Знову червона вуаль

Україна дуже багато зробила для того, щоб переконати світ у тому, що процес реприватизації, ініційований популістськими настроями та прагненнями отримати на цій хвилі владу, пішов у небуття. Слід сказати, що інвестиційне товариство у це повірило. Як наслідок, Україна навіть зайняла друге після Росії місце в країнах Південно-Східної Європи та СНД за надходженням прямих іноземних інвестицій у 2005 році (доповідь Конференції ООН з торгівли та розвитку). Та чи втримає наша країна таку високу планку?

На жаль, щодо цього сьогодні знову з’являються серйозні сумніви. 5 жовтня Верховна Рада прийняла в першому читанні законоп роект № 1129 «Про внесення змін до Закону України «Про господарські товариства» (щодо зниження планки кворуму проведення загальних зборів господарського товариства). Суть законодавчої новели полягає в тому, що згідно з нею для проведення зборів акціонерів та учасників товариств з обмеженою відповідальністю буде достатньо присутності учасників, які володіють більше 50% акцій (голосів). Відповідно до чинного закону для кворуму потрібно більше 60% акціонерів (учасників).

Окрім того, проектом передбачено, що «дія цього Закону до 1 липня 2007 року поширюється тільки на акціонерні товариства, частка держави у статутному фонді яких перевищує 50% або більш ніж 50% акцій яких знаходиться у статутних фондах інших господарських товариств, власником яких є держава. Для інших акціонерних товариств норми цього Закону застосовуються з 1 липня 2007 року». За результатами приватизаційних процесів сьогодні держава, як правило, є власником або контрольного пакету акцій (50 відсотків плюс одна акція) або пакету в розмірі 25 відсотків плюс одна акція статутного фонду акціонерного товариства.

За висновком Головного науково-експертного управління ВР України від 15.09.2006 в разі прийняття законопроекту він призведе до порушення прав міноритарних акціонерів, думка яких щодо питань, включених до порядку денного зборів, буде фактично ігноруватися.

З цим згодні також і експерти «Дня», які вважають, що прийняття цього законопроекту може мати катастрофічні наслідки для економіки та інвестиційного іміджу держави й призвести до колапсу на фондовому ринку. Адже реальною метою законопроекту є усунення від управління підприємствами міноритарних акціонерів. Такі наслідки пов’язані з тим, що в разі його прийняття, інші акціонери, навіть ті, що володіють 49% акцій, фактично вже будуть не потрібні для проведення зборів і управління підприємством, оскільки фактично все буде одноособово вирішувати уряд, який володіє 50% плюс1 акцією, що призведе до знецінення акцій цих підприємств. Відтак вони вже нікому не будуть потрібні.

У свою чергу це створить передумови для загострення боротьби за власність, до масових корпоративних конфліктів, від чого й нині дуже страждає економіка держави (до речі, про це нещодавно, перебуваючи в Дніпропетровську і відповідаючи на запитання «Дня», говорив прем’єр-міністр України Віктор Янукович). Зрозуміло, що масовий перерозподіл власності може призупинити розвиток виробництва та позитивні соціально- економічні процеси, які знову намітилися в країні, сприятиме посиленню соціальної напруженості в суспільстві. Адже цей акт, в разі його ухвалення, дискримінує мільйони приватних акціонерів і водночас ставить державу в привілейоване становище, оскільки інші акціонери фактично і формально позбавляються права на участь в управліннi підприємствами. Більше того, це створює навіть умови для завуальованої реприватизації підприємств та фактичної націоналізації акцій, які належать громадянам. Чи розуміють автори законопроекту, які, мабуть, писали його під червоною вуаллю популістських намірів, що відразу ж після ухвалення пропонованої ними норми відбудеться різке падіння котирувань акцій всіх підприємств, в яких держава прямо або опосередковано володіє 50%+1 акцією? Можна спрогнозувати також прояви агресивної поведінки міноритарних акціонерів, які будуть вимушені ще більш жорстко захищати свої права на участь в управлінні підприємствами, а також цинічні захвати акціонерних товариств, які почнуться відразу, як цей закон вступить в силу. Тож можна сказати, що проект названого закону прийнятий без оцінки і системного аналізу економічних наслідків його прийняття для фондового ринку.

Але, намагаючись з використанням законодавства дозволити фактичне захоплення підприємств, ініціатори законопроекту не враховують, що тут може постраждати й держава. Зокрема, вона остаточно втратить контроль над АТ «Укртатнафта», в якому володіє менше 50% акцій, та над іншими підприємствами.

