Міфи та правда

СОЛОМОНОВЕ РІШЕННЯ ВІНСТОНА ЧЕРЧІЛЛЯ. ЛІНІЯ КЕРЗОНА У 1941—1942 рр.

Польський уряд у Лондоні відстоював відродження другої Речі Посполитої, а тому зайняв безкомпромісну позицію у питанні про східний кордон. Однак позиція Великої Британії і США була гнучкою. Пояснюючи своє ставлення до територіального питання, В.Черчілль через багато років вказував, що воно мусило врегульовуватися так, щоб «не була порушена єдність англо-російського воєнного союзу». Не менш визначену позицію зайняв Ф.Д.Рузвельт. Стурбований затягуванням з підписанням радянсько-польської угоди про відновлення дипломатичних відносин, він попередив англійців, щоб ті не брали на себе зобов’язань щодо кордонів будь-якої держави до мирної конференції.

Потрібно звернути увагу на висловлену тут позицію керівників урядів Великої Британії і США під кутом зору Атлантичної хартії. Поляки з ентузіазмом вітали цей основоположний для повоєнного світоустрою документ, особливо, коли його визнав Радянський Союз. Адже Атлантична хартія проголошувала принцип недоторканності території. Друга світова війна почалася внаслідок знищення Польської держави, і вони сподівалися, що перемога в ній відродить їхню батьківщину в попередніх кордонах. Але Черчілль і Рузвельт готові були розглянути територіальні домагання третього члена антигітлерівської коаліції, хоча відкладали їх на період після закінчення війни. Вони підходили до справи прагматично. У повоєнних спогадах Черчілль писав, що англійський уряд був зобов’язаний підтримувати інтереси старого союзника (тобто Польщі), а тому не міг визнати законною окупацію росіянами польської території в 1939 році. Проте з літа 1941 року, коли Росія стала на боці Великої Британії у боротьбі з Німеччиною, писав далі Черчілль, «ми не могли змусити нашого нового союзника, який опинився у великій небезпеці, відмовитися хоча б на папері від прикордонних областей, які він протягом ряду поколінь вважав життєво важливими для своєї безпеки».

Територіальна проблема знову спонтанно виникла під час радянсько-польських переговорів у Москві в грудні 1941 року. Польська сторона порушила питання про звільнення з таборів і призов до польської армії, що формувалася в СРСР, колишніх мешканців Західної України української і єврейської національностей. Радянська сторона, однак, визнавала польськими громадянами лише етнічних поляків, а українських і єврейських мешканців східних польських воєводств розглядала як радянських громадян. Після звільнення з таборів вони мали призиватися до Червоної армії. Під час прийому в Кремлі на честь В.Сікорського генерал В.Андерс у розмові зі Сталіним знову порушив тему визнання українців та євреїв Західної України польськими громадянами. Не бажаючи загострювати ситуацію, Сталін запропонував розглянути питання про кордони між обома зацікавленими сторонами ще до мирної конференції, «як тільки польська армія піде у бій». Завершуючи розмову, він підкреслив: «Заспокойтеся, ми вас не скривдимо».

Можна тільки гадати, що мав на увазі Сталін, обіцяючи не кривдити поляків. Зважаючи на те, що союзники по антигітлерівській коаліції були налаштовані захищати національні інтереси відроджуваної Польщі, а також на те, що кривдити самого себе він не збирався, задовольнити територіальні претензії поляків мали переможені німці. Проте тоді думати про перемогу над Німеччиною було зарано.

У грудні 1941 року в Москву прибув Е.Іден, щоб підписати розроблений зовнішньополітичними відомствами двох країн договір про взаємодію у війні з Німеччиною і про повоєнну організацію світу. Сталін вимагав від Ідена визнати західні кордони СРСР, як вони склалися на 1941 рік. Пропонувалося, зокрема, на радянсько-польському відтинку кордону взяти за основу лінію Керзона. Іден не погодився, і договір залишився непідписаним. Його підписали лише наприкінці травня 1942 року в Лондоні, і він не містив у собі територіальних статей.

