ЗАПИТАННЯ «Дня»

Діана СМАХТІНА, директор компанії «SіgmaBleyser Україна»:

— Хоч би які надії ми покладали на те, що Захід нам допоможе, економіка та капітал повинні бути диверсифіковані, тобто великий національний капітал у країні обов’язково повинен бути. Хоч би з погляду конкуренції. А реперні точки ринку — диверсифікація та конкуренція — можуть працювати лише в тому випадку, якщо в країні присутній великий національний капітал. Але, звісно, не в совковому розливі. Я думаю, він поступово цивілізується. Період печерного накопичення капіталу в нашій країні, я сподіваюсь, завершується: ще кілька років — і вся ця справа остаточно стабілізується. Я не сприймаю розвиненої цивілізованої економіки без власного великого капіталу. Це — нонсенс. Але зараз у нас з’явилися деякі тенденції до того, щоб його витіснити. На це не можна не звернути уваги. Починаються якісь жахастики, що базуються на якійсь інформації про початок відтоку... Утім, я не думаю, що капітал піде надовго. Це — неможливо. Однаково ринок України досить привабливий, причому насамперед для вітчизняного капіталу. Він піде, якщо виявиться незручно працювати. Наприклад, зараз ринковий механізм приводиться в порядок, і тим, хто звик працювати совковими методами, це не подобається. Державні дії можуть бути надто жорсткими. Тому йдуть. Але святе місце порожнє не буває — заповнить іноземний капітал. Він, звісно, не може бути рівноцінним вітчизняному — але для того він і потрібен, щоб інше коріння також проростало. При цьому капітал може йти не лише з високорозвинених країн, а й із тих, що розвиваються, як ми. А Росія однаково тут буде. А буде спокійніше — національний капітал повернеться. Оскільки просто не може піти взагалі та назавжди. Я думаю, що він однаково буде тут присутній.

Інна БОГОСЛОВСЬКА, президент громадської організації «Віче України»:

— Економіка нормальних країн стоїть на тринозі, а це, як ми знаємо, найстійкіша структура: малий бізнес, середній бізнес і великий бізнес. У них абсолютно різні економічні та соціальні ролі, а також вплив на розвиток країни. Якщо малий і середній бізнес завжди досить консервативні та становлять основу середнього класу — гаранта стабільності в суспільстві, то великий бізнес — це ресурс розвитку, прориву, економічного кидка та завоювання нових просторів для країни. І, звісно, в ньому концентруються інвестиційні можливості, які, приходячи в економіку, розвивають не лише великий бізнес, але також середній і малий. Але важливо зрозуміти — чи є великий бізнес національним капіталом, чи транснаціональним, що діє на нашій території.

Відповідаючи на запитання, який із них корисніший суспільству, я скажу: це залежить від того, який шлях обирає країна. Якщо вона прагне до реальної національної незалежності та хоче забезпечити своїм громадянам процвітання, то потрібно чітко проявляти свій національний економічний егоїзм і перетворюватися на країну-виробника. Для цього випадку необхідний великий та обов’язково національний бізнес. Із допомогою держави, яка виступає його соціальним партнером і лобістом на міжнародній арені, такий бізнес виходить на міжнародні ринки та стає транснаціональним гравцем.

Але якщо за певних обставин він буде вимушений припинити свою діяльність, то це означає, що країна відмовляється від свого національного егоїстичного інтересу та перетворюється на споживача чужих послуг. Бо святе місце порожнє не буває, і місце великого національного бізнесу одразу займе іноземний. Якщо таке станеться з Україною, то це означатиме, що ми хочемо залишитися слабкою країною без будь-яких власних амбіцій на світовий економічний простір. Основи для такої ситуації в Україні сьогодні закладені. І річ навіть не в гонитві за відьмами, що сьогодні, безумовно, почалася, і не в спробах знайти та знищити ворога, не в популістських більшовицьких лозунгах — відібрати в багатих і роздати бідним, що також, звісна річ, не сприяє розвитку бізнесу. Це поки що лише розмови. А ось серйозне те, що триває політика знищення національного бізнесу та відкриття території для чужих бізнес- інтересів. Про це насамперед свідчить бюджет цього року, де знижене ввізне мито, тобто фактично прибрані бар’єри для імпорту, і при цьому ліквідовані практично всі преференції для великого національного капіталу, що, звісна річ, ще не може перемогти в конкурентній боротьбі з транснаціональними компаніями. Для цього нам треба хоч би ще років десять такого розвитку, як ми мали. Оце — дуже серйозний виклик, який ще мало хто в нашій країні до кінця усвідомив. Це трагічно. Крім того, сьогодні спостерігається досить жорстке протистояння між курсами Президента та прем’єр- міністра. Президент завжди був прихильником розвитку ринкової економіки та створення ринкового капіталізму. Курс прем’єра можна охарактеризувати як державний капіталізм за російською або китайською моделлю. Але це абсолютна утопія для України, оскільки він можливий лише в країнах, які володіють яким-небудь надресурсом. У Росії — це нафта та газ. У Китаї — людський ресурс, кількість населення. Там можна працювати за такою формулою та залишатися життєздатною державою. В Україні це нереально. Крім того, не можна не брати до уваги й ментальні особливості наших людей. Люди в Україні ніколи не любили сильної влади, і щойно з’являється хтось, хто бере на себе дуже велику відповідальність, то народ її з себе скидає. Тому держкапіталізм у нас не буде ефективним ні з об’єктивних, ні з суб’єктивних причин. Оця різниця в курсах — серйозна проблема. У такій вилці великий бізнес не може почуватися комфортно та розмірковуватиме про те, як йому зберегтися. Цілком можливо, що він залишить територію України.

