Німці закрили агрошколу як розсадник українського націоналізму»

Вивчаючи національно-визвольний рух на теренах Центральної України в роки Другої світової війни, мимоволі звертаєш увагу на особливу роль у його становленні й розвитку так званих агрошкіл (агрономічних технікумів), що функціонували в межах даного регіону в 1942—1943 роках. Уперше феномен використання Організацією українських націоналістів таких навчальних закладів впав в око тоді, коли, 2002 року знайомився з матеріалами на реабілітованого в добу незалежності Бориса Назаренка — уродженця міста Олександрія Кіровоградської області, представника відомої родини бандуристів, який у воєнні роки був керівником молодіжного підпілля ОУН Криворізького району (псевдо «Гнат Недоля» та «Федір Хмара»). Кілька місяців (починаючи з жовтня 1942 року) з соратниками по боротьбі за незалежну Україну він навчався й діяв у агрошколі у Веселих Тернах на Криворіжжі.

У той самий час майже ровесник Бориса Назаренка сімнадцятирічний Микола Горянський (псевдо «Жук») — уродженець і житель Піщаного Броду Добровеличківського району Кіровоградської області навчався в Межирічківській агрошколі. За організацією такого навчання стояли українські патріоти. Невдовзі з Піщаного Броду до Горянського прибув ще один Микола — Гордієнко. Під час їхньої зустрічі Горянський отримав завдання залучати до підпілля нових членів. А в листопаді 1942 року до агрошколи приїжджав ще один земляк — завідувач Піщанобрідського клубу Григорій Кобленко, котрий привозив заборонену окупантами націоналістичну літературу. Поодинокі дерева нетутешніх порід, що досі дивом залишились від парку при агрошколі, пам’ятають голос і поставу одного з керівників бандерівського підпілля на окупованій Кіровоградщині «Остапа» (на думку дослідника цієї теми — кіровоградця Володимира Пилипишина, мова йде про Осипа Безпалка).

Так ось, Миколі Горянському вдалося завербувати 18-річного Олександра (псевдо «Вернигора»), а тому, в свою чергу, — Миколу Мельниченка та Михайла Дмитринського родом із Дніпропетровщини і так далі. Врешті-решт, таємниця тамтешнього підпілля, здається, стала справою всього учнівського й викладацького колективу. Голованівський краєзнавець Сергій Піддубний розповідає, що у кримінальній справі на керівника трійки ОУН та стрільця загону Української повстанської армії «Граніт» Остапа Чорнобая (псевдо «Хмара») знайшов хвилюючу розповідь про урочистий прийом до лав ОУН. Про те, як у старих стінах агрошколи села Межирічка студенти шикувалися по ранжиру і слово в слово, вслід за прибулим із Західної України провідником «Григорієм» («Грицем»), по черзі, один за одним, повторювали слова «Декалогу» (десяти заповідей українського націоналіста)...

Звернемо увагу, що у березні 1943 року гітлерівці закрили Межирічківську агрошколу як «розсадник українського націоналізму». Наголосимо, що викладачів та вихованців, яким вдалося уникнути репресій окупантів, через кілька місяців репресували вже «свої» — радянські каральні органи, користуючись документацією попередників.

Після війни радянські спецслужби в узагальнювальних документах робили висновки щодо «використання націоналістами в період тимчасової німецької окупації агрошкіл у власних цілях». Втім, найголовніше, (зверніть увагу, читачу, що мова йде не про Західну, а Центральну Україну!) те, що націоналісти з агрошколи та довколишніх сіл, «озброївшись, пішли до формувань Української повстанської армії». Зокрема, до загону «Граніт», очолюваного тридцятирічним «Сталевим».

Безпосередньою спадкоємицею Межирічківської стала Лебединківська агрошкола, до якої перебралося чимало кадрів і слухачів. Як дослідив Богдан Чорномаз, підпілля почало діяти з першого дня. У кримінальній справі на Олександра Масного є дані про те, що лебединківський осередок ОУН проводив усну агітацію за самостійну Україну без Гітлера й Сталіна, розповсюджував націоналістичну літературу та закликав вступати до лав УПА. Коли ж наприкінці 1943 року окупантам стало відомо про те, що Лебединківська агрошкола «майже повністю охоплена впливом ОУН», гітлерівці та загін РОА (Русской освободительной армии) вчинили напад на учнівський гуртожиток училища і вщент його знищили. Як резюмує С.Піддубний, попри те, що Лебединківська агрошкола перестала існувати, проте у районі Гайворона, Улянівки, Голованівська та Умані вже діяло дві сотні УПА.

У період окупації — з березня 1942 по вересень 1943 року — на Кіровоградщині в селі Івангород Олександрівського району на базі місцевої сільськогосподарської общини також функціонував до певної міри незвичний навчальний заклад, існування котрого не викликало захвату ні в нацистів, ні — пізніше — у радянської влади. Таку обопільну неприязнь пояснює один із документів про події минулої війни, який призначався для партійного керівництва області. Там, зокрема, зазначено: «Як в школі, так і в самому селі насаджувалась націоналістична ідеологія. Серед інтелігенції села існувала націоналістична група, а при сільському клубі — «Просвіта», поширювалась націоналістична література та листівки. Нерідкими гостями були емісари з західних областей України». Характерно, що вихованці Івангородської агрошколи теж пішли до УПА, але в загін, що діяв у легендарному Холодному Ярі...

Щоб зрозуміти, хто й навіщо відкривав такі навчальні заклади у «незручний» для нацистів час, звернемося до оприлюднених спогадів одного з учнів Межирічківської агрошколи Анатолія Галушка: «До цього часу не можу впевнено сказати, кому потрібна була та школа, хто ініціатор її відкриття? Моя особиста думка, німцям вона не була потрібна, їм треба була молодь для роботи в Німеччині, а не тут. Найвірогідніше агрошколу відкрили з ініціативи національно-патріотичних сил з метою збереження молодих людей і підготовки кадрів для майбутньої Української держави».

* * *

Пізньої осені 2008 року, коли картина природи навколо доволі одноманітна, а обабіч шляхів на верхівках дерев сидять похнюплені хижі птахи, нам з Володимиром Пилипишиним вдалося побувати у тих краях. Подивитися на руїни споруд, де колись розміщувалась Межирічківська агрошкола, та останні дерева парку, якому сімдесят років тому довіряли власні найсокровенніші таємниці юні душі, мріючи про казкову самостійну Україну. Звісно, що немає й мови ні про які меморіальні таблички чи прокладені туристичні маршрути... Якщо у тих, хто зараз тут вважає себе за господарів, борці за незалежність не викликають ніякого пієтету, то хай би вже спробували уберегти садибу племінника міністра фінансів Російської імперії, царського контр-адмірала Олексія Абази? Адже йдеться, власне, про одні й ті ж самі руїни... Як стверджують краєзнавці, вісімдесятирічний Олексій Абаза, помираючи, «покликав до себе активістів села Межирічка й сказав: «Якщо революція відбудеться, то прошу вас, не розоряйте маєтку. Він буде потрібен вам, народу, який я так люблю». Більшовики маєток розорили, як, до речі, й могилу контр-адмірала. Щоправда, приміщення до 1990-х років таки використовували в освітянських цілях...