Як зупинити «точкове вбивство» Києва

Атмосферні світлини старого Києва зачаровують усіх. Зараз модно викладати їх у соцмережах з підписами «Як було...» Ян Мєдніков теж не один рік знімає зникаючий Київ, а ще — скрупульозно, професійно, навіть із безпілотниками фотографує нові точкові забудови, які спотворюють місто. Між іншим, на одному його знімку кількарічної давнини — проект «будинку-монстра», сумнозвісного «Подол-Престижу» на Нижньому Валу, 27— 29, що значно, на кілька поверхів, відрізняється від того, що спорудили в результаті. А ще Ян Маркович разом з іншими активістами столичного Солом’янського району відстояв від чергової багатоповерхової забудови ділянку на вулиці Кудряшова, 14-А. Це дуже рідкісний для Києва випадок, коли громада перемогла забудовника. Тепер за порадами до Яна Мєднікова звертаються жителі усіх районів столиці та її околиць. Втім, боротьба із забудовником на Солом’янці ще не закінчилась — у вересні Київрада знову розглядатиме проект рішення щодо дозволу на це будівництво. Та про все — по порядку.

ФОТО ЯНА МЄДНІКОВА

«У НАШОМУ ДВОРІ АКТИВНА ПОЗИЦІЯ ВИРОБЛЯЛАСЯ ЗАЗДАЛЕГІДЬ»

— Почалося все з того, що нам пощастило — ми вчасно про все дізналися. Компанія «Київміськбуд» поквапилася виставити проект будинку на Кудряшова, 14-А на своєму сайті. Ми зрозуміли, що зараз нам вікна у вікна, у місці, яке ми називаємо «ямою», зведуть цей будинок. І ми одразу почали активні дії.

Мої сусіди — архітектори, будівельники, юристи, енергетики, співробітники КМДА, телевізійники, рекламісти... У нашому дворі активна позиція вироблялася заздалегідь. Ще коли ми тільки заселились у цей будинок, почали збирати гроші на озеленення, лавиці тощо. Я збирав кошти, і суми грошей були великі. Коли можна зробити щось корисне для дітей, озеленити подвір’я — люди завжди давали і дають на це гроші. Всі знають про феномен волонтерства у 2014 році. Але ж українці були такими ще до початку війни. Вони і раніше давали гроші та брали участь у добрих справах. Ми тоді суботники організовували, прибирали парк, купували саджанці. І коли стало питання про те, щоб нам не підсунули під ніс цю забудову, актив був сформований, була довіра людей. Нам почали допомагати. Першою прийшла моя сусідка, колишня співробітниця Київської міської держадміністрації. Вона принесла теку документів, підготовлених для земельної комісії Київради, і там маркером уже були позначені всі місця, де зробили фальсифікації. У цій горі бюрократичних паперів треба розбиратися. Але у нас є грамотні спеціалісти.

ТРЕБА ДИВИТИСЯ СЕСІЇ КИЇВРАДИ

— За чотири місяці боротьби ми надивилися на такі сутички у Київраді... От сидимо під залом, де засідають депутати. На кількох екранах транслюється сесія. Ми дивимось, які питання там розглядають. Наприклад — роздерибанити п’ять гектарів землі на Трухановому острові. Або приватизувати півтора гектара дуже дорогої землі, бо там стоїть 15-метрова приватизована будка. Або от історична Львівська площа у центрі міста. Посеред неї стоїть незрозуміло як узаконене кафе. Це кафе подає на приватизацію п’ятачка Львівської площі, бо воно там стоїть. Хтось збирається приватизувати центр Львівської площі! Здається, дурня. На сесії Київради ці проекти «поховали». Але хтось ці рішення готував... Хтось робив експертизу, погоджував все це, депутати на комісії голосували... У трансляції сесії ми бачимо, хто як виступає, хто як голосує, та можемо вирахувати будівельне лобі, витягнути його «за вушко» на світло — в цьому я бачу свою задачу.

