Втриматися на плаву

Для вітчизняної економіки 2020 рік буде переломним. І насамперед — у тому сенсі, чи вдасться новій владі не лише втримати економічні показники на нинішньому «застійному» рівні, а й закласти міцні підвалини для стрімкого розвитку господарської сфери найближчим часом. Разом з тим, існують значні ризики того, що в українській економіці «щось піде не так» — через численні внутрішні, а особливо зовнішні несприятливі фактори. І на жаль, цих ризиків — чимало.

Відтак у цьому матеріалі спробую змоделювати як позитивний, так і негативний сценарії, плюс — ті фактори й реперні точки, що можуть загрожувати «картковому будинкові», яким фактично є українська економіка.

КАТАЛІЗАТОРИ РОЗВИТКУ Й «ЧОРНІ ЛЕБЕДІ»

Щоби змоделювати вектори розвитку вітчизняної економіки протягом 2020 року, необхідно взяти до уваги передусім такі базові речі, як рівень внутрішнього валового продукту (ВВП), курс національної валюти, бізнес-клімат, трудова міграція та розмір прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

ЗРОСТАННЯ ВВП

Минулорічний показник, у кращому разі, складе +3,5%. У цьому контексті слід згадати візії прем’єр-міністра Олексія Гончарука піврічної давнини щодо зростання ВВП протягом найближчих п’яти років на 40%. Тобто йдеться про прорив української економіки на рівні щорічного приросту національного багатства на 7—8%. Що ж ми бачимо в чинному Держбюджеті-2020? Зростання валового внутрішнього продукту передбачено на рівні 3,7% — практично на рівні, аналогічному показникові минулого року. Тобто уряд і парламент самі спрогнозували економічну стагнацію протягом 2020-го і розписалися в ній. Власне, такий аж надто помірний та обережний «застійний» сценарій є цілком правдоподібним. Особливо ж беручи до уваги минулорічне падіння промисловості на 7,5%, збільшення дефіциту держбюджету на 3,3%, негативне сальдо торговельного балансу — на рівні мінус 7 млрд дол. До того ж, 2020 року державі доведеться виплатити за зовнішніми та внутрішніми боргами близько третини доходів держбюджету (340 млрд грн.). На користь економічної «стабільності» України поточного року свідчать достатній розмір золотовалютних резервів (близько 25 млрд дол.) і фактична домовленість з МВФ про програму розширеного фінансування EFF на 5,5 млрд дол. протягом трьох років, а також — імовірно високий рівень споживчої активності тощо. На жаль, жодних каталізаторів до радикального збільшення ВВП наразі не вимальовується (показник зростання традиційно коливатиметься навколо 3%). Водночас, значні ризики для його позитивної динаміки існують, і їх чимало. Про це — дещо нижче.

КУРС НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ

Існує досить макроекономічних передумов для того, щоб курс гривні до долара перебував у коридорі 24—26 гривень за долар. Діапазон коливання, скоріше за все, залишатиметься в межах двох гривень. Позитивними чинниками тут виступають, знову ж таки, достатній рівень золотовалютних резервів та угода з МВФ, а також — стримана монетарна політика з боку НБУ, збереження інфляції на досить низькому, як для України, рівні (у межах 4—5%), порівняно стабільна банківська система з достатніми «амортизаційними» резервами тощо. Водночас, існують високі ризики негативного сценарію, які, на жаль, мало залежать від України та її уряду. Йдеться про «чорного лебедя» світової економічної кризи — внаслідок посилення торговельних воєн між світовими економічними гравцями, насамперед між США і Китаєм. А також: 1)         суттєве зменшення обсягу зібраного врожаю внаслідок імовірно-несприятливих погодних умов (глобальне потепління клімату вже, здається, почало «наздоганяти» й Україну); 2) значне уповільнення світової економіки та стрімке падіння цін на метал і руду, що болюче вдарить по залежній від сировинного експорту Україні; 3) різкий відтік із нашої країни коштів інвесторів, які свого часу були вкладені у вітчизняні боргові облігації, та погашення нашою державою ОВДП та інших цінних паперів «на термінову вимогу»; 4)        звідси — ймовірність включення Нацбанком друкарського станка й випуск значного обсягу незабезпеченої грошової маси; 5) банківська паніка і масове вилучення депозитів вкладниками у зв’язку з втратою довіри населення до банківської системи і національної грошової одиниці тощо. А суттєва девальвація гривні неминуче призведе до стрімкого зростання цін і послаблення споживчого та інвестиційного попиту. Все це може призвести до масового зубожіння громадян. Звісно, будемо сподіватися, що ця жахлива опція не реалізується. Втім, у будь-якому разі, уряд і парламент повинні виробити достатній інструментарій із надійних запобіжників, аби бути готовими до реалізації найгіршого економічного сценарію.