Тимчасом відносини між радянським і польським еміграційним урядами невпинно погіршувалися, особливо після виведення армії Андерса за межі СРСР. Причина була одна — нерозв’язане територіальне питання. 19 лютого 1943 року газета «Радянська Україна» надрукувала статтю Олександра Корнійчука «Возз’єднання українського народу у власній державі». Наступного дня стаття була передрукована на першій сторінці газети «Правда». Український письменник в різких виразах звинувачував лондонських поляків у прагненні відірвати від Радянського Союзу західні області України.

Як і Ю.Пілсудський, генерал Сікорський не покладався у розв’язанні територіального питання на сприяння демократичних країн Заходу. Він вимагав зосередити у Вільно і Львові підпільні військові підрозділи, які «в момент безперечного зламу східного фронту повинні виступити із зброєю в руках, щоб роззброїти німців, взяти в свої руки службу безпеки в тих областях і забезпечити роботу адміністративних установ, призначених представником уряду».

У квітні 1943 року набула розголосу «катинська справа», що призвело до припинення дипломатичних відносин між радянським і польським урядами. У липні 1943 року загинув В.Сікорський, і на чолі лондонського еміграційного уряду став Станіслав Миколайчик. Його позиція у територіальному питанні не відрізнялася від позиції В.Сікорського.

Нерозв’язаність питання про радянсько-польський кордон істотно впливала на політичну ситуацію в окупованій Німеччиною Західній Україні. Тут розгорнулася боротьба між українськими і польськими націоналістами, яка часом набувала жахливу форму етнічних чисток (наймасштабніша з них — Волинська трагедія).

ТЕГЕРАНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

Поразки Червоної армії на першому етапі війни були зумовлені не тільки помилками воєнно-політичного та армійського керівництва, але й низьким морально-психологічним станом військ. Усупереч розрахункам німецького командування Радянський Союз витримав перший удар, але зазнав величезних втрат. Загальна кількість радянських військовополонених за всю війну визначилася цифрою в 5,7 млн. осіб, з них 3,3 млн. припало на 1941 рік.

На північному й центральному напрямах наступу німецькі війська зустрічали сильний опір, але на південному фронт постійно провалювався. Переважна частина бійців і командирів Червоної армії потрапляли в полон внаслідок оточення. Оточенці часто не чинили жодного опору. Під Києвом в оточення потрапили 665 тис., в Умані — до 100 тис., під Мелітополем — до 100 тис., під Керчю — до 100 тис. червоноармійців. Мобілізовані в армію, червоноармійці не бажали воювати за владу, яка завдала їм стільки лиха.

У 1942 році настрій червоноармійців і цивільного населення України почав радикально змінюватися. На відміну від «перших німців» 1918 року, які погоджувалися на існування хоча й маріонеткової, але все-таки національної держави, гітлерівські окупанти зайнялися систематичним винищенням населення, щоб підготувати «життєвий простір» для переселенців з Рейху. Коли громадяни України зрозуміли, що йдеться про фізичне існування народу, вони стали воювати в армії і в партизанських загонах по-справжньому.

Національна політика Кремля в ході війни теж змінилася. 25 грудня 1942 року в Москві була урочисто відзначена 25-та річниця проголошення радянської влади в Україні. Забута тема національної радянської державності зазвучала під час відзначення цього ювілею на повний голос.

Сталінградська битва, яка завершилася на початку 1943 року, означала корінний перелом у війні. Після двох років воєнних дій Радянський Союз здобув стратегічну перевагу над Німеччиною та її союзниками на Східному фронті. Курська битва в липні 1943 року та її безпосередній результат — звільнення Лівобережної України цілком змінили розстановку сил у війні. Виникла потреба в координації стратегічних дій СРСР, США і Великої Британії на рівні глав держав. Від 28 листопада по 1 грудня 1943 року в Тегерані проходила перша зустріч Ф.Д.Рузвельта, Й.Сталіна і В.Черчілля, на якій розглядалися спільні дії з розгрому ворога й проблеми повоєнного світового устрою та безпеки народів.

