотрібна річ, і вони (похідні цінні папери, - прим.) повинні бути ліквідовані. Австралійська економічна школа, одна з найефективніших і найвідоміших у світі, взагалі вважає, що це - чистої води кримінал, а у нас їх зараз хочуть узаконити. Залишається поза увагою законодавців проблема запобігання лихварству, захисту мінотарних акціонерів, діяльність фінансовий компаній.