БІЗНЕС-КЛІМАТ

Передумов для поліпшення діяльності вітчизняного бізнесу та стимулювання його розвитку так і не було створено. Натомість, у результаті ухвалення низки законодавчих новацій щодо фізосіб-підприємців їхнє становище було, навпаки, погіршено. Йдеться про запровадження з 1 жовтня 2020 року вимоги про обов’язковість застосування реєстраторів розрахункових операцій підприємцями-спрощенцями із «ризикових» галузей, а з 2021 року — для всіх інших. І попри те, що замість касового апарата можна буде користуватися спеціальною програмою у смартфоні, цей крок влади так чи інакше спрямований на посилення контролю над малим та середнім бізнесом з боку податківців. Вочевидь, це збільшує ризики подальшої тінізації приватного підприємництва. При цьому жодного спрощення в адмініструванні податків так і не відбулося — «азаровська» бюрократія і досі «рулить», а це є найбільшою перешкодою для легального бізнесу. Значній активізації підприємництва 2020 року, скоріше за все, завадить брак «всеосяжної» податкової реформи із впровадженням нового Податкового кодексу (ПК), який стимулюватиме бізнес-активність, а не пригнічуватиме її, як чинний «азаровський». Водночас суттєвим гальмом стане традиційне всевладдя різноманітних правоохоронних органів, які продовжать «доїти» бізнес, а також — можливе відтермінування старту Бюро фінансових розслідувань та серйозної реформи судової системи. З іншого боку, немає впевненості в тому, що зниження НБУ облікової ставки до 13,5% сприятиме відновленню кредитування банками реальної економіки. Адже цілком імовірно, що банківські установи левову частку грошей традиційно спрямовуватимуть на придбання депозитних сертифікатів Нацбанку. Відтак особливих зрушень — у сенсі пожвавлення бізнесу й виходу його із тіні — на жаль, 2020 року навряд чи можна очікувати.

ТРУДОВА МІГРАЦІЯ

За різними оцінками, із України виїхало від чотирьох до восьми мільйонів українців. Єдиним позитивним чинником у цьому контексті є щорічні перекази українських мігрантів: обсяг цих коштів минулого 2019 року приблизно у п’ять разів перевищив розмір прямих іноземних інвестицій в українську економіку і склав 12,7                млрд дол. Чинна влада обіцяє сприяти поверненню наших співвітчизників в Україну. Саме для цього 2020 року має стартувати урядова програма доступних кредитів для трудових мігрантів з метою відкриття власної справи. Річну відсоткову ставку обіцяють на рівні 5—9%, що для України є просто-таки фантастичним. Та чи сприятиме даний інструмент масовому поверненню українців на Батьківщину? Щодо цього існують значні сумніви. Адже, коли йдеться про дешеві кредити для тих заробітчан, котрих влада планує повернути в Україну, низькі кредитні відсотки назагал не виглядають для трудових мігрантів визначальним стимулом. Позаяк підприємництво пов’язане зі значними ризиками, більшість заробітчан не готові до цього. За великим рахунком, аби вони розпочали власну справу, потрібні не стільки пільгові кредити, як прозоре оподаткування, спрощена система одержання ліцензій і гарантований захист їхнього майна правоохоронною та судовою системами. Власне кажучи, дані «блага» і є основою сильної економічної системи країн ЄС, у яких здебільшого й працюють українські мігранти. Однак з усім цим в Україні — величезні проблеми. Тож якщо 2020 року не буде спостерігатися критичної рецесії світової економіки, а зарплати найманих працівників у нашій країні підвищуватимуться несуттєво, то трудова міграція із України лише поступово зростатиме.

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ

Минулорічний урядовий план залучення прямих іноземних був виконаний лише на 3%, вони становили всього-на-всього 2,5 млрд дол. При цьому більшу частку цих коштів було реінвестовано великим олігархічним бізнесом у власні українські підприємства із офшорних юрисдикцій. Тож існують величезні сумніви в тому, що 2020 року почне реалізуватися суперамбітний план прем’єр-міністра Олексія Гончарука щодо залучення 50 млрд дол. ПІІ протягом найближчих п’яти років. Чи є економічні й рамкові передумови для залучення в Україну 10          млрд дол. за результатами поточного року? Навряд чи. Адже, на превеликий жаль, малозрозуміле, хаотичне й непрогнозоване бізнес-середовище в Україні на тлі відсутності довгострокових планів розвитку української економіки і правил регуляторної «гри» (які постійно змінюються — на кшталт бланків податкової звітності) нікуди не зникає. І все це (поруч із відсутністю практичних дій щодо реформування судової системи) лякатиме іноземних інвесторів і протягом наступного року. Причому — навіть тих, хто виношував сякі-такі плани капіталовкладення в ті чи інші проекти в Україні. Відтак, якщо 2020 року вдасться залучити хоча б на 10% більше прямих іноземних інвестицій, аніж минулого року, то це вже трактуватиметься як величезний успіх Кабміну «технократів і реформаторів».

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

НА ЧОМУ СЛІД СКОНЦЕНТРУВАТИСЯ УРЯДУ?

Наразі йдеться про те, щоб упродовж поточного року влада змогла закласти тривкі основи для прориву в системних реформах і для успішного розвитку вітчизняної економіки. Для цього, як мінімум, необхідно:

•  сконцентруватися не на валових показниках економіки і на фіскальному наповненні державної скарбниці «за будь-яку ціну», а на національній стратегії та «дорожній карті» щодо створення інноваційної й технологічної економіки — з превалюванням виробництв із високою доданою вартістю, а також — регуляторного «зеленого світла» прямим іноземним інвесторам. Вочевидь, для підтримки інноваційного бізнесу й питомо іноземного (а не офшорного вітчизняного) капіталу слід сформувати вагомий «мотиваційний пакет» з інституційних, податкових, інфраструктурних та інших стимулів. Для державної підтримки, представництва і захисту інтересів таких підприємств слід законодавчо посилити повноваження Ради бізнес-омбудсмена. Разом з тим, уряд має розробити комплексний антикризовий план — на випадок стрімкої турбулентності світової економіки. Для оперативної протидії кризовим явищам, зокрема, слід започаткувати національний стабілізаційний фонд, який наповнюватимуть бюджетоутворювальні державні підприємства;

•  скасувати всі закони і законопроекти «податкового терору», наприклад №1210 з «камуфлюючою» стосовно фіскальних та шкідливих для всіх категорій бізнесу новацій «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних і логічних неузгодженостей у податковому законодавстві». Натомість — ініціювати проведення Національного форуму українського бізнесу за участю профільних топ-чиновників і законодавців, з максимальним представництвом від усіх підприємницьких галузей і «калібрів», громадських асоціацій та експертних «мозкових центрів». За результатами форуму, необхідно зібрати наріжні і найбільш креативні ідеї бізнесу щодо нового Податкового кодексу, регуляторних практик та спеціалізованого законодавства. Експертна рада форуму має розробити проект нового бізнес-орієнтованого ПК та пакет законів щодо стимулювання вітчизняного бізнесу. Уряд має затвердити ці системні новації, а Верховна Рада — ухвалити як закони;

•  розробити національну програму й пакет правових актів, спрямованих на повернення трудових мігрантів в Україну, повністю змінивши урядовий концепт «Повертайся і залишайся». І лише після її реалізації протягом трирічного терміну і створення всіх необхідних умов для українських мігрантів слід запрошувати їх повертатися на Батьківщину. У національній програмі необхідно передбачити для трудових мігрантів не лише пільгові кредити а й, наприклад, п’ятирічні податкові канікули (тільки реальні, а не фіктивні, як у політичного втікача В. Януковича); компенсацію державою вартості навчання й підвищення кваліфікації ексмігрантів та їхніх дітей; надання протягом періоду становлення бізнесу — на умовах пільгової оренди — офісних площ, що перебувають у державній чи муніципальній власності; державне забезпечення на п’ятирічний термін пакетами медичного і майнового страхування тощо. Тим часом уже сьогодні слід передбачити для нинішніх українських «заробітчан» комплексну підтримку з боку держави за кордоном: у сенсі юридичної допомоги, створення відповідних умов для їх належного пенсійного забезпечення в майбутньому, консульську підтримку громадських об’єднань мігрантів в інституційному та проектно-фінансовому аспектах тощо. Назагал, повернення мігрантів уряд має розглядати не в контексті звітної «галочки», а як один із найважливіших компонентів відродження української економіки.