Казка про Третій рейх

З 11 до 24 серпня 1973 року вечорами вулиці радянських міст і сіл нестримно безлюдніли. По телевізору показували серіал «Сімнадцять миттєвостей весни». Зірковий склад акторів і хороша режисура Тетяни Ліознової забезпечили успіх і прихильність мільйонів глядачів. Найточнішим барометром цього стала безліч висловлювань, розібраних на цитати, і величезна кількість анекдотів про Штірліца, Мюллера й інших. «Штірліц вистрілив у Мюллера. Куля відскочила. Бронєвой, —  подумав Штірліц».

Художні достоїнства серіалу немає сенсу обговорювати. Про них говорилося досить багато. До того ж це була зоряна година задіяних у зйомках акторів, які, як, наприклад, Леонід Бронєвой, стали дуже популярними.

Ми зупинимося на тому, що залишилося за рамками хвалебних відгуків і стійких легенд, породжених цим серіалом. Останнім часом стало загальним місцем критикувати телевізійні серіали, особливо на історичні теми за недбалість і відсутність компетентних консультантів. Якраз у «Сімнадцяти миттєвостях весни» їх аж ніяк не бракувало. Достатньо згадати відомого радянського германіста Всеволода Єжова, який був головним консультантом. Про високопоставлених консультантів з КДБ не говоритимемо. Зауважимо лише, що за серіал відповідав перший заступник Юрія Андропова Семен Цвігун, у титрах він фігурує під прізвищем Мішин. 

Почнемо з того, що Німеччини, показаної в серіалі, ніколи не було й бути не могло. З дуже багатьох причин. Зрозуміло, що автор оповідання Юліан Семенов міг не знати подробиць, але ж не настільки. До того ж він був виїзним і неодноразово бував не лише у НДР, а й у ФРН. Проте в оповіданні й серіалі повно безглуздостей і просто грубих помилок.

ПРИГОДИ ДИГРАФА(ЛІГАТУРИ)?

Улітку 2017 року в німецькому алфавіті з’явилася нова літера — велика (есцет), що доти була лише малою. Вона у певних випадках пишеться замість ss. Суперечки про її необхідність велися з XIX століття.  Цікаво, що велика існує в алфавіті, але правила щодо її вживання немає.

От якраз усередині слів для лігатури правила в нормативній німецькій мові Hochdeutsch є, й досить суворі. Хто бував у Німеччині, обов’язково стикався з есцетом або, як його ще називають «s гострим», бо вулиця німецькою Strae. І взагалі, пишеться після довгих голосних: Fuball (футбол), Begru ung (вітання) тощо.

На якій вулиці викинувся з вікна професор Плейшнер? Відповідь миттєва — на Квітковій. Байдуже, що епізоди з нею знімалися в Ризі на вулиці Яунієла й у Юліана Семенова назви вулиці взагалі немає, в серіалі показана назва — Вlumenstrae.

Тут припустилися одразу двох помилок. По-перше, літери u (умляут) у цьому слові не має бути, оскільки вона використовується для пом’якшення попередньої приголосної. Літера l і так м’яка і пом’якшувати її немає необхідності, тому правильно писати Blumenstrae.

По-друге. Нагадаємо, що дія на Blumenstrae відбувається в столиці Швейцарії місті Берні. У цій частині країни говорять німецькою і так пишуть назви вулиць. Напевне, це й ввело авторів в оману. Річ у тім, що в Швейцарії пишуть на Schweizerhochdeutsch. Він       має чисельні фонетичні,  орфографічні, синтаксичні, лексичні особливості й відмінності від Hochdeutsch, звані в німецькому мовознавстві гельвецизмами.

У Швейцарії лігатура не використовується на письмі понад 110 років, тому Квіткова вулиця у Берні буде Blumenstrasse і ніяк інакше. До того ж у Берні ніколи не було вулиці з такою назвою.

Зауважимо, що німецькомовні швейцарці у своїй більшості ставляться до Hochdeutsch як до іноземної, хоча й досить близької та вважають за краще використовувати свій Schweizerhochdeutsch. При цьому в школах у німецькомовних кантонах вчаться за стандартною граматикою, прийнятою у Німеччині.

Узагалі, з вулицями в серіалі не пощастило. Вlumenstrae у Берні написано через, а Mozartstrasse у Берліні — там, де стоїть притулок з дочкою Гельмута — через ss замість?

У 1-й серії Штірліц привозить визволеного ним із катівні пастора Шлага в шинок, назва якого написана великими літерами: Zum GROBEN GOTTLIEB.  У 4-й серії пастор Шлаг згадує про відвідини цього шинка й згадує, що той мав «смішну назву — «Пухкий Готтліб». Проблема в тому, що Grob німецькою означає грубий, а от правильно було написати на вивісці GROEN — товстий, пухкий. До речі, вивіски теж писалися зазвичай готичним шрифтом, а не латинським стандартним.

На прикордонній станції Штірліц підходить до кіоску, на якому написано «Журнали», — Zeitschrifte, але правильно — Zeitschriften. На лотку з пташиним кормом написано Fogel замість правильного Vogel (Птахи).