ГОЛОС ГРОМАДИ. ВИСТУП ЯНА МЄДНІКОВА НА ЗАСІДАННІ СЕСІЇ КИЇВРАДИ У ЛИПНІ 2017 РОКУ. АКТИВІСТ ПОКАЗУЄ ПРОЕКТ БАГАТОПОВЕРХІВКИ НА КУДРЯШОВА, 14-А, ЯКИЙ ОБУРИВ ЖИТЕЛІВ СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ СТОЛИЦІ

ПСЕВДОАКТИВІСТИ

— Багато активістів пишуть листи до мера Києва Віталія Кличка, до Володимира Прокопіва (секретар Київради. — Авт.) з проханням надати їм слово на засіданні міськради. Вони навіть відповіді не отримують. Коли з таким проханням на засіданні звертається депутат, під відеотрансляцію та протокол, включається бюрократична процедура — таку пропозицію треба поставити на голосування. А Київрада не відмовляє у наданні слова нікому. Далі, як це було у нашому випадку, я виходжу на трибуну і говорю: у мене з’являється хоча б маленький шанс донести позицію місцевої громади. До речі, лобі забудовника теж підготували — вони виставили псевдоактивіста. Потім за цим псевдоактивістом ганялися по коридорах Київради, хотіли побачити його прописку, але не спіймали.

«ПРОТИЛЕЖНА СТОРОНА ВІДЧУВАЄ НАШУ ЮРИДИЧНУ ГРАМОТНІСТЬ»

— Хто є псевдогромадськістю — перевірити легко. Мене обізвали псевдоактивістом, але мене це не хвилює. На Facebook можна відстежити мою біографію: ось ми захищаємо Андріївський узвіз, ось ми на Майдані. У той день, коли у Київраді вирішувалося наше питання, я прийшов туди о восьмій ранку, а пішов о десятій вечора. Я сидів під екранами з трансляцією, думав, що наше питання знову перенесуть. І тут раз — за п’ять хвилин до десятої вечора його оголошують. Вже всі депутати налаштовані йти додому. Голова земельної комісії пробурмотів назву документа, навіть не вживаючи слів «зміна цільового призначення» та «багатоповерхова забудова», більшість мала проголосувати «за». Але раптом почалось: а давайте надамо слово місцевому жителю, у нас є листи проти забудови...

Ми виходили до Київради багато разів, розгортали свої плакати і стояли. Потім починалося засідання. Кому вдалося зробити перепустку, той проходив всередину, ми дивилися трансляцію, готувалися втрутитись. Насправді це дуже важка робота. Загалом було навіть певне силове протистояння. Коли забудовник думав завезти на ділянку на Кудряшова бурові машини, ми зупинили його. Викликали поліцію, запитали, чи є документи на будівельні роботи... Немає? Значить, ви сюди не заїдете. А ще протилежна сторона відчуває нашу юридичну грамотність, Ми, певно, вже сто листів написали до різних організацій. Усі їх готували юристи. У нас кваліфікована команда.

ЩЕ НЕ МОНСТР... «ЗАРАЗ ЗОБРАЖЕННЯ ЦЬОГО ПРОЕКТУ НІДЕ НЕ ЗНАЙДЕШ», — КАЖЕ ЯН МЄДНІКОВ ПРО ЗНІМОК 2013 РОКУ (ЛІВОРУЧ), НА ЯКОМУ ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ПОДОЛ-ПРЕСТИЖ» ЗНАЧНО МЕНШИЙ ТОГО, ЩО В РЕЗУЛЬТАТІ ЗБУДУВАЛИ (ФОТО НИЖЧЕ)

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

«ЩОБ БОРОТИСЯ ІЗ ЗАБУДОВАМИ, ПОТРІБЕН РЕСУРС»

— Часто із забудовами борються прості наївні люди. Вони, наприклад, не розуміють, у чому різниця між виконавчою, законодавчою і судовою владою.

Щоб боротися із забудовами, потрібен ресурс. Я бачив людей-одинаків, які малюють вдома плакати, беруть мегафон і влаштовують одиночні мітинги перед Київрадою. Все це красиво виглядає з точки зору телевізійної картинки. Але з точки зору бюрократичних процедур у Київраді — це неефективно. Результат нульовий. У день, коли ми перемогли, поруч із нами сиділи люди з плакатами, які боролися проти об’єктів на вулиці Златоустівській. Вони програли — погано підготувалися.

Статтю з моїми порадами для тих, хто бореться із забудовниками, передрукували на різних сайтах, у різних групах активістів. Потім мені телефонують чи пишуть у Facebook, пропонують зустріч там-то. Уточнюю, де саме. Називають якийсь житловий комплекс у селищі Коцюбинське. Виявляється, їхній сусід десь розмістив матеріал з моїми порадами і там ідеться про такі самі проблеми. Люди шукають позитивні приклади боротьби.

Планую зробити відео з різними вивертами депутатів, щоб люди це побачили і знали. Та й якщо пару-трійку псевдоактивістів витягнути на світло, можливо, це охолодить інших.

