Молдавська держава – один із нащадків Руського королівства?
Перебуваючи в Кишиневі, я не міг не відвідати музею історії Молдови. Зрозуміло, інтерпретація минулого в таких закладах — це відображення домінуючих ідеологем, які існують у країні. Зараз у Молдові одним із визначальних трендів є те, що молдавани — це румуни. Відповідно, в країні чимало людей прагнуть приєднатися до свого південного сусіда. Тому історія цієї країни інтерпретується в румунському дусі. Все, що пов’язувало Молдавію зі слов’янським світом, зокрема Україною, свідомо чи несвідомо маргіналізується. Щоправда, така маргіналізація зустрічається й в українській літературі, зокрема навчальній, — у чому не раз доводилося пересвідчуватися.
У музеї є спеціальна зала, де представлена чудова кераміка Трипільської культури. Щоправда, іменується вона культурою Кукутень — від назви села неподалік Ясс, де наприкінці ХІХ ст. знайшли артефакти тієї археологічної культури. Річ у тім, що Трипільська культура існувала не лише на теренах Центральної та Правобережної України, а й на молдавських землях — як північніше, так і південніше. Отже, ми й молдавани маємо спільний спадок.
Звісно, цей спадок дуже далекий. Але коли звернемося до традиційної культури молдаван та українців, то побачимо чимало спільного. У Кишинівському музеї природи та етнографії представлено чимало сорочок-вишиванок. Вони дуже подібні до подільських чи центральноукраїнських. У кишинівських ресторанах, які пропонують традиційні молдавські страви, офіціанти також незрідка одягнуті в сорочки-вишиванки. На кишинівському сувенірному ринку ви знайдете чимало сувенірів, які практично не відрізняються від «традиційної» української сувенірної продукції. Це й краєвиди з соняшниками, хлопцями та дівчатами у вишитих строях... Навіть можна знайти сувенірні дерев’яні булави. Мій приїзд до Молдови якраз припав на великодні дні. На кожному кроці зустрічалися паски, великодні крашанки — все так, як у нас.
Та повернімось до музею історії Молдови. Звісно, в експозиції чимало уваги приділено експансії римлян у західне й північне Причорномор’я. Адже румуни та молдавани вважають себе нащадками римлян. Це гарний міф, який насправді затемнює чимало непростих процесів етногенезу румун та молдаван. Так, біля входу до музею стоїть статуя, яка зображує Капітолійську (Римську) вовчицю, котра годує Ромула і Рема. Однак чи доречна ця статуя? Деякі молдавани, з якими доводилося спілкуватися, сприймають її доволі скептично.
В експозиції музею історії Молдови практично випадає період Київської Русі та Руського королівства (у нас це державне утворення зазвичай іменують Галицько-Волинським князівством). Але ж на той час Молдавія була тісно пов’язана з руськими, передусім галицькими землями. На Галичині беруть початок дві великі річки, які протікають молдавськими землями — Дністер та Прут. Перша впадає в Чорне море, друга — в Дунай. Ці дві ріки, а також Сірет, який бере початок на Буковині і протікає молдавськими теренами, в період Середньовіччя відігравали важливу роль у комунікації, передусім у сфері торгівлі. Саме на березі Дністра утворився великий торговельний і політичний центр — Галич. З’явилися тут й інші міста. До речі, біля гирла Дунаю постало таке місто, як Галац. Є думка, що воно було своєрідним «двійником» Галича.
СТЕФАН ВЕЛИКИЙ — КУЛЬТОВА ПОСТАТЬ У МОЛДОВІ, МОГУТНІЙ ВОЛОДАР ХV СТ. ПРИКМЕТНО, ЩО ВІН Є ЯСКРАВИМ ГЕРОЄМ ВЛАСНЕ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ / ФОТО З САЙТА GAZETAPH.RO
Галицькі князі намагалися контролювати річкову торгівлю на Пруті й особливо на Дністрі. Це давало їм чималі доходи. Адже цими річками йшли товари через Чорне море із Візантії, східних країн до Центральної Європи. Не забуваймо, що на той час головними транспортними й торговельними шляхами сполучення були саме річки. Намагалися контролювати цю торгівлю й правителі Руського королівства, до складу якого належав Галич. Власне, ця торгівля виявилась важливим чинником економічного життя середньовічної Молдавської держави. Як Київська Русь сформувалася на торговельному шляху «із варяг у греки», так і Молдавська держава сформувалася в басейні Дністра, Прута й Сірета.