Можна наводити ще й інші помилки в німецькій мові, яких безліч у серіалі. Усе це виглядає дещо дивним, оскільки знавців Hochdeutsch у СРСР завжди вистачало. До того ж Всеволод Єжов був просто зобов’язаний зауважити помилки у правописі, зокрема й відмінності Schweizerhochdeutsch від нормативної німецької в Німеччині.

ПОКАЗУВАЛОСЯ СС, А МАЛОСЯ НА УВАЗІ НКВС

Узагалі, всі події в оповіданні й серіалі вельми далекі від дійсності. Зокрема й головна інтрига так званих переговорів Алена Даллеса з керівниками Третього рейху. Серіал закінчується тим, що Штірліц повертається до Берліна після виконаного завдання щодо зриву начебто сепаратних переговорів.

Насправді він нічого не зірвав з двох причин. Їх просто не було, а велися переговори про капітуляцію італійського угруповання вермахту. І вони увінчалися успіхом. Німецька армія в Італії капітулювала наприкінці квітня 1945 року.

Узагалі, все в реальності виглядало зовсім не так. Ніколи розвідка й гестапо не були в одній будівлі. Гестапо — на Прінц-Альбрехтштрассе, 8 і 9, а служба Шелленберга була в будинку за адресою Беркаєрштрассе, 32 на відстані понад 10 км. У січні 1945 року англійська авіація зруйнувала будівлю гестапо, і його підрозділи були розкидані усім містом. Нагадаємо, що дія оповідання й серіалу відбувається в лютому-березні 1945 року. Сьогодні на цьому місці музей тоталітаризму. Штірліц міг потрапити до будівлі гестапо лише з дозволу Шелленберга й Мюллера й лише до конкретного кабінету й конкретної особи. Штірліц просто фізично не міг мати кабінету поряд з Рольфом, до якого занесли валізу з рацією.

Більше це схоже на радянські органи, які частково розташовувалися в одній будівлі на Луб’янці.

Шелленберг не міг санкціонувати арешт Кет Штірліцем, оскільки його служба не мала права вести слідство й арешти на території Німеччини. Усе це узято з практики радянських спецслужб, як і так звані особисті справи, які читає Єфім Капелян за кадром.

У такому вигляді в Третьому рейху вони взагалі не існували. Як і вислови «характер нордичний», «нещадний до ворогів рейху» в німецькому діловодстві не використовувалися. Більше схоже на «відданий справі комуністичної партії».

Дрібна, але характерна деталь. Усе діловодство в Третьому рейху, а в СС тим паче, велося готичним, а не латинським шрифтом. Знову питання до роботи консультантів.

Як відомо, в кожній казці є натяк. Таке враження, що роботу розвідників у Німеччині писали й знімали за радянськими лекалами. Байдуже, що герої були в чужій військовій формі, яку в Німеччині вже понад три роки в СС не використовували.

На кордоні з Швейцарією Штірліца і його радистку перевіряють солдати й офіцери вермахту. У Німеччині так ніколи не було. Там прикордонний контроль здійснювала прикордонна поліція. Якраз у СРСР, особливо перед початком війни з Німеччиною, 1941 року прикордонників змінили регулярні частини Червоної армії.

Серіал замислювався Андроповим до 30-ї річниці перемоги СРСР у війні з Німеччиною. І мав показати, як доблесні розвідники зривали плани союзників сепаратно домовитися з верхівкою Третього рейху проти СРСР. При цьому на догоду ідеологічним установкам зміщувалися історичні події. Сталіну в лютому 1945 року показують кінохроніку відступу американської армії в Арденнах у грудні 1944 року. У лютому 1945 року союзники вже були на території Німеччини, а відступ у Арденнах залишився в минулому. У той час йшли запеклі бої в Угорщині, оскільки там були останні нафтопромисли, які контролювали німці. 

У книжці й серіалі чудово показані взаємини між розвідкою й контррозвідкою, але не німецькою, а радянською. Ніколи Мюллер не міг заарештувати шофера Бормана і, тим паче, катувати, оскільки просто не мав на це повноважень і прав. Бормана охороняла Імперська служба безпеки, і його шофери були з неї. Гестапо, як то кажуть, оминало її десятою дорогою. Також він не міг санкціонувати арешт партійних функціонерів, оскільки у нього не було таких повноважень, а гестапо заборонялося вести розробку і втручатися в роботу партійної канцелярії.

Так само Шелленберг не міг наказати розстріляти своїх ад’ютантів. Він не мав таких повноважень, і до того ж це суперечило практиці Третього рейху. Недолугих працівників, що проштрафилися, могли відправити на фронт, понизити на посаді або у званні, але практично ніколи не розстрілювали.

Усе це характерно для НКВС, для якого не існувало перешкод. Могли будь-кого заарештувати й розстріляти. 

От і виникає підозра, що поза волею творців серіал «Сімнадцять миттєвостей весни» не лише казка про Третій рейх і бравих розвідників, яких ніколи не існувало, а справжнісінька карикатура на радянську дійсність. Костюми й обстановка начебто німецькі, але з радянською сантехнікою й диктофоном «Електрон-52Д» випуску 1969 року. Зауважимо, що він на транзисторах, відкритих 1947 року,  не мав динаміка, й слухати його можна було лише у навушниках.

Серіал Андропову сподобався, і він санкціонував його вихід на телеекран. Так казка почала власне життя за всіх відвертих дурощів, закладених у ній або свідомо, або через недогляд.