Найкращий слов’янський економіст

Національна гордість українців, а не принизливе, ганебне, тупе «малоросійство» в думках і діях — ось єдино правильний шлях у майбутнє. Хочеться сподіватися, що ця думка, здавалося б, така очевидна й незаперечна, нарешті, буде підтримана переважною більшістю українців. Проте дуже важливо при цьому усвідомити, що ота національна гордість — це не комплекс хворобливих міфологізованих уявлень, що, по суті, є химерною «гримучою» сумішшю огидної пихатості хамства та вбогого почуття меншовартості — аж ніяк: це, передовсім, почуття відповідальності («Від сорому, який нащадків пізніх Палитиме, заснути я не можу» — так геніально написав Франко), усвідомлення солідарної причетності до духовної історії рідної землі, до незнищенної «золотої ланки» поколінь, на цих теренах одвіку сущих. І, окрім того, національна гордість є категорією вельми конкретною, сказати б, особистісною: вона живиться пам’яттю про видатні особистості, про українців, які реально змінили світ або, принаймні, доклали всіх можливих і неможливих зусиль, щоб змінити його. Інша річ — наші дійсні знання про них, рівень і якість цих знань.

Переконливе підтвердження — доля Михайла Івановича Тугана-Барановського (1865—1919), вченого-суспільствознавця (насамперед, економіста) світового рівня, сина української землі, визначного мислителя й Громадянина. Запитаємо себе: чи багато звичайний, «пересічний» українець, не фахівець, знає про цю людину, що її знаменитий німецький науковець, громадський діяч та впливовий публіцист і політик Йозеф Шумпетер вважав найкращим економістом усього слов’янського світу, одним з найбільш фахових економістів Європи взагалі. Розмова про життя та ідейну спадщину Тугана-Барановського — це розмова про шляхи розвитку українського суспільства кінця ХІХ — початку ХХ століття, але не тільки; аналіз його наукової творчості дозволяє нам чіткіше зрозуміти справжню природу багатьох проблем сучасності, й зовсім не тільки економічних. Додамо, що основні праці великого науковця («Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь», «Русская фабрика в прошлом и настоящем. Историко-экономическое исследование», «Основная ошибка абстрактной теории капитализма Маркса», «Основы политической экономии», «Социальная теория распределения» та інші) ще за його життя були перекладені німецькою, англійською, французькою, іншими основними європейськими мовами, й навіть японською(!). Предметом же нашої законної гордості має бути той факт, що Туган-Барановський не тільки народився в Україні, але й провів на нашій землі значну частину життя, а останні свої роки (1918—1919) присвятив винятково справі національно-культурного, політичного й духовного відродження України, про що мова піде далі.

Михайло Іванович Туган-Барановський народився на Харківщині, в селі Соляниківці Куп’янського повіту, в дворянській родині. Батько майбутнього вченого, Іван Якович Туган-Барановський, був військовим, мати — Ганна Станіславівна Шабельська — нащадком стародавнього князівського роду Мовіле-Монтвід. Середню освіту Михайло здобував у Другій Московській гімназії, продовжив у Першій Київській та завершив її у Другій Харківській гімназії. У 1889 році талановитий юнак закінчив одночасно два факультети (!) Харківського університету: юридичний та фізико-математичний. Проте з роками інтерес (що перетворився на невпинний потяг) до соціально-економічних проблем, до питань історії розвитку господарських відносин в Росії, Україні та державах Європи взяв гору. З 1895 року Туган-Барановський, молодий, але вже тоді визнаний учений — приват-доцент Петербурзького університету, у 1898 році він успішно захистив у Московському університеті докторську дисертацію.

На той час в офіційних колах Туган-Барановський уже став відомим як «небезпечний марксист», «політично неблагонадійний» поширювач соціалістичних ідей (як ми побачимо, справжнє ставлення вченого до марксових ідей було дуже складним і неоднозначним). Ця обставина (а також участь у студентській демонстрації) послужила підставою для арешту Михайла Івановича — це було у 1901 році — з наступною його висилкою з Санкт-Петербурга до Полтавської губернії. Декілька років (1901—1905) Туган-Барановський живе у своїх друзів у селі Пізники Лохвицького повіту Полтавської губернії, бере найактивнішу участь в освітньо-культурницькій діяльності передової української інтелігенції, публічно підтримує рух за національне відродження українського народу, збереження й розвиток української мови та освіти, водночас веде насичену наукову діяльність, досліджує стан та потреби сільського господарства України, його соціально-економічні та культурні проблеми. Є свідчення, що саме Тугану-Барановському належала ідея встановлення першого в Україні пам’ятника Тарасу Шевченку (у 1905 році з цією пропозицією видатний учений звернувся до Полтавського губернського земського зібрання та ініціював збір коштів для цієї мети, що й було реалізовано). Принаймні, так стверджується в давній, не дуже відомій зараз в Україні праці «Наукова діяльність політико-економіста М. І. Тугана-Барановського» (Львів, 1931 р.).