Валерій ЛИТВИЦЬКИЙ, керівник групи радників глави Нацбанку України:

— У нас існують обмеження на вивіз капіталу, хоча існують схеми, за якими відтік капіталу все-таки відбувається. Але для країни, звісно, важливо, щоб притік капіталу був більшим за відтік. Більш того, дуже важливо, щоб національний капітал, який пішов раніше, мав можливість повернутися. І зрозуміло, що в разі залишення національним капіталом країни, економічне зростання знеструмлюватиметься. І тут я можу назвати цифру, що показує, як важливо, щоб національний капітал оновлювався та модернізувався. У першому кварталі цього року ми спостерігали уповільнення зростання. Так ось чому: валові накопичення в основний капітал в Україні виросли минулого року на 10%, а позаминулого — на 22,5%. Це — тривожний сигнал. Минулого року в економіці спостерігався крен до споживання, і цього року він продовжується. Якщо ми не хочемо прикрощів, то в другому півріччі слід підкоректувати бюджет таким чином, щоб гроші від приватизації пішли й на оновлення інфраструктурних галузей, особливо транспорту. Крім того, можна було б передати в концесії або в трастове управління ті об’єкти інфраструктури, які можна передати без збитку для національної безпеки. А в бюджеті 2006 року треба зробити зміщення на інвестиційну частину бюджету та подумати про підтримку підприємств, які спрямовують ресурси на оновлення основного капіталу.

А якщо національний капітал почне залишати країну — тут не може бути двох відповідей — це буде погано для довготривалого економічного зростання. Але йому варто було б подолати комплекс скутості та розширити свою присутність на інших ринках світу. Тому я з нетерпінням чекаю перемоги нашого національного капіталу на конкурсі в Польщі, де виставлений металургійний комбінат. Такі можливості не можна втрачати. А для цього країні треба на порядок підняти рівень нашої економічної дипломатії. Нашому національному капіталу з допомогою держави час уже приєднуватися до світових процесів економічної глобалізації. Але перші невдачі на цьому шляху нас не повинні зупиняти та породжувати якісь комплекси.

Сергій ЗАЦЕРКОВНИЙ, директор аудиторської фірми «Сейя»:

— Ринкової економіки без великого національного капіталу не буває. Навіть у Польщі, про яку кажуть, що там відсутній власний великий капітал, його частка постійно зростає. Успішність економіки якраз і визначається наявністю великого національного капіталу. Але економіки, що розвиваються, і кризові економіки, такі як загалом у нас якийсь час була, допускають позикові капітали. І в цьому нічого страшного немає. Але якщо тривалий час усе працює на позиковому капіталі, говорити про перспективи розвитку національної економіки дуже складно. Як правило, таким країнам не присвоюють статусу ринкових економік. Ось чому ми його й досі не маємо. Подивимось на баланс підприємства, яке тривалий час працює на позикових коштах. І перше запитання: а чиє ж усе-таки це підприємство? З цього випливає й інвестиційна здатність держави. Чим більше власних внутрішніх ресурсів, тим краще для країни. І, природно, якщо позикові кошти набагато перевищують внутрішні, то успішність економіки ставиться під питання... Сьогодні в нас відсутня тенденція до відходу національного капіталу. Можуть іти якісь частки капіталу. Можуть бути деякі провали. Може статися якийсь тимчасовий спад через те, що виведуть якісь ресурси. Але сьогодні серйозному капіталу невигідно йти з України, бо наша економіка все-таки розвивається з позитивною динамікою. Про це можна навіть не хвилюватися. Мій прогноз, що великий капітал зростатиме сам та примножуватиме багатства країни. Для цього є пояснення. Звісно, цього року деякі економічні погіршення можливі. Інфляційні процеси можуть наростати, але несуттєво. Говорити про поновлення кризових процесів просто не випадає.