Гетьман майбутнього

Є такі запитання зі сфери засадничого історико-філософського знання, вагомість та глибина яких неспростовно підтверджуються часом. До них, поза сумнівом, належить і таке: чим важливе і що означає для України  150-річчя від дня народження Гетьмана Павла Скоропадського (за уточненими даними, 16 травня )? Не відразу  розкривається та осмислюється той величезний обшир проблем,  що пов*язаний  з історичною, духовною та суто політичною спадщиною керманича Української Гетьманської Держави.

Достатньо лише сказати, що в сучасній Україні не став  реальним   предметом вивчення, аналізу, а тим більше – наслідування конструктивний, продуманий і системний підхід Гетьмана до процесу державотворення ( а це – саме те, чого всі тридцять  років Незалежності критично бракувало теперішнім «державним мужам»). Тому ювілей Скоропадського – це вшанування політика, справи якого належать не тільки й не стільки минулому, скільки майбутньому. І при цьому слід обов*язково мати на увазі , що Гетьман чималою мірою  мусив переглянути попередню життєву стратегію – наслідком чого стали його карбовані рядки з інтерв*ю газеті «Діло» 16 травня 1918 року: «Я є українцем з роду і переконання, походжу зі старинного українського роду чистої крові. Бажаю вільної, самостійної і незалежної України».

Цей вислів знаменитого Гетьмана, чиє ім*я належить ще багато років очищувати від міфів, спекуляцій та російських й радянських наративів, мали змогу оцінити відвідувачі експозиції виставки «Я є українцем», котра відкрилась у Київському  Музеї Гетьманства. Власне, ця давно очікувана подія мала розв*язати декілька завдань: по-перше, сприяти щойно згаданому нами очищенню, по-друге, популяризувати постать і спадщину Гетьмана, по-третє, зібрати разом однодумців, котрі розуміють значення здійсненого Скоропадським для  українського державотворення. На нашу думку, виставка є справою вкрай потрібною, враховуючи той прикрий факт, що ювілей Гетьмана зараз практично не вшановано на рівні держави.

Гості виставки могли переконатися, що експозиція є справді змістовною,  обширною і багатогранною; вона охоплює багато аспектів життя й звершень  Скоропадського (історія роду; еволюція його політичних переконань; утворення та розвиток Української Гетьманської Держави, очолюваної Павлом Петровичем; діяльність Гетьманського руху в еміграції; визначні постаті родини Скоропадських: дружина Олександра, син-гетьманич Данило, донька – пані Олена). До речі, можливо, однією з найцікавіших складових експозиції була дивовижної краси ікона, подарована Музею Гетьманства пані  Оленою Скоропадською, а також  барельєф Гетьмана, виготовлений в Німеччині. І , звичайно, десятки і сотні  фотографій – самого Гетьмана, його рідних та близьких, провідних  діячів гетьманського руху.

Поза сумнівом, особливої уваги набувають також думки і висловлювання Гетьмана, дуже важливі для сприйняття експозиції. Зокрема, такі його слова (з листа до членів організації «Січ» в еміграції, 2 січня 1922 року): «Отже,  знайте, що Україна не поза нами, а  в нас самих. Знайте, що коли ми самі будемо міцні духом, свідомі своїх цілей, об*єднані єдиною волею і готові на  всяку жертву для рідного краю – тоді ніякий ворог нам не буде страшний і Україна буде  тим, чим мусить бути – великою, багатою і сильною Державою». Сказано наче сьогодні, а не 100 років тому. Це – ніби «лист у майбутнє».

Звичайно, гості виставки висловили чимало глибоких і змістовних думок.  Історик Володимир Попельницький (Інститут української археографії та джерелознавства НАН України ) зазначив, що, звичайно, можна багато говорити про здобутки Гетьмана: про зміцнення армії та флоту, українізацію, взагалі про його державотворчий курс. Але варто, вважає пан Володимир, відзначити три аспекти. По-перше, Скоропадський реально робив спробу відродити гетьманську державу, скасовану Катериною ІІ у 1764 році (зі спадковою передачею влади сину Данилу). По-друге, якщо задатися питанням: що було б з цією державою, якби вона вистояла в ті роки, то відповідь буде такою: ствердилась би монархія дідичного типу. Саме таку мету ставив  перед собою Скоропадський. І по-третє,  заслугою Гетьмана було створення  (разом з В*ячеславом Липинським)  консервативної державницької ідеології, і , відповідно, заснування потужного гетьмансько-консервативного руху, який охоплював три континенти. На  завершення свого виступу пан Попельницький презентував Музею Гетьманства невеличку, але, безперечно, змістовну брошюру «Ідеологія традиційного українського консерватизму», де стисло викладені погляди  Гетьмана та В*ячеслава Липинського.

Головний редактор газети «День» Лариса Івшина підкреслила, що важко без хвилювання спостерігати, як зростає тенденція наближення українців до  Гетьмана.  І ми у «Дні», наголосила Лариса Олексіївна, багато років були «локомотивом» цього процесу, робили все для популяризації особистості Гетьманата його спадку. Чудовим прикладом тут є книга « Ave « до століття Гетьманату Павла Скоропадського (її можна замовити на сайті Дня за посиланням).  Впевнена, сказала пані Лариса, те, що іще вчора  не було «мейнстрімом» - завтра буде відомим доволі широко. Повчально було  спостерігати за церемонією коронації британського монарха Чарльза ІІІ – яскраво  проявилась роль традиції як  державоутворюючого чинника. Цікаво, що дехто   стверджує: Британія бачить в Україні свою юність. Тільки хотілося б, щоб ця стадія  «юності» не затягнулася з усіма відповідними помилками. Час дорослішати.

А що стосується «Дня», підсумувала пані Лариса, то ми підготували  до перевидання (з новою спеціальною післямовою) книгу «Корона», опубліковану  6 років тому, де належну – і значну увагу – приділено саме постаті  Гетьмана.

* * * * *  * * * * *  * * * * *

Своїм життям і своїми справами Гетьман переконливо довів, що вірність традиціям (культурі, засадам власності) забезпечує тяглість державного процесу, без чого немає сталого суспільства, народу та історичного розвитку. Саме тому Скоропадський був і залишається для України постаттю,   важливою для майбутнього.

Ігор Сюндюков