Юрій ВIТРЕНКО: «Українці можуть перемагати...»

Рівно два роки тому — 28 лютого 2018 року — Україна одержала важливу перемогу у своїй новітній історії. Вітчизняний «Нафтогаз» виграв чотирирічний арбітражний процес проти російського «Газпрому» щодо контракту про транзит газу в Стокгольмському трибуналі. Суд підтвердив порушення російською компанією зобов’язань щодо обсягів транзиту газу і зобов’язав її до компенсації на користь «Нафтогазу» суми в розмірі 4,63 млрд доларів. Із них 2,1             млрд доларів арбітри зарахували як оплату за вже поставлений Україні газ. А ще майже 3 млрд (борг разом з відсотками) «Газпром» сплатив аж наприкінці грудня 2019 року           — перед укладанням нової транзитної угоди. Як українській компанії вдалося перемогти в найбільшому в світі комерційному арбітражі? Які астрономічні борги загрожували б Україні в разі програшу? Чому про цей судовий процес варто розказувати в школах? Про це та інше в інтерв’ю розповів виконавчий директор НАК «Нафтогаз України» Юрій ВІТРЕНКО.

— Понад два роки тому шанси на успіх в арбітражі проти «Газпрому» в суспільстві й навіть в експертному середовищі оцінювали досить стримано. А що особисто вам давало впевненість у перемозі?

— Ми дуже глибоко розбиралися в темі. Я особисто займався цим питанням з 2007 року. Ми дослідили практично всі аспекти. Як з точки зору економіки, так і з точки зору законодавства — і українського, і європейського. Вивчали енергетичне законодавство та законодавство про захист конкуренції.

Оскільки ми глибоко розбираємося в цій темі, то мали певність щодо того, що й справді зможемо перемогти.

Це лише маячня, що рішення арбітрів Стокгольмського арбітражу було політичним. Це взагалі не так. Рішення було юридичним, виваженим. Воно базувалося на повному й детальному розгляді всіх аспектів справи.

Російська пропаганда також стверджувала, що Стокгольмський арбітраж начебто «пожалів» Україну, бо в неї були економічні негаразди. Це також повна маячня! Ми перемогли тому, що правда була на нашому боці. Ми довели, що «Газпром» порушував положення контрактів.

В угоді були кабальні положення, зокрема принцип «бери або плати». І це положення ми дуже сильно змінили саме через арбітраж. Ми зробили його не кабальним. Сам принцип «бери або плати» залишився, але його обсяги були зменшені вдесятеро.

Крім того, ми виграли й за іншими позовами, зокрема щодо перегляду ціни, а також компенсації за недостатні обсяги транзиту. «Газпром» не погоджувався на перегляд ціни й не хотів компенсувати нам недоотриманий прибуток через менші обсяги транзиту українською ГТС. Та ми змусили російського монополіста зробити це через арбітраж.

— Наскільки важко було переконати суддів у несправедливості газових контрактів?

— Дуже важко. Адже це комерційний арбітраж. І юридичний процес полягає в процедурах доведення своєї правоти. Але правота полягала насамперед в економічних аргументах. Ми мали довести, що ціну газу за контрактом потрібно знизити. А для цього необхідно змінити формулу ціни — відмовитися від прив’язки до нафтопродуктів і прив’язуватися до цін на європейських хабах.

У випадку з переглядом транзитного контракту потрібно було показати, що ми недоотримали прибуток від транзиту українською ГТС, і винен у цьому «Газпром».

Усе це було дуже складно доводити, але необхідно. Ми подавали тисячі сторінок аргументів до арбітражу, де показували, чому з точки зору справедливості, економічної логіки, різних аспектів законодавства правда — на нашому боці. Оце було дуже складно, особливо з огляду на те, що це — найбільший комерційний арбітраж в історії світу!

Для того щоб арбітраж присудив нам ці мільярди доларів, які ми отримали, потрібно було повністю його переконати, що «Газпром» справді має платити такі величезні кошти. Росіяни переконували, що 5 млрд доларів                — то завелика компенсація за недоотриманий прибуток від транзиту. Ми ж доводили, що це справедлива сума.

— Якби виграв «Газпром», які потенційні втрати могла б понести Україна? І чим це загрожувало б національній безпеці?

