Культ Маркса — рудимент комуністичної ідеології
Після появи в газеті «День» №48 (15 березня 2008 р.) двох статей на винесену редакцією тему «Карл Маркс: досі непрочитаний геній чи зловісний ідеолог тоталітаризму?» у мене — автора першої статті — з’явилася можливість продовжити дискусію на дану тему з моїм опонентом Олександром Карпецем.
У полемічній дуелі О. Карпець показав себе, на жаль, не з кращого боку. Проявилося його поверхове знання основ марксизму, безпринципність і непослідовність в оцінці його позитивних і негативних сторін. Також неприйнятний його гордовитий тон ведення дискусії й стиль доведення своєї правоти. Щоб не бути голослівним, звернімося до його статті.
На самому початку своєї статті О. Карпець безапеляційно заявляє: «Це в нас крайнощі: на зміну демагогії більшовиків прийшло безпардонне ставлення до Маркса». Але іронія в тому, що О. Карпець сам демонструє таке ставлення. Візьмімо філософію історії Маркса. О. Карпець, власне, відкидає його теорію суспільного розвитку: «реально суспільством рухає психіка.., «душа» марксизму — не в економічному детермінізмі і класовій боротьбі».
Проте деякі вiдомі представники немарксистських шкіл Заходу мають протилежну думку. Вони бачать головний науковий результат Маркса лише в економічній інтерпретації історії. Так, Й. Шумпетер вбачав найважливіше досягнення К. Маркса в його баченні іманентної еволюції економічного процесу. Тобто саме в тому, в чому, на думку О. Карпеця, Маркс помилявся.
Відомий економіст, нобелівський лауреат Д. Норт головним у марксовій спадщині вважає те, що тези Маркса про критичну роль прав власності в ефективній економічній організації й ролі суперечностей між існуючими правами власності й виробничими можливостями, які створюються новими технологіями, є його фундаментальним внеском у дослідження економічної теорії. Також і російські вчені (зокрема, Є. Гайдар і В. Мау) вважають, що системна концепція Маркса про взаємодію продуктивних сил (виробничих можливостей) і виробничих відносин (головних у них — прав власності) при перевазі перших отримала реальне підтвердження і тому входить до арсеналу сучасної науки.
Існує прямий спадкоємний зв’язок між комуністичною теорією Маркса-Енгельса і реалізованої в практиці теорії так званого наукового соціалізму Леніна- Сталіна (як й інших «керманичів»), яку категорично заперечує О. Карпець. Стрижневими в них були доктрини: диктатура (політична монополія), націоналізація власності (економічна монополія) і пролетарський гуманізм (соціальна монополія). Якщо О. Карпець цього зв’язку не бачить, то це, як кажуть, його проблеми.
«Архітектори» комунізму (соціалізму) Маркс і Енгельс — стало очевидним — створили гарний, але сирий проект, у якому ключові положення виявилися невірними. «Будівники» ж соціалізму за умов невідповідності його реальним умовам були змушені на ходу, аргументуючи діалектичним підходом, вносити істотні зміни в і без того помилковий проект основоположників. По суті ж вони ревізували та перекрутили його.
О. Карпець у своїй публікації, по суті, погоджується з критикою опонентом К. Маркса в питанні визнання останнім українців «не історичною», зникаючою нацією, додаючи при цьому, що Маркс росіян взагалі вважав «найреакційнішою нацією». За деталізацію, як кажуть, — дякую. Але цей висновок — одна із найглибших («геніальних» — за О. Карпецем) помилок Маркса — дуже дорого обійшовся найдревнішій українській нації. Немає сумніву в тому, що це положення марксизму стало одним із важливих аргументів для марксистів-ленінців (і не лише для них!) для послідовного знищення українців як нації. І в цьому також проявляється «реальний гуманізм» вчення Маркса!
