Еліта і війна-4: Франклін Рузвельт і його наступник

...12 квітня 1945 року. Четвер. До кінця Другої світової війни в Європі — лічені тижні, й це відчувається: нацистські бонзи готуються до втечі, Берлін майже в облозі, Гітлер переховується у бункері. Всі відчувають наближення доленосних історичних подій.

А у Вашингтоні — звичайний буденний день, дощ, +18 градусів за  Цельсієм. Президент Франклін Делано Рузвельт — у «короткотерміновій відпустці» (так було оголошено) на півдні США, у своїй резиденції в Уорм-Спрінгс (штат Джорджія). Віце-президент Гаррі Трумен, постать, на думку багатьох аналітиків не така вже й значна, «малоперспективна» й тимчасова, головує на черговому засіданні Сенату (за Конституцією, це — частина його посадових обов’язків). У американській столиці було 17.05.

В цю хвилину Трумену зателефонували з Білого дому й попросили, залишивши справи в Сенаті, негайно приїхати. Свідки розповідали, що обличчя віце-президента стало вкрай похмурим, аж сірим, і він вимовив: «Хлопці, це не звичайний дзвінок. Там щось трапилося». Трумен миттю спустився у гараж Капітолію і, поспішаючи, без охорони, лише з водієм на граничній швидкості попрямував до президентської резиденції. Через затори він був там лише за 15 хвилин (відстань — мінімальна). О 17.30 у приватних апартаментах президента США Трумена зустріла Елеонора Рузвельт, дружина глави держави. Вона поклала свою руку на плече віце-президента і м’яко сказала: «Гаррі, годину тому президент помер від крововиливу в мозок. Вам треба заступати на його посаду». Очевидці писали, що Трумен на мить втратив дар мови, а тоді запитав: «Чим я можу Вам допомогти?» На це вдова президента відповіла: «Ні, чим я, Гаррі, можу допомогти Вам? Адже тепер всі ці страшні проблеми лягли на Ваші плечі!»

За півтори години Трумен, поклавши руку на Біблію, в присутності членів уряду, голови Верховного суду Харлана Стоуна та своїх рідних, приніс урочисту присягу президента США: «Я урочисто клянуся чесно виконувати обов’язки президента й робити все для збереження, захисту й  охорони Конституції Сполучених Штатів». Церемонія тривала лише одну хвилину. Президент зараз же віддав свої перші розпорядження. Реакція у світі була бурхливою і дуже різноманітною: Геббельс розбудив свого фюрера посеред ночі, сповістив про смерть Рузвельта і заявив, що «ця подія є поворотним моментом у війні, що йому давно віщували зірки; генерал Омар Бредлі, один із чільних командувачів армії США в Європі, сказав: «Трумен, як здається, є абсолютно неспроможним посісти крісло Рузвельта». Але всі, хто спілкувався з новим, 33-м президентом США (його дати життя: 08.05.1884 — 16.12.1972), відзначали дивовижну швидкість і впевненість, з якими він приступив до виконання своїх обов’язків. Його 92-річна мати, коли Гаррі телефоном сповістив їй про зміну свого статусу, відказала: «Старайся, обов’язково вислуховуй усіх, але грай тільки за своїми правилами!» Цього вечора Трумен занотував у щоденнику: «Я не знаю, як країна відреагує на смерть людини, яку всі практично боготворили. Я хвилююся щодо реакції у збройних силах. Я не знаю, як ця смерть позначиться на військових діях, контролі за цінами, на військовій промисловості. Я знаю, що президент мав багато зустрічей з Черчіллем і Сталіним. Я не був знайомий із цими речами і маю обдумати дуже багато чого, але точно знаю одне: всі рішення я буду ухвалювати сам. А зараз краще буде поїхати додому, добре відпочити й послухати музику».

Ця стаття, власне, присвячена президенту, який (далеко не одразу!) визнаний у США видатним державним діячем, котрий зумів зупинити геополітичний наступ сталінської наддержави — СРСР, дати належну політичну та військову відсіч Кремлю, утворити блок НАТО (квітень 1949 р.), мобілізувати Захід на спротив планам радянської експансії, ухвалити «план Маршалла» (держсекретар в уряді Трумена), що вирішальною мірою сприяло відновленню економіки країн Західної Європи. І — наказав уперше і в останнє в світовій історії (принаймні, до сьогодні) застосувати ядерну зброю проти ворога — Японії. Але, звісно, не за це українці мають бути вдячними 33-му президенту США, а за те, що він жорстко і серйозно окреслив «червону лінію», за яку навіть Сталін не наважився переступити. Зупинення наступу кремлівського тирана була прологом до поразки створеної ним системи. А США Трумен остаточно зробив наддержавою.