Як вказують вітчизняні правники, названий проект прямо суперечить Конституції України, Цивільному та Господарському кодексам. У них, зокрема, визначається, що усі суб’єкти права власності рівні перед законом і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, а держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності, реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (до них належать суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів).

Враховуючи загальновідому і неодноразово підтверджену практикою тезу про те, що держава не може бути ефективним власником, а її рішення як акціонера, не завжди несуть користь підприємству та не завжди сприяють залученню інвестицій, особливо враховуючи зміни точки зору в залежності від політичної ситуації в країні, такі зміни тягнуть за собою негативні наслідки також і у довгостроковій перспективі розвитку країни.

Автори згаданого законопроекту обґрунтовують необхідність його ухвалення посиланнями на приклади з законодавства Франції та держав СНД, де кворум коливається в розмірах 25%, 30%, 50%. Та пропоноване в даний момент для України зниження кворуму в умовах становлення фондового ринку та ринкових відносин не призведе до очікуваних результатів та зниження кількості «корпоративних війн». Як свідчить практика розвинутих країн, законодавець там діє зовсім інакше і намагається створити умови для захисту міноритарних акціонерів, тим самим підвищуючи інвестиційну привабливість, як окремого підприємства, так і країни в цілому.

Правники також відзначають, що всі питання, якi стосуються корпоративних відносин власності, мають бути вирішені не шляхом окремих змін, а шляхом прийняття цілісного нового закону про господарські товариства, в якому інтереси міноритарних акціонерів будуть збалансовані з інтересами інших акціонерів та захищені. Цього можна досягти шляхом диференційованого підходу до встановлення розміру кворуму та кількості голосів, необхідних для прийняття рішень з того чи іншого питання, в залежності від його ваги та значимості у діяльності підприємств. Тож більш доцільним було б працювати над тим, щоб усунути підґрунтя для корпоративних війн.

Цілком можливим уявляється варіант, який передбачає, що загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів, за винятком розгляду таких питань, як порядок розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів). В цьому разі можна було б встановити норму кворуму більш як 25% голосів, а рішення з цих питань вважати прийнятим, якщо за нього проголосувало більше 50% плюс 1 акція. При затвердженні річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, загальні збори можна вважати правомочними за кворуму більш як 50% голосів. При внесенні змін до статуту товариства, припиненні його діяльності шляхом ліквідації чи реорганізації, створенні ліквідаційної комісії кворум може становити більш як 75 відсотків голосів. Тобто правомочність загальних зборів акціонерів визначається при розгляді кожного з цих питань окремо. Крім того, можна б доповнити чинний закон положенням про те, що міноритарні акціонери, які з метою забезпечення своїх прав, об’єднались (наприклад, на підставі угоди) у групу і мають у своєму розпорядженнi більше ніж, наприклад, 10% акцій, отримають право пропонувати від себе кандидатури до складу членів спостережної ради, ревізійної комісії та колегіального виконавчого органу. Кількість кандидатур визначається у відповідній пропорції до чисельності складу такого органу, але не менше однієї особи. Закон також може передбачити, що така група міноритарних акціонерів має право призначити своїм окремим рішенням членів зазначених органів в межах своєї квоти, тоді як загальні збори не мають права призначати членів зазначених органів у межах квоти міноритарних акціонерів. Можна запропонувати й інший варіант захисту прав міноритаріїв. Закон може передбачати, що їхні пропозиції щодо включення представника до органів управління, в межах квоти є обов’язковими для врахування загальними зборами. В іншому разі рішення з цих питань є недійсними. На таких же принципах можуть бути побудовані відносини і в товариствах з обмеженою відповідальністю. Гадаємо, що для держави інтереси захисту міноритарних акціонерів є пріоритетнішими, ніж захист власних інтересів, і вона має довести це суспільству своїми діями у законодавчій сфері.

Цю думку підтримав, коментуючи наслідки ухвалення обговорюваного закону, також і експерт Центру досліджень корпоративних відносин Ростислав Іщенко. Він вважає, що даний закон «швидше за все буде в парламенті зупинено, бо може призвести до неконтрольваного сплеску корпоративних конфліктів, оскільки більшість пакетів акцій у великих підприємствах фінансово-промислові групи формували з урахуванням того, що 40%-вий пакет фактично був малим контрольним і фактично дозволяв керувати підприємством і блокувати будь-які збори акціонерів». Якщо вказані зміни будуть внесені, то, на думку експерта, такі пакети втратять свою значимість, а відповідно виникне прагнення «переділити власність». «Може йтися про десятки й сотні підприємств», — вказує Іщенко. А оскільки фінансово-промислові групи мають впливове політичне лобі, то він вважає, що це може позначитися й на політичній стабільності уряду і навіть держави.