Закон збереження електроенергії...

Держава, не довго думаючи, тут же звинуватила в цьому все ті ж приватні обленерго. Почалися розмови про відновлення «статус-кво». Тим часом поява на енергоринку приватних компаній всього лише довела до логічного кінця суперечності, що існували на ньому. І навіть повернення до старої моделі вже не здатне реанімувати енергоринок — стихійний там, де необхідне управління, й зарегульований у тих випадках, коли не зашкодила б підприємницька ініціатива.

Основні звинувачення, сформульовані Міненерго, зводяться ось до чого. По-перше, приватні обленерго залишають велику частину виручки від продажу електроенергії на свій розвиток (не хочуть працювати собі на збиток). Але так, при можливості, чинять і інші.

По-друге, вони широко застосовують негрошові, частіше за все вексельні схеми оплати за електроенергію. При цьому, схоже, не враховується загальне скорочення збору грошей в усій енергосистемі: від 50% (з них — 16% готівкою) — у вересні, до 32% (4,4%) — у грудні. Причина — девальвація гривні та введення з 1 жовтня ПДВ на бартерні операції в енергетиці (податок належить виплачувати грошима).

По-третє, не влаштовує Міненерго і тенденція до укладенння прямих договорів між обленерго та генеруючими компаніями, а нерідко й між генераторами та споживачами, при яких розрахунки взагалі оминають енергоринок. Висловлюються побоювання, що обленерго найбільш вигідно замкнути виробників найдешевшої електроенергії — АЕС — на найбільш платоспроможних клієнтів, що остаточно згубить малорентабельну теплову енергетику, на яку залишаться неліквіди та аграрний сектор.

Пригадаємо також, що під час обговорення членами оптового ринку електроенергії на своїх щорічних зборах нової редакції Договору енергоринку приватні енергокомпанії виступили єдиним фронтом з державними, а основні супечності намітилися за лінією «виробники — розподільники». Негативну реакцію майже всіх обленерго викликала практична відсутність відповідальності «Енергоринку» за енергію, що продається при повному контролі з його сторони за коштами, що надійшли як оплата. При цьому при судовому розгляді через неоплату електроенергії «крайніми» виступали все ті ж обленерго, насамперед, приватні.

Для збереження контролю над грошима за електроенергію, що зникають, держава ввела механізм розподільних рахунків. Уперше подібну схему було встановлено спільною постановою Кабміну і НБУ ще в червні минулого року. Однак виконувати цю постанову ніхто не кинувся, й у лютому з’явився Указ Президента «Про розрахунки за електроенергію». Указ жорстко приписує «постачальникам електричної енергії, закупленої на оптовому ринку електроенергії за регульованими тарифами», відкрити у своїх банках «розподільні рахунки, виключно на які зараховуються кошти, що надійшли від споживачів».Одночасно на розгляд ВР було подано законопроект «Про оптовий ринок електроенергії», що закріплює цей механізм, і альтернативний проект парламентського комітету з питань ТЕС. Результати розгляду документів у ВР такі: на указ парламентарії наклали вето, президентський проект закону відхилили, а альтернативний відправили на доробку. До цього питання парламент повернеться знов за місяць.

На думку представників недержавного сектора в енергорозподілі, указ явно суперечить цілому рядові законів, наприклад, Законові «Про власність», статті 4 і 6 які свідчать, що «прибутки, отримані внаслідок господарської діяльності, належать власникові», який «…володіє, користується і розпоряджається ними на свій розсуд». Або Закону «Про підприємства в Україні», стаття 24 якого стверджує, що «підприємство самостійно встановлює черговість і напрямки списання грошей із власних рахунків, окрім випадків, передбачених законами» (а таких поки що немає).

Автори парламентського законопроекту бачать вихід у створенні схеми прямих договірних стосунків між виробниками й постачальниками електроенергії. За подібними пропозиціями чітко проглядають інтереси приватних енергорозподільчих компаній. Їх представники стверджують, що можуть повністю взяти на себе роль ефективних «збирачів коштів» за поставлену електроенергію, виключивши численних посередників. За рахунок цього планується знизити вартість електроенергії для споживачів. Така схема практично не допускає «ручного керування» енергоринком і «вимивання» з нього чималих коштів. Дійсно, в грудні 1998 р. за одну мегават-годину електростанції в середньому отримали 3,94 грн., а посередники — 12,82 грн. У січні ж ці цифри становили відповідно 2,8 грн. і 146,8 (!) грн. за мегават-годину.

Однак питання про функціонування в таких умовах, наприклад, ТЕС з їх дорогою електроенергією, залишається відкритим. Частково його передбачається вирішити створенням регіональних об’єднань, що включають генеруючі та розподільні потужності. Так що не виключено, що в XXI сторіччя Україна ввійде, поділена на маленькі енергобазарчики, енергокрамнички та енергокіоски. А кожен її громадянин стане «сам собі генератором»…