— За контрактом на купівлю газу ми відбили позови «Газпрому» на суму в понад 80 млрд доларів. Це фактично весь обсяг української економіки. Тобто якби ми програли, то «Нафтогаз» виявився би банкрутом, Україна виплачувала б ці борги ще багато років і багато поколінь.

Кожен українець відчув би на собі, якби замість того щоб отримувати 3 млрд доларів, ми мали би платити «Газпрому» 2 млрд доларів за відібраний газ, не кажучи вже про 80 млрд доларів за принципом «бери або плати».

Натомість ми відбили ці вимоги і знизили ціну на газ. І за вже поставлений газ ми мали сплатити «Газпрому» не 4, а 2 млрд доларів. Але й їх фізично не платили — завдяки виграшу в транзитній справі арбітраж зробив взаємозалік. І «Газпром» залишився винним «Нафтогазу» ще майже 3 млрд доларів, які, попри своє тривале небажання, таки сплатив наприкінці 2019 року.

Це величезні кошти, які відчуває українська економіка. І на жаль, суспільство ще не усвідомлює повною мірою, наскільки це було важливо для країни — отримати гроші від «Газпрому» — замість того, щоб самим платити йому гроші.

— Наскільки перемога в арбітражі сприяла подальшій боротьбі з «Газпромом»? Зокрема, щодо нового транзитного контракту, а також нових арбітражних процесів?

— Перемога в Стокгольмі мала безпосередній вплив на всю нашу новітню історію.

Наприклад, новий транзитний контракт ми підписали лише через те, що в обмін на підписання нового транзитного контракту ми відмовилися від позовів у новому Стокгольмському арбітражі, який ми почали ще 2018 року. Торік ми обґрунтували й подали позовні вимоги на суму у 12,2 млрд доларів. І вони переважно ґрунтувалися на тому, що ми вимагали компенсацію за відсутність транзиту з 2020 року. Тож «Газпром» розумів: якщо транзиту не буде, то їм, найімовірніше, доведеться заплатити нам компенсацію. Тому вони вирішили продовжити транзит і уклали новий контракт.

Тобто є прямий зв’язок між арбітражем і новим транзитним контрактом. Це дуже важливо усвідомлювати, щоб не було жодних ілюзій. Щоб ми не думали, що нам вдалося продовжити транзит за «гарні очі». Ми продовжили транзит, тому що своєчасно підготували юридичну позицію, яка б змусила «Газпром» платити нам за відсутності транзиту. Це дуже важливо пам’ятати.

Також важливо зрозуміти й пам’ятати, що завдяки Стокгольмському арбітражу нам вдалося позбутися «зашморгу» на шиї українського народу. Але проблема в тому, що інша сторона — Росія та некомпетентні й корумповані українські політики, через яких цей «зашморг» з’явився, не хочуть, щоб українці знали про це. Тому що вони, певно, і в майбутньому планують накинути на нас такий же «зашморг». Щоб уникнути цього, ми маємо чітко усвідомлювати, що саме ми здобули в Стокгольмі.

— На вашу думку, наскільки недооціненою є перемога в Стокгольмі нині? Чи переосмислить суспільство її значення згодом?

— Це найбільший у світі комерційний арбітраж. Немає інших прикладів, коли російська сторона — потужна державна корпорація «Газпром» мала заплатити 5 млрд доларів українській стороні. І це ми змусили їх заплатити. Ми змусили їх виконати рішення Стокгольмського арбітражу. Це потрібно всім українцям усвідомлювати як приклад перемоги, національної перемоги.

Це певний національний символ, доказ того, що нація може перемагати. Багато націй світу мають такі символи.

Крім того, варто пам’ятати й урок. Ми потрапили в цю пастку «Газпрому»: попередні газові контракти — не просто так. Це були свідомі дії російської сторони й українських некомпетентних політиків. Нам варто вчитися на помилках. Щоб ніколи більше не потрапляти у схожі ситуації.

Вважаю, вже сьогодні на цьому прикладі можна вчити дітей: як Україна потрапила в скрутну ситуацію, але все ж таки змогла з неї вийти і довела всьому світові, що українці можуть перемагати. Навіть такого складного суперника, як «Газпром».