Початки Молдавської держави губляться у тьмі віків. Однак вважається, що її першим правителем був Богдан, який походив із Мараморщини. Цей регіон, який нині займає значну частину Закарпатської області і простягається на терени теперішньої Румунії, був заселений слов’янською людністю, яка ідентифікувала себе русинами. Навіть на початку ХХ ст., незважаючи на інтенсивну мадяризацію, волоську (румунську) та німецьку колонізації, русини-українці становили домінуючу етнічну групу Мараморщини. А що вже говорити про епоху Середньовіччя! Зрештою, ім’я першого правителя Молдавії — Богдан свідчить про його слов’янське (руське), а не волоське походження. Показово, що в мусульманських (переважно османських і кримськотатарських) писемних джерелах Молдавія іменується Богданом чи Кара-Богданом, тобто Чорним Богданом. Вважається, що Богдан правив у створеній ним Молдавській державі в середині XIV cт. Це якраз був період, коли розпочався занепад Руського королівства, а на його землі почали претендувати польські, угорські й литовські правителі. Господар Богдан серйозно зайнявся облаштуванням свого державного утворення. Він навіть карбував власні монети, де була зображена голова тура й був напис: «Богдан Ваіво(да)». З часом зображення голови тура стало гербом Молдавії.
Говорячи про створення Молдавської держави, дослідник українського Середньовіччя, доктор історичних наук Олег Однороженко писав: «Земля Молдавська як державне утворення виникло на теренах колишнього Руського королівства (Галицько-Волинської держави), на східних схилах Карпат. Її поява припала на період політичної дезінтеграції Галицько-Волинської держави і запеклої боротьби Угорського королівства, Корони Польської та Великого князівства Литовського за галицько-волинський спадок». Цей дослідник наголошує, що «початково територія держави обмежувалася незначним простором у долинах річок Молдавії, Бистриці та Сірета переважно з українським (руським) населенням». На початковому етапі існування Молдавської держави (друга половина XIV — XV ст.) орієнтовно дві треті людності становили русини. Те саме стосується й правлячої еліти. За підрахунками О. Однороженка, на той час до «панів радних» (представників вищої правлячої верхівки) Молдавської держави належали 61 рід руського походження і лише 33 роди волоського. Крім того, тут були представлені п’ять аристократичних родів угорського і сім мішаного походження (русько-волоського й русько-угорського). Не дивно, що столиці середньовічної Молдавії (Сірет, Баня-Молдавія та Сучава) були розташовані на руській (українській) етнічній території. Назви державних посад у країні теж, як правило, мали руське походження. Правитель іменувався воєводою або господарем. Представники правлячої еліти — панами, боярами.
Слов’янський (руський) елемент виявився домінуючим у Молдавії і в культурному плані. Панівною конфесією тут було православ’я, яке використовувало церковнослов’янську мову. Фактично руська книжна мова, в основі якої була церковнослов’янська, стала державною мовою в Молдавській державі. Нею писалися державні документи, літописні твори. Перший збірник законодавчих актів «Правила», виданий тут 1646 р., також був цією мовою. Першим вищим навчальним закладом, який з’явився в Молдавії, стала слов’яно-греко-латинська академія, створена за зразком Києво-Могилянської. Відкрито її було 1640 р. в Яссах.