Розуміючи, що після поразки Третього рейху першою на територію Польщі ступить Червона армія, Черчілль визнав за потрібне своєчасно розв’язати всі вузли польського питання. У неофіційній зустрічі зі Сталіним 29 листопада він підкреслив, що Польща багато важить для Великої Британії, яка через неї почала війну з Німеччиною. Разом з тим, підкреслив далі прем’єр-міністр, для нього немає нічого важливішого, ніж безпека західного кордону Росії. Тому він чекає відповіді на запитання, як його співбесідник розуміє цю безпеку. Сам він вважає, що Польща може просунутися на захід, як солдати по команді «два кроки вліво». Якщо Польща наступить при цьому на ногу Німеччині, то нічого не поробиш, сильна Польща є інструментом, необхідним для європейського оркестру.

У цьому короткому і назовні легковажному, але добре продуманому монолозі приховувалося розв’язання проблеми, яка народилася у 1918 році. Черчілль пропонував Сталіну переформатувати Польщу, тобто перетворити її за рахунок переможеної Німеччини з ягеллонської на пястівську. Переходячи далі на серйозний тон, прем’єр-міністр вказав: «У мене нема жодних повноважень від парламенту визначати кордони і, як я вважаю, їх нема і у президента. Однак ми можемо тут, в Тегерані, перевірити, чи зможуть глави трьох урядів, діючи в злагоді, накреслити певну політику, яку ми могли б рекомендувати полякам і порадити їм прийняти її».

Присутній при розмові Іден зауважив (так зазначав Черчілль у спогадах), що його дуже вразила заява Сталіна про можливість для поляків просунутися на захід аж до Одера. Цю репліку Сталіна в розмові з Черчіллем ми встановлюємо у передачі Ідена. Вона показує, що Сталін «на ходу» ухопив пропозицію Черчілля про переформатування Польщі й визначив географічні координати цієї пропозиції. Польща повинна була відмовитися від західноукраїнських та західнобілоруських земель і в компенсацію здобути територію Німеччини, обмежувану на заході Одером. Однак в цій розмові радянський лідер зробив вигляд, що не знає, як діяти в подібній справі і чекає пояснень. «Тоді, — писав Черчілль, — я показав за допомогою трьох сірників, як я уявляю собі пересування Польщі на захід». Всі сірники, якими позначалися СРСР, Польща і Німеччина, пересувалися у західному напрямі. По суті, це була предметна ілюстрація попереднього виразу Черчілля про солдатів, які виконують команду «два кроки вліво».

Польське питання стало предметом офіційного обговорення на нараді міністрів закордонних справ В.Молотова, А.Ідена і спеціального помічника президента США Гаррі Гопкінса 30 листопада. Іден сказав, що його уряд бажає перешкодити тому, щоб це питання стало джерелом неприємностей між трьома країнами. Було б добре, продовжив він, якби радянський уряд погодився з пропозицією Черчілля, яку він вчора проілюстрував на трьох сірниках. Молотов відповів, що це був би найкращий вихід із становища. Тоді його англійський колега зобов’язався поінформувати поляків і попросити їхньої згоди на цю пропозицію. Учасники наради вирішили винести польське питання на розгляд керівників трьох союзних держав.

В останній день роботи Тегеранської конференції, 1 грудня, польське питання було розглянуте спочатку на неофіційній зустрічі Сталіна і Рузвельта. Рузвельт повідомив, що він не має заперечень щодо пересування кордонів Польщі зі сходу на захід — аж до Одера, але попередив, що з політичних причин не зможе брати участь у розв’язанні цього питання. Він зізнався, що в 1944 році збирається висувати свою кандидатуру на посаду президента, і не хотів би втратити голоси 6-7 млн. американців польського походження. Президент передбачав, наскільки непопулярною буде серед поляків ідея пересування кордонів.