***

Ким же був Гаррі С. Трумен (так він підписувався), з чого складалася його біографія? Розглянемо її — адже це дає ключі до розуміння багатьох вчинків цієї людини як політика. Впадає у вічі контраст між родоводом, походженням й вихованням Рузвельта і Трумена. Перший — виходець із давньої аристократичної родини, освіта — елітний Гарвард, Колумбійський університет, кращі навчальні заклади Європи, потому — кар’єра юриста...

ПРЕЗИДЕНТ ГАРРІ ТРУМЕН У РОБОЧОМУ КАБІНЕТІ. 1945 рік

А герой нашої оповіді закінчив лише так звану публічну школу в себе на батьківщині, у маленькому містечку Індепенденс (штат Міссурі) на Середньому Заході. Лише у віці 39 років Трумен вступив до міського університету Канзаса, але залишив навчання, бо не мав коштів сплачувати за нього.

У радянських «курсах історії» — можливо, саме на цій підставі — Трумен незмінно подавався як людина примітивна, взагалі малокультурна, до того ж шалений, зоологічний антикомуніст. Щодо першого — цікаво, що в дитинстві Гаррі хлопці називали не інакше, як «очкариком з дівочим ротом» (він уникав дитячих бійок, натомість «ковтав» книжки з історії, географії, десятки разів перечитав Біблію). «Я був маминим синочком» — визнавав Трумен на схилі років. Проте неуком він ніколи не був — відсутність елітних дипломів компенсувалася самоосвітою!

А щодо антикомунізму, то президент — це було 1950 року — з повною підставою сказав своєму держсекретареві Діну Ачесону: «Ось Сталін заявляє, що комуністи і, звісно, він сам, «захищають інтереси людей праці». А я точно знаю з повідомлень розвідників-дослідників його біографії, що він жодного дня у своєму житті не працював фізично. Жодного! Він був «професійним революціонером». А я 12 років фізично працював на батьковій фермі, виконував усі важкі сільськогосподарські роботи. То хто з нас є «трудящим»?». Взагалі, Трумен належав радше до лівоцентристського спектра політикуму США.

Майбутній президент пройшов воістину сувору «школу життя». Ось, дуже коротко, її головні віхи: праця в полі, аби допомогти батьку, який, зрештою, мусив продати ферму й переїхати у Канзас-Сіті, де Трумен-старший влаштувався нічним сторожем, а Гаррі — приймальником листів у місцевій газеті, обліковцем на будівництві залізниці (із зарплатою 35 доларів на місяць), потім — клерком у банку, де здобув чудову репутацію завдяки своїй чесності. У 1906 році батько Гаррі знову вирішив спробувати сили у сільському господарстві, перебрався на ферму матері у штаті Міссурі й покликав сина на допомогу. Трумен-молодший звільнився з банку, переїхав на ферму і ще вісім років розводив свиней, корів й вирощував кукурудзу. Батько помер 1914-го, Гаррі продав ферму (майже без прибутку) й повернувся в Канзас-Сіті. Певний час він пробував займатися нафтовидобувним бізнесом — невдало. І всі ці роки він уперто робив пропозиції одружитися коханій дівчині Елізабет Уоллес, з якою вони разом навчалися у публічній школі. Вона раз-по-раз відмовляла.

У квітні 1917-го США вступили у Першу світову війну на боці Антанти. Трумен пішов добровольцем на європейський театр воєнних дій, хоч через слабкий зір, а також як старший син у родині фермера був звільнений від призову. Елізабет, дізнавшись про це, сказала, що дає згоду на шлюб. Гаррі відповів: «Шлюб відбудеться, коли я повернуся з війни. Ти ж не хочеш, щоб твоїм чоловіком став поранений в бою інвалід?» Трумен чесно відслужив півтора року (до кінця війни), причому не відсиджувався у штабах, а був капітаном артилерійської батареї. Він писав про французів, на землі яких воював: «Вони подобаються мені, проте звідки в них така зверхність до американців? І ще: від них постійно чекаєш обману...»