Поступова зміна населення Молдавії та її правлячої еліти на користь волохів розпочалася наприкінці XV ст. А в наступному столітті руське й волоське населення в Молдавській державі зрівнялося. Також відбулися помітні зміни в середовищі правлячої верхівки. Старі руські роди втратили свій вплив. Натомість з’явилися нувориші, що часто мали волоське походження. Уже в середині XVІІ ст. з’являються перші урядові грамоти, писані волоською мовою. Щоправда, при написанні використовувалася кирилиця. Загалом волоська (румунська) мова використовувала кирилицю аж до 60-х років ХІХ ст.
У XVІ — XVІІІ ст., внаслідок експансії волоських елементів, можна говорити про певну їхню кількісну перевагу над елементами руськими в Молдавії. Проте ця перевага не була значною. Тому Молдавська держава мала дуалістичний (волосько-руський) характер.
Головним своїм національним героєм молдавани вважають господаря Стефана Великого (1429 — 1504). Зображення пам’ятника цьому правителю в Кишиневі міститься на всіх (!) купюрах різних номіналів молдавських леїв. Стефан правив країною 47 років. Упродовж цього часу боровся за незалежність Молдавії. Заради цього всіляко зміцнював центральну владу, намагаючись якомога послабити впливи бояр. Стефан успішно протистояв сильним сусідам — Османській імперії, Польщі та Угорщині. Завдяки талантам цього правителя Молдавія не лише доволі довго зберігала незалежність, а й стала помітною військово-політичною силою Східної Європи.
Ім’я господаря Стефана Великого, ймовірно, фігурувало в українському фольклорі. У середині XVI ст. чеський граматик Ян Благослов записав українську пісню «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?». Вона була вміщена в його «Чеській граматиці», яка, щоправда, залишилася в рукописі й за життя автора не була опублікована. Це перший відомий нам запис україномовного фольклорного твору. Ось текст цієї пісні:
Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?
На версі Дунаю три роти ту стою.
Перша рота Турецка,
Друга рота Татарска,
Третя рота Волоска.
В турецкім роті шаблями шермую,
В татарськім роті стрілами стріляю,
В волоськім роті Стефан-воєвода,
В Стефановій роті дівонька плачет,
І плачучи, повідала: «Стефане, Стефане,
Стефане-воєвода! Альбо ме пуйми,
альбо ме лиши!»
А што ж ми речет Стефан-воєвода?
«Красна дівонице, пуймил бих те,
дівонько,
Неровной ми єсь, лишил бих те,
миленька ми єсь».
Што ми рекла дівонька:
«Пусти мне, Стефане!
Скачу я у Дунай, у Дунай глибокий.
А хто мне доплинет, єго я буду».
Ніхто не доплинул красну дівоньку,
Доплинул дівоньку Стефан-воєвода
І узял дівоньку за білу ручку:
«Дівонько-душенько, миленька ми будеш».
Як бачимо, події, що відбувалися в Молдавії, знаходили відображення в українському фольклорі. Русини-українці в період Середньовіччя розглядали цю землю як свою. Тому деякі українські діячі, зокрема козацькі ватажки, прагнули зайняти стіл молдавського господаря. Таким був відомий козацький провідник, якого вважають засновником Запорізької Січі, — Дмитро Байда-Вишневецький (1517— 1563/4). Втім, це йому не вдалося. А ось кошовий отаман Іван Підкова (1533 — 1578) став 1577 р. молдавським господарем. Семерій Наливайко (? — 1597) планував створити в Придністров’ї українську козацьку державу. 1652 р. син Богдана Хмельницького, Тиміш, одружився з дочкою молдавського господаря Василія Лупу, Розандою. Це давало йому певні підстави претендувати на молдавський престол.
І взагалі між Молдавією та українськими землями, особливо Галичиною, існували тісні економічні, політичні й культурні зв’язки. На жаль, ці зв’язки до сьогоднішнього часу не є належним чином осмислені. І вони не були випадковими, але стали логічним продовженням того факту, що в період Середньовіччя землі, які пізніше вважалися Молдавією, були пов’язані з Руським королівством і фактично були його частиною. А середньовічна Молдавія чимало успадкувала від цієї держави.