«НАЙЛЕГШЕ ВПЛИНУТИ НА МІСЦЕВИХ ДЕПУТАТІВ»

— Давайте відверто — у нас є те, що називається будівельною мафією. У Київраді є лобісти, які протискають рішення забудовників. Депутат Київради Анатолій Шаповал в одному коментарі журналістам правильно зазначив, що більшість скандальних рішень приймається більшістю у всього 63—64 голоси, тоді як для ухвалення рішення потрібен щонайменше 61 голос. Там свої домовленості.

Треба обирати депутатів, які розуміють проблему із забудовами. Пояснювати проблеми нормальним депутатам, які є в Київраді. Нам найлегше було впливати на місцевих депутатів. Приходиш до них і кажеш: «Якщо ти не станеш на наш бік, ми прийдемо на кожен твій передвиборчий мітинг і усюди будемо розповідати, як ти захищаєш інтереси місцевих жителів». Повірте, це серйозна погроза.

Щодо деяких депутатів — можна домогтися, щоб вони не голосували за злочинне рішення. Щоб депутат під час голосування хоча би утримався чи кудись вийшов.

ЗРАНКУ — ГРОШІ, ВВЕЧЕРІ — ПОВЕРХИ. ТЕРИТОРІЯ КОЛИШНЬОГО СІННОГО РИНКУ, ДЕ ХОЧУТЬ ЗБУДУВАТИ ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ЯРОСЛАВІВ ГРАД». ЗАРАЗ ЙОГО РЕКЛАМУ МОЖНА ПОБАЧИТИ, НАПРИКЛАД, У МЕТРО. ЯН МЄДНІКОВ ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО КУПІВЛЯ КВАРТИРИ ТУТ СТАНЕ «ПУТІВКОЮ В ПЕКЛО», ОСКІЛЬКИ У РАЙОНІ НЕМАЄ НІ ДИТСАДКІВ ТА ШКІЛ ДЛЯ ДІТЕЙ НОВИХ МЕШКАНЦІВ, НІ МІСЦЯ ДЛЯ ПАРКОВКИ

«ТІ САМІ ТЕХНОЛОГІЇ МОЖУТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИ ЯК СИЛИ ДОБРА, ТАК І ЗЛА»

— У вересні буде чергова спроба забудовника отримати дозвіл на свій проект на Кудряшова, 14-А. Оскільки на липневій сесії Київради це питання піднімали повторно, відповідно до регламенту, такий проект не можуть обговорювати ще раз. Але забудовник змінює номер проекту рішення — і його знову ставлять на голосування. Є свої технології. І ці знання можуть використовувати як сили добра, так і зла.

Втім, ще у радянські часи я успішно боровся з системою, бо в її основу був покладений демократичний централізм. І якщо люди на первинці, основна маса, проголосували «за», то ані райком, ані міськком нічого не могли з цим зробити. Ще з тих часів я виніс для себе переконання, що боротися можна. Якщо нам вдавалося боротися із радянською системою — то що таке у порівнянні з нею забудовники?

ДИКЕ БУДІВНИЦТВО

— Головна проблема, з якою борюсь особисто, — точкова, або ущільнююча забудова. Якщо подивитися з висоти на будь-яке місце у Києві — наприклад, на Печерськ, — то побачимо безліч висоток, що стирчать окремо. Кожна така — це точкова забудова. Це коли вийшло отримати ділянку землі, і з неї треба витиснути максимум грошей — тобто побудувати з максимальною висотністю. На сьогодні це 24 поверхи. Але будують навіть 25 поверхів —  другий поверх роблять подвійним. А деякі свавільники взагалі будують 30 поверхів, як, наприклад, було з житловим комплексом «Елегант».

Точкова забудова вбиває місто. Коли висотну будівлю зводять на п’ятачку — дитячому чи спортивному майданчику, на місці кафе, скверу, старовинного триповерхового будиночка, — все це точкова забудова. У цих будинках чи житлових комплексах оселяться кілька сотень, а інколи й кілька тисяч людей. Відповідно — у них будуть сотні дітей та автомобілів. Для них немає дитсадків, шкіл, поліклінік. Кілька сотень машин виплескуються на вузенькі вулиці й паркуються де доведеться, бо для них немає парковок.

НАСТУП «КАМ’ЯНИХ ДЖУНГЛІВ»

— Інша важлива проблема — знищення зелених насаджень. Через це у нас з’являються «кам’яні джунглі». Це насамперед стосується температури повітря. Або ти маєш +45 у цих «кам’яних джунглях», або +30 — у зеленій зоні. Адже дерева закривають асфальт, не дають йому нагріватися, випаровують вологу. А там, де зелені немає, не просто асфальт розжарюється — ще є віддзеркалення від вікон багатоповерхівок, що акумулює тепловий ефект.