Повернувшись на батьківщину 1919-го, Гаррі, нарешті, взяв шлюб з Елізабет. Але ділові справи його, як і раніше, були не блискучі: відкрив разом із приятелем по армії Едді Джексоном магазин чоловічого одягу в Канзас-Сіті, за рік магазин довелося ліквідувати (банк жорстко вимагав повернення кредитів, а достатніх грошей не було). Джексон оголосив себе банкрутом, що дозволило уникнути сплати боргів. Трумен відмовився так робити й взяв на себе зобов’язання повернути всі гроші (йому довелося робити це впродовж 12 років).

І тут, у найважчий момент життя, на чесного канзасця звернув увагу Том Пендергаст, хазяїн демократичної партійної «машини» Середнього Заходу США, надзвичайно впливова людина в цих краях, «напівмафіозі-напівгеній», як про нього подейкували знайомі. А Трумен, вже будучи екс-президентом, сказав одного разу вражаючу фразу: «Я знав Сталіна, знав дуже багато інших сильних політиків. І можу сказати: ніхто з них не був настільки схожим на Сталіна і характером, і вчинками, як Том Пендергаст».

Коли значно пізніше, у 1940 році, Пендергаст потрапив до в’язниці за «несплату податків», Трумен прилюдно заявив: «Я і тепер підтримую Тома. Я не з тих, хто зраджує друзів, тим більше того, кому я всім зобов’язаний». Щодо того, що своєю кар’єрою 33-й президент був зобов’язаний Пендергасту — це справді так. Саме «бос Середнього Заходу» зробив його спочатку суддею великого графства у штаті Міссурі, а 1934 року вирішальною мірою профінансував обрання свого висуванця сенатором США.

Переїхавши у Вашингтон, Гаррі писав друзям, що є «одним із незаможних сенаторів, і чотирикімнатна квартира в столиці, мінімальна, за вимогами  престижу, яку ми з дружиною орендуємо, підтверджує це». У перші роки служби в Сенаті Трумен був відданим прихильником «нового курсу» Рузвельта. Втім, президент не звертав на нього особливої уваги. Зокрема, сенатор відстоював лінію на відмежування США від військових конфліктів у Азії та Європі (що теж відповідало «новому курсу»). Відома його цинічна фраза, сказана 22 червня 1941 року, після звістки про напад Гітлера на СРСР: «Якщо ми побачимо, що перемагає Росія, ми повинні допомагати Німеччині, а якщо ми побачимо, що перемагає Німеччина, — ми повинні допомагати Росії, хоч я не хочу перемоги Гітлера за жодних обставин».

Все змінилося після нападу Японії на Пірл-Харбор у грудні 1941-го. США вступили у Другу світову війну. Колишній ізоляціоніст сенатор Трумен став активним прихильником війни з Японією та Німеччиною до переможного кінця. Більше того, Трумен очолив комісію Сенату з розслідування законності військових замовлень, викрив ряд ганебних зловживань, після чого став відомим у країні.

1944 року Рузвельт висунув свою кандидатуру на четвертий термін. Вищий політичний апарат Демократичної партії натиснув на президента, аби він не висував знову на посаду віце-президента США Генрі Уоллеса як «занадто ліволіберального політика». Рузвельт, стан здоров’я якого стрімко погіршувався (про що знало лише вузьке коло людей), запитав босів своєї партії, кого ж вони пропонують натомість. Пролунала відповідь: «Сенатора Трумена». Хоч багатьом була відома нелюбов президента до Трумена, але Рузвельт погодився. 20 січня 1945 року разом із Рузвельтом склав присягу новий віце-президент США. Трумен після двох місяців роботи на новій посаді в’їдливо сказав: «Бути віце-президентом — це значить з ранку до вечора спілкуватися з людьми, які хочуть подивитись, як виглядає віце-президент, чи може він ходити і чи має він зуби. Готовий посперечатись: якщо вийти на вулицю і запитати 10 людей про прізвище віце-президента — дев’ять із них відповіді не дадуть».

Все змінилося 12 квітня 1945 року. Новому президенту належало ухвалювати рішення, визначальні для долі США і цілого західного світу. Саме про це — далі.

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я».