Багатополюсна сліпота: реальна чи вдавана?
Спростувати аргументований фактами підхід до зображення історії автора О. Барабаша («Трагічний злам історії») взявся інший автор газети «День» (22. 01. 2000 р.) А. Козак. Нагромадження фактів, мовляв, що гора цеглин не є архітектурним шедевром і навіть простою пропорційною спорудою. Згоден! З’явилася надія побачити приклад формування з окремих фактів пристойної споруди, а може, й архітектурного шедевру? Проте надії виявилися марними. Кинувши у «звалище фактів» О. Барабаша кілька гранат- звинувачень у чорно-білому сприйнятті світу та в «советизированном мышлении», А. Козак на базі абстрактних розумувань почав зводити каркас власної споруди без зовнішніх стін і внутрішніх перегородок. І от що вийшло.
Розгадка подій напередодні війни в тому, що знайшли на білому світі один одного два ізгої-«одинаки» (Гітлер і Сталін). Як у відомій пісні, залишилося їм тільки розвести вогнище. І вони його розвели. Не ізгої то були, пане Козак, а два розбійники, що, спираючись на споріднені агресивні ідеології світового панування, хоч і під різними гаслами, почали свій ганебний похід. І «Дойчланд юбер алес», і «Пролетарии всех стран, соединяйтесь» обіцяли війну світові. А на початку походу можна було й об’єднатися.
Через Комінтерн руками німецьких комуністів було надано допомогу Гітлерові для приходу до влади. Сталін постарався і зробив, що міг. Скоро німецьким комуністам довелося тікати до Сталіна, але він їх видав на розправу «другові» Гітлеру. Сталін і озброїтися допоміг, і військові кадри для «друга» підготував.
Хижацькі інстинкти нарешті почали просинатися. От уже пошматовано Польщу. Не задля просторів і територій. Вони для СРСР у війні 1941 р. нічого не дали, навіть навпаки. Ці території танкові дивізії Гітлера долали за 1-2 дні, оскільки вони не мали укріплень. Раніше укріплені старі кордони могли тримати оборону 1-2 місяці, але укріпрайони було знищено власними руками Червоної Армії. Та й навіщо вони державі, яка сама готувалася наступати, коли вже відбувся бажаний безпосередній контакт із можливим супротивником? Але поки що продовжувалася гра в «друзі».
Ще наївнішою виглядає думка А. Козака про об’єднання Сталіним України. Він справді заходився «об’єднувати» українців на каторгах та на тому світі, і тільки за неповні два роки перебування Західної України в СРСР там не дорахувалися півтора мільйона чоловік. Ті, котрі квітами зустрічали РСЧА 1939 року, тепер харкали кров’ю, а інші чекали своєї черги.
А сьогодні доводиться читати елегії А. Козака, від яких чути подих «Історії СРСР» для початкових класів. Проте дивуватися нічому, бо все стає на свої місця, коли автор виявляє ніжну турботу про доморощених карателів з НКВС і заздрить ветеранам Вермахту, яких не питають про те, в яких військах вони перебували – в СС чи СД. На додаток це ще й велика брехня. А було і є тепер усе навпаки. У Німеччині відбулося після війни 59 тисяч судових процесів над фашистськими злочинцями. Винесено вироки, відбуті покарання — і на минулому поставлено крапку. Жертви фашизму, що вціліли, зігріті турботою держави, а загиблі дістали спокій на впорядкованих кладовищах.
Може, хтось знає про покарання більшовицьких злочинців? Може, їхні жертви сьогодні пристойно упокоєні, а ще живі мають шану і повагу або хоч би пристойне існування? Чого ж А. Козака так судомить від почуття «омерзения и раздражения», коли хтось згадує про злочини більшовизму? Неважко здогадатися, які почуття можуть викликати в колишніх жертв рядки А. Козака. Не оглядатися назад, як радить А. Козак, можуть лише ті, хто навів лад у минулому і розчистив завали на дорогах у майбутнє. Цікаво, що і в авторитети при цьому А. Козак покликав предтечу фашистської ідеології Ф. Ніцше. Українські духовні орієнтири мають дещо інший зміст: «...Бо хто матір забуває, того Бог карає. Того люди цураються, в хату не пускають» (Т.Г. Шевченко).
Для руху до прогресу нам треба розчистити завали на дорогах, виполоти у свідомості людей чортополох злочинних ідей. Однак на захисті цього непотребу ще стоять легіони вчорашніх злочинців та їхніх вихованців. Вони чинять спротив, тягнуть у минуле, висять кайданами на ногах і впливають на свідомість. Одні це роблять цинічно, відверто. Інші — приховано, підступно. Серед них і ті, хто, залишаючись сліпими, закликає до «багатополюсного сприйняття світу».
