«Корабель смерті»

Колись рибалки розрубували морських зірок, які потрапляли в сіті, на шматки і викидали їх за борт, бо ті знищували устриць і таким чином позбавляли їх заробітку. Але цей захід призводив до зворотного ефекту — чомусь морських зірок ставало більше, а устриць менше.

Звідки рибалкам було знати, що морська зірка здатна до регенерації, тобто відновлення з будь- якого фрагмента, який містить щупальце і шматочок тіла? Боротьба зі злочинністю значною мірою нагадує цю ситуацію, і каральні органи часом схожі на невдалих ловців устриць. Як же знайти вихід із важкого становища? Згодом рибалки перестали викидати морських зірок у море, натомість знищуючи їх в кип'ятку... А як же бути борцям зі злочинністю? На початку століття, що минає, вони намагалися здійснити щось схоже стосовно злісних правопорушників.

Майже 100 років тому із Франції в Гвіану попрямував незвичайний пароплав під назвою «Луара». Перед відплиттям він був ретельно оглянутий і прийнятий урядовою комісією... На борту пароплава перебувало 888 чоловік. 26 місць відводилося для пасажирів першого, 48 — другого і 96 — третього класів... Їм надали зручні каюти і забезпечили повний комфорт, але цей морський круїз не можна було назвати веселим. Справа в тому, що на борту корабля перебували також і каторжани, то ж для запобігання можливим хвилюванням і безпорядкам під час плавання було передбачене дивне нововведення. Воно полягало у тому, що в усі приміщення, зайняті злочинцями, були проведені труби особливої конструкції. У разі необхідності через них пропускали пару, від дії якої наставала неминуча мученицька смерть. Так ХХ століття починало свій рішучий наступ на злочинність, використовуючи для цього новітні технічні досягнення.

Серед них було і використання електричного струму в якості ката. Вочевидь, в Америці знемагали від надлишку електрики і вигадали електричний стілець. Ця ідея була реалізована в штаті Нью-Йорк у 1889 році, а на початку століття це пристосування стрімко увійшло в моду. Внаслідок експериментів із введення нової вищої міри покарання в лабораторіях Едісона і Колумбійського університету були замордовані 24 собаки, двоє телят і один кінь.

Врешті-решт після дослідів комісія судово-медичного товариства зупинилася на проекті «найгуманнішого способу юридичного вбивства». Так було вироблене рішення вбивати злочинців у горизонтальному або сидячому положенні, пропускаючи струм у 1500 вольт. При виконанні страти обов'язково мав бути присутнім тюремний директор і призначені ним принаймні за три дні до страти суддя вищого суду, адвокат, шериф, двоє лікарів і 12 відомих та шанованих громадян. На вимогу злочинця директор мав запросити одного або двох священиків. Передбачалося призначення семи свідків. Тіло страченого, якщо воно не було запитане родичами, підлягало похованню на тюремному цвинтарі без дотримання релігійних обрядів. У пресі заборонялося публікувати які-небудь відомості, крім того, що винний такого-то дня був страчений згідно із законом.

Першою жертвою страти на електричному стільці був якийсь Вільям Кеммлер, страчений в Обурнській нью-йоркській тюрмі 8 серпня 1890 року. Були присутніми 25 свідків, у тому числі 14 лікарів. В одній із кімнат були встановлені динамо-машини і паровий двигун. Засудженого до смерті всадовили у крісло, прив'язали ременями його руки, ноги і стягли груди, на голову наділи металевий шолом, прикріпили його ременями під підборіддям і на лобі й пропустили електричний струм. Через 17 секунд злочинця визнали мертвим, але через 30 секунд той зробив декілька вдихів... Тоді, після двохвилинної перерви, струм пропустили повторно на 70 секунд. Нарешті, злочинець був мертвий і лікар-кат Мак-Дональд дійшов висновку, що «мета і дух закону — дати злочинцеві швидку й безболісну смерть — цілком досягнуті».

Нарівні зі стратою на електричному стільці сучасники пропонували інші «гуманні проекти». Один приписував знищувати злочинців за допомогою синильної кислоти, інший — уприскуванням морфію, третій — задушенням у спеціально обладнаній кімнаті окисом вуглецю... Одним словом, «найлюдяніших» способів смертної кари не бракувало, але, мабуть, найоригінальніший засіб викорінювання злочинності вирішили випробувати на початку століття у тій же Америці.

У штаті Мічиган ввели кастрацію злочинців. Те, що могло видатися абсурдом і варварством, перетворювалося на реальність. Але, виявляється, в теоретичному плані Європа випередила Америку років на 5—6. Пропозиції про введення кастрації для злочинців мали місце у Німеччині, Франції та Італії.

Звичайно, могли знайтися і такі злочинці, що віддавали перевагу смерті перед ганебною наругою над собою. У такому випадку їм пропонувався вибір: або смертна кара, або... Справді Соломонове розв'язання проблеми. Навіть смертну кару злочинець вибирав добровільно.

Відомий на ті часи лікар-антрополог Некке констатував у одній зі статей: «Європа відстає від Америки у питаннях боротьби зі злочинністю... Стара Європа буде вагатися багато років, щоб у тій чи іншій формі наслідувати потім її приклад. Але ми, — зі смутком зазначив автор майже 100 років тому, — до цього не доживемо».

Слава Богу, що й ми до цього поки що не дожили і, треба сподіватися, не доживемо. Ні в Америці, ні в Європі це нововведення, як і багато інших, не прижилося. Поки що злочинність, попри найдовершеніші знаряддя виняткового покарання, не викоренена. «Корабель смерті» дав серйозну течу. Це, видно, і призвело до іншої крайності: 4 листопада 1950 року в Римі було прийнято Європейську конвенцію про основні права і свободи людини, перша стаття якої приписувала скасування смертної кари. Схоже, вичерпавши найгрізніший арсенал засобів боротьби зі злочинністю, цивілізований Захід вдався до чергового «гуманного нововведення».

Це ж «нововведення» в українське законодавство він пропонує як необхідну умову для вступу до Європейського Союзу (замість нових технологій та інвестицій). Але чи готова до цього сьогодні Україна в умовах глибокої кризи і повальної духовної деградації, коли злочинність веде успішний наступ на всіх фронтах? Чи не є це «нововведення» черговою ведмежою послугою Україні з боку не дуже-то зговірливих партнерів по європейському співтовариству?

Звичайно, наша країна має посісти в ньому гідне місце, але не втрачаючи свого достоїнства і не на шкоду інтересам свого народу. Поки що ж, як вважає більшість фахівців-практиків з правоохоронних органів, така поступка Заходові передчасна і вкрай небезпечна. До речі, ні Америка, ні Англія, ні Туреччина (в якій поки що діє мораторій) смертну кару не скасували.