Офіційне засідання за круглим столом, на якому розглядалося польське питання, почалося в другій половині дня. Рузвельт розпочав з тези про необхідність відновити радянсько-польські дипломатичні взаємини. Черчілль оприлюднив свою ідею пересування кордонів, проілюстровану трьома сірниками. Сталін висловив подив з приводу пропозиції Рузвельта розпочати переговори з польським урядом. «Вчора розмовляли про те, що треба запропонувати польському уряду те-то й те-то», — зауважив він. Чудово розуміючи суть питання, він завершив виступ словами: «Черчілль говорив про три сірники. Я хотів би спитати, що це означає».

Черчілль відповів дипломатично: «Було б добре тут, за круглим столом, ознайомитися з думками росіян відносно кордонів Польщі». І додав: «Ми вважаємо, що Польщу слід задовольнити за рахунок Німеччини. Ми були б готові сказати полякам, що це добрий план і що кращого плану вони не можуть чекати». Викликаний на відвертість, Сталін відповів на ремарку Черчілля прямо: «Мова йде про те, що українські землі повинні відійти до України, а білоруські — до Білорусії, тобто між нами і Польщею повинен існувати кордон 1939 року, встановлений радянською конституцією». Історикам, які вважають 1939 рік датою возз’єднання українських земель, варто перечитати цей документ, опублікований в офіційному протоколі Тегеранської конференції. Датований 1943 роком, він говорив про возз’єднання у майбутньому часі.

На цьому обговорення польського питання перервалося, але Черчілль незабаром знову повернувся до цієї теми, вважаючи її найбільш терміновою. Цього разу він не став говорити про сірники, а запропонував цілком точну формулу такого змісту: «В принципі було прийнято, що вогнище польської держави і народу повинне бути розташоване між так званою лінією Керзона і лінією ріки Одер, з включенням до складу Польщі Східної Пруссії і Оппельнської провінції. Але остаточне проведення кордону вимагає ретельного вивчення і можливого розселення населення в деяких пунктах». Оппельн (Ополе) — порт на Одері (Одрі), заснований поляками в Х ст., неподалік від Бреслау (Вроцлава).

Обгрунтовуючи свою формулу, Черчілль зауважив: «Я скажу полякам, що вони одержують чудове місце для існування — територію завдовжки понад 300 миль в будь-який кінець». З цього випливає, що прем’єр-міністр чудово розумів «головний біль» усіх польських політиків ХХ ст.: старовинні західні землі були германізовані, в Литві, Білорусії й Україні поляки залишалися національною меншиною, а центральна смуга корінних земель здавалася їм надто вузькою.

Сталін з формулою погодився, але «на ходу» зарезервував за Радянським Союзом два незамерзаючих порти на Балтійському морі — Мемель і Кенігсберг. Рузвельт, як і обіцяв Сталіну, не висловив офіційно свою позицію. На цьому обговорення польського питання завершилося.

Залишається зробити останній і найбільш важливий висновок. Пропозиція визначити польський східний кордон по лінії Керзона була висунута в Тегерані Черчіллем. Той же Черчілль під час укладення в травні 1942 року радянсько-англійського договору категорично не бажав торкатися територіальних питань. Що сталося між травнем 1942 і листопадом 1943 років?

У 1941—1942 рр. основна частина мобілізованих в Червону армію громадян України не бажала захищати радянську владу. Становище змінилося, коли виявилося, що гітлерівці загрожують фізичному існуванню населення окупованих територій. Український народ, так само, як всі інші народи СРСР, зрозумів, що в цій війні треба відстоювати не тільки незалежність, а й право на життя. Війна з Німеччиною та її союзниками перетворилася на вітчизняну. Під Сталінградом і на Курській дузі гітлерівський вермахт зазнав тяжких поразок. Всі зрозуміли, що Червона армія виявиться переможницею у тривалій війні. Вирішальний вклад народів СРСР у перемогу над ворогом, який загрожував світовій цивілізації, став об’єктивною основою для визнання Об’єднаними Націями права українського і білоруського народу на возз’єднання своїх земель. Формула Черчілля враховувала як безпосередні інтереси трьох головних держав антигітлерівської коаліції, так і Польщі.