І пізніше, повернувшись до викладацької діяльності в Санкт-Петербурзькому університеті (з 1913 року — професор цього славетного навчального закладу), Туган-Барановський також підтримував найтісніший зв’язок з Україною. У 1910 році він купив у селі Пізники на Полтавщині садибу Криниця. Михайло Іванович був одним з провідних наукових редакторів першої української енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (в 2-х томах, Санкт-Петербург, 1914—1916 рр.) разом з Михайлом Грушевським, Максимом Ковалевським та Федором Коршем. Проте найзнаменнішим, «україноцентричним» періодом у житті мислителя стали роки 1917, 1918 та 1919, коли він, захоплений ідеєю національно-державного відродження Вітчизни та практичною роботою, що розпочала Центральна Рада задля реалізації цієї мети, переїхав на Україну й активно включився у бурхливі політичні події. Коротко перелічимо (бо загалом це тема для окремої статті) найважливіші справи, за розв’язання яких узявся Туган-Барановський в ці останні місяці свого життя. З літку 1917 до початку 1918 року він — генеральний секретар (міністр) фінансів у складі Центральної Ради; восени 1918 року Михайло Іванович — один з фундаторів Всеукраїнської Академії, засновник та керівник її соціально-економічного відділу. «Українська академія наук, — підкреслював Туган-Барановський у «Записці про відділ соціальних наук» (1918 рік), — це національна установа, що ставить собі метою всебічний розвій самостійної української культури. Через те вивчення самої України повинно притягати спеціальну увагу Академії». Слід додати, що великий економіст наполегливо відстоював необхідність впровадження власної української валюти, розриву між «карбованцем та російським рублем», щоб урятуватися від того «фінансового провалля», в яке летить радянська Росія. Як одну з основних підвалин збереження «молодих паростків української волі», зміцнення національної державності Михайло Іванович розглядав розвиток українського кооперативного руху як надійну запоруку становлення істинно вільної економіки.

У 1919 році Туган-Барановський був включений до складу дипломатичної делегації України, яка мала проводити переговори в Парижі щодо післявоєнного політичного та економічного реформування держав Східної Європи, але по дорозі до Франції раптово помер у Одесі від серцевого нападу. Це стало непоправною втратою для української науки, суспільного життя взагалі — адже не стало людини, яка могла ще стільки зробити; Михайлу Івановичу було лише 54 роки...

Звичайно ж, аби повною мірою оцінити місце М. І. Тугана-Барановського в нашій історії, треба хоч частково увійти до кола його ідей. Сам дослідник замолоду не уникнув відчутного впливу марксистських ідей (значно краще було б сказати — соціалістичних, бо Туган-Барановський дуже чітко розрізняв ці два поняття, котрі й зараз нерідко плутають — друге, на його думку, є незрівнянно ширшим, бо це — не тільки Маркс, але й Фур’є, Оуен, Прудон, Лассаль...). Проте з плином років, ставлячись до концепції Маркса дедалі критичніше через те, зокрема, що автор «Капіталу» недооцінював визначальну роль економічної свободи для розвитку суспільства, Туган-Барановський, тим не менше, не відкидав марксової методології як такої, підкреслюючи свою повагу до знаменитого німецького вченого.

Порівняймо дві думки Тугана-Барановського (вони аж ніяк не суперечать одна одній, як це може здаватися на першій погляд). З одного боку, «вивчення законів вільної гри економічних сил, у чому полягає найважливіший зміст політичної економії, привело до визнання планомірного регулювання цієї гри суспільною владою» (недарма до ідей Тугана-Барановського з надзвичайною увагою ставились такі видатні вчені, як «рятівник капіталізму» доби Рузвельта Джеймс Мейнард Кейнс, Вернер Зомбарт й інші). З іншого боку, Туган-Барановський зовсім не заперечував виняткову роль приватної ініціативи, приватного підприємництва, без яких, на думку вченого, «сучасне людство просто не може обійтися».

Погляди ортодоксально-сектантської, більшовицької гілки марксизму для Тугана-Барановського були неприйнятні. Так (це лише один з багатьох прикладів) він рішуче виступив проти надпопулярного в 1917 році гасла націоналізації землі, вказуючи на те, що така політика «неминуче повела б на практиці до загострення класової боротьби завдяки зміцненню позиції однієї сторони, що бореться — пролетаріату». «Залишення історичної арени класом землевласників стало б грізним передвісником наступної загибелі й інших імущих класів сучасного суспільства» — пророчі слова! А ось іще приклад пророцтва Михайла Івановича: «Державний соціалізм, треба визнати, зовсім не здійснює ідеалу свободи. Яка ж буде доля людськості, коли люди, що стоять вище середнього рівня, будуть під владою людей звичайних? І чи не згасне творча душа людськості, якщо натовп буде керувати працею генія, якщо творча ініціатива окремої особи завмре через неможливість свого виявлення?» (написано якраз у 1917 році...)

Яким же був позитивний ідеал великого українця? Це — перебудова економіки на етичних засадах (зовсім не непрактично, аж ніяк не наївно, а, можливо, кращий вихід із сьогоденної кризи; між іншим, Туган-Барановський дуже добре знав Канта!). Вчитаємось у його слова: «Центральною ідеєю сучасної етичної свідомості є сформульована Кантом ідея верховної цінності, і, як висновок звідси, рівноцінності людської особистості. Усяка особистість є верховна мета у собі, через що всі люди рівні, як носії святині людської особистості. Це і визначає верховний практичний інтерес, з точки зору якого може бути побудована єдина політична економія: інтерес не робітника, капіталіста або землеволодільця, а людини взагалі, незалежно від приналежності її до того чи іншого класу».

Трагедія України в тому, що нинішня влада хижих «временщиков» проводить політику діаметрально протилежну...