«СИТУАЦІЯ З СІННИМ РИНКОМ — ЦЕ ГАРАНТОВАНА КАТАСТРОФА»

— Для обох згаданих проблем немає «червоної риски». Тобто не можна сказати, що зрубаємо це дерево — і кінець. Або побудуємо ще одну висотку — і місто паралізує. Можна зрубати ще одне дерево, ще, і ще, збудувати комплекс, ще один, ще... Спочатку люди стоятимуть у заторах 15 хвилин, потім півгодини, потім — дві, чотири години. Потім вони возитимуть у машинах пластикові пляшки, бо немає куди сходити в туалет, поки стоїш у заторі. Це проходили у часи мера Лужкова у Москві. Тоді там забудували кожний п’ятачок у центрі, на кожній площі робили підземний торговий центр. І Москва стала у величезних заторах. А ми теж ідемо до цього.

Це треба зупинити. В якихось одіозних випадках це вдасться, в якихось — ні. Наприклад, ми всі розуміємо, що ситуація з Сінним ринком — гарантована катастрофа. Це кілька висотних будинків без інфраструктури. Сьогодні вулиця Бульварно-Кудрявська вже стоїть. Там є бізнес-центр «Ренесанс», і у найближчих до нього двох кварталах припаркуватися неможливо. «Викинь» на цю вулицю ще хоча б 300 машин — і будуть паралізовані Львівська площа, вулиця Січових Стрільців, Обсерваторна, виїзд на площу Перемоги... А куди підуть діти жильців? Там поруч розташована середня школа №155 — я її закінчував. Припустимо, у тисячі жильців цих будинків буде 400 — 500 дітей. Куди вони підуть? Там усі школи та дитсадки старі. Люди не розуміють, що купуючи квартири в таких будинках, вони купують собі «путівку в пекло».

«ГОЛОВНЕ — СТВОРИТИ ПРЕЦЕДЕНТ»

— Забудовника практично неможливо покарати. Справа в тім, що він не будує від свого імені. Забудовник не купує землю — він купує малесеньку компанію, яка володіє цією землею або орендує її десь до 2026 року. Коли почнуться проблеми, вони почнуться у цієї маленької компанії. Але у неї — ані активів, ані грошей.

Я давно фотографую об’єкти нерухомості і можу простежити, що, коли та як було. Фотографував «Подол-Престиж», де п’ять зайвих поверхів, ще у 2013 році він мав виглядати геть інакше. Зараз зображення цього проекту ніде не знайдеш.

Ніхто ніколи не платитиме штрафи, бо не буде грошей. Ніхто ніколи не демонтуватиме незаконні поверхи чи будинки — тільки якщо це не принесе забудовнику ще більші втрати. Єдиний випадок — коли «Інтергал-Буд» зніс кілька поверхів будинку в Десятинному провулку, 3—5. Компанія зробила це, бо на кону стояла її репутація. Якби вони цього не зробили, то не отримали б у Києві жодної ділянки, жодного погодження.

Щодо поверхів я вважаю, що головне — створити прецедент. Це складна проблема, але її треба вирішити хоча б із «будинком-монстром». Проблему з одним-двома об’єктами треба вирішити принципово, не рахуючись із витратами, коштом бюджету Києва. Треба показати всім забудовникам, що ми зносимо незаконні поверхи та будинки — і тоді будувати їх буде просто невигідно.

«АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ — ЦЕ ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО, ЯКЕ ЗАХИЩАЮТЬ»

— У Києві і до Майдану прислуховувалися до голосу громадськості. У 2012 році ми пішли воювати за Андріївський узвіз — коли знесли фабрику «Юність» і на її місці компанія Ахметова мала збудувати величезний склобетонний бізнес-центр. Ми угробили цей проект. Цей бізнес-центр не збудували, хоча спочатку протистояння було жорстким, нагнали «Беркут». Ми провели великий мітинг на Михайлівській площі, і влада злякалася.

Чому був таким успішним захист Андріївського узвозу? Забудовники з інших міст не розуміють сакральний сенс цього об’єкту. Кожен киянин колись був на Андріївському узвозі, відчував там позитивні емоції, робив цікаві покупки — от, наприклад, картина звідти висить вдома. Для усіх киян це щось особисте. Це — про щасливе дитинство, яке люди захищають. Громадськість, коли піднімається, — це справді сила.

Я бачив у Київраді, що коли з’являється достатня кількість громадськості, ветерани АТО, мами з візочками, рішення проходять правильні. Депутати бояться свавільничати.