Новітній «корифей усіх наук» узявся за історію.

Як на мене, даремно численні публіцисти висміюють виступ Володимира Путіна на зустрічі з молодими ученими та викладачами історії, що відбулася 5 листопада в московському Музеї сучасної історії Росії. Президент РФ прийшов на цю зустріч добре підготовленим і виголошував продумані ним та його інтелектуальним штабом стислі концепти, які стосувалися не лише власне російської, а й світової історії. Ну а дружний хