Медичі — символ епохи Відродження
Великі династії залишаються такими не тільки в пам’яті Історії, їх велич має продовження і після смерті — у мистецтві. Посланцем величі Габсбургів залишається їх мавзолей у Відні, Романових — собор Петра і Павла у Санкт-Петербурзі. У Флоренції спочивають Медичі, і переказ їх величі дарує нам Капела Медичі, частина великого архітектурного комплексу, який зводили протягом багатьох століть найбільші генії епох. Він складається з базиліки, монастиря, чудової бібліотеки та капели. У створенні Сан-Лоренцо — а саме таку назву має комплекс — брали участь Брунеллескі, Донателло, Мікеланджело, Вазарі, Аманатті. Але навіть цими іменами не можна повністю пояснити особливу атмосферу комплексу Сан-Лоренцо: історія його сягає набагато глибше — в раннє Середньовіччя.
393 року єпископ Мілана Амвросій освятив церкву на честь Святого Лаврентія. У ті часи Флоренція (в сучасній італійській мові — Firenze) мала назву Флорентія (Florentia), а її жителі розмовляли латиною, і лише частина їх прийняла християнство. Єпископ, якого церква згодом канонізувала, замовив побудувати маленьку будівлю, яка, не вирізняючись нічим особливим, прослужила церкві понад тисячу років.
Можливо, церківка так і залишилася б непоміченою, але у XV столітті Італією вже впевнено крокувало Відродження (Ренесанс), втручаючись владною і веселою рукою у все, перевертаючи світогляд людей, до невпізнання змінюючи вигляд будівель, вулиць, цілих міст і країн. Флоренція ставала одним із найзначніших центрів Ренесансу. Це було велике місто з населенням у 50 000 чоловік — дещо менше, ніж Париж, Неаполь, Венеція та Мілан, але більше, ніж будь-яке інше місто Європи. XV століття, яке звали «Кваттроченто», стало для Флоренції добою становлення та запаморочливого зльоту дому Медичі.
Медичі були членами гільдії медиків, про що свідчить саме ім’я; але Джованні ді Бічі де Медичі, батько Лоренцо та Джуліано, вже був банкіром і впливовим членом Сеньорії, шанованою людиною в місті, власником розкішного «палаццо». Йому храм зобов’язаний своєю унікальною долею: з часів Джованні Сан-Лоренцо судилося побачити піднесення дому Медичі, вінчати синів і дочок, хрестити спадкоємців, ховати мертвих.
Початковий проект комплексу, спорудженого на місці середньовічного Сан-Лоренцо, належить Філіппо Брунеллескі, творцю Санта Марії дель Фьоре, головного собору Флоренції. Також він будував основну територію храму, так звану Стару Ризницю.
Завдяки патронату сім’ї Медичі, Сан- Лоренцо наповнювався шедеврами пензля і різця — творіннями Донателло та Вероккйо, Россо Фьорентіно та Філіппо Ліппі, а також книгами. Дім Медичі завжди був центром гуманістичного руху, тут збиралися гуртки гуманістів, виникали їхні ідеї. Ще перші Медичі під керівництвом гуманіста Веспасіано ді Бістіччі почали збирати цінну бібліотеку. На початку 20-х років XVI ст. Папа Климент VII Медичі вирішив розмістити її в Сан-Лоренцо.
1523 року Мікеланджело отримав замовлення. Десять років великий майстер працював над залом бібліотеки, але 1534 року був змушений емігрувати до Рима. Бібліотеку Медичі звели 1568 року і відкрили для всіх бажаючих. У наші дні в її стінах знаходиться Інститут міністерства мистецтва і культури, а також найцінніша колекція старовинних книг Італії. Мікеланджело спроектував і втілив в життя ще одну частину комплексу Сан-Лоренцо. Це Нова Ризниця Капели Медичі. Лише в XVII столітті роботи в капелі завершили, тому її основна частина, Капела князів, вирішена у стилі неокласицизму. Ще Папа Лев Х Медичі хотів побудувати особливу усипальню, щоб перенести до неї прах найбільш шанованих представників роду. Климент VII довірив цю роботу Мікеланджело.
Задум Лева Х Мікеланджело втілити не встиг, хоча й розробив проект гробниць Лоренцо Пишного та Джуліано ді Медичі. Цьому перешкодили політичні розбіжності. Під час повстання республіканців як військовий інженер Мікеланджело був на боці останніх. Але рід Медичі, за допомогою Іспанії, того ж 1530 року повернув собі владу у Флоренції.
Примітно, що Медичі ніколи не використовували силу свого володарювання для гоніння митців. Мікеланджело міг вільно висловлювати свої думки в обличчя герцогу Алессандро або папі, але і той, і другий були надто освіченими, надто великими цінителями мистецтв, щоб застосовувати насильство. Мікеланджело, нагадаємо, поїхав до Рима 1534 року, так і не закінчивши роботу в Новій Ризниці. Завершили її на замовлення Козімо I в 1554—1555 рр. Дж Вазарі та Б. Аманатті. Також в 1545 році учні Мікеланджело встановили статуї на усипальні.
Останки Лоренцо і Джуліано Медичі спочили у простому мармуровому саркофагу, перенесеному до Ризниці 1559 року. На саркофагу вміщено незавершену скульптурну групу — «Діва з Дітям» роботи Мікеланджело 1521 року, і св. Козьма і Даміан — покровителі сім’ї, роботи його учнів. Гробниці ж, які роблять Ризницю центром паломництва любителів мистецтва, зберігають прах не надто відомих правителів Флоренції — Джуліано, герцога Неморса, одного із синів Лоренцо Блискучого, і Лоренцо, герцога Урбіно. Обидва зображені молодими — один у шоломі, інший з жезлом полководця в руках; Лоренцо замислився, Джуліано — весь напружений. Їхні фігури не просто реалістичні. Людина, вважав Мікеланджело, — це думка і дія, і дві постаті навпроти одна одної репрезентують його концепцію людської природи.
Символічне значення мають також і алегоричні фігури, розташовані біля підніжжя фігур герцогів. У Джуліано — це славнозвісна група «Ніч і День». «Ніч» — атлетична жінка, яка напівдрімає, схиливши голову на руку. Зігнута нога вражає живою, м’якою на вигляд складочкою тіла під коліном, багато туристів просто не втримуються від спокуси доторкнутися до неї рукою, аби повірити, що це лише мармур. «День» — чоловіча мускулиста фігура, розвернута до глядача плечем, дає приклад знаменитої техніки Мікеланджело non-finito (незакінчене). Обличчя «Дня» різко контрастує з гладко виліпленим тілом, воно шерехате, грубо вирізане, зі слідами різця. Але така фактура додає йому відчуття теплоти, забираючи холод гладкого мармуру. Так Мікеланджело створив ілюзію вранішнього, ще несліпучого сонця. Біля підніжжя Лоренцо — група «Зоря і Присмерк», дві інші частини доби, також дуже важливі символи пізнього Середньовіччя та Відродження.
Отже, над простором панує сон. Ніч спить, Зоря лише прокидається, Присмерк вже занурюється в сон, як у благоговійний символ вічності та нетлінності. Але не тільки герцогів, які покояться у гробницях, та їхньої слави. Нетлінність робіт Мікеланджело, як одного з найзначніших митців Ренесансу, оспівує ідеал Відродження — красу Людини, яка вся є Думка і Рух.
Після падіння дому Медичі на зміну йому прийшла австрійська династія Габсбургів, і музеям Флоренції загрожувало розграбування. Остання представниця згасаючого дому, Анна Марія Людовіка ді Медичі, зробила все, щоб ми споглядали Ботічеллі, Рафаеля, Леонардо, Мікеланджело, Тиціана саме там, де вони творили — у Флоренції. 1743 року вона уклала пакт із сім’єю, яка вже займала чільні позиції у місті — з Лорранами, про те, що твори високого мистецтва не повинні вивезти окупанти-австрійці. Так у Флоренції залишився Давид Мікеланджело, збереглася найбагатша колекція галереї Уффіці, в якій знаходяться роботи Джотто, «Народження Венери» та феєрична «Весна» Сандро Ботічеллі, «Благовіщення» молодого Леонардо, «Автопортрет» Рафаеля, «Святе сімейство» Мікеланджело, «Венера Урбінська» Тиціана та інші. Також збереглася цілою церква Сан-Лоренцо та Нова Ризниця зі скульптурними роботами Мікеланджело в ній.
Попри те, що дім Медичі дав світові чимало видатних політиків (пригадаємо королев Франції Катерину та Марію й чотирьох римських пап), насамперед цей рід буде записаний на скрижалях історії людства як блискуча плеяда меценатів, провідників високого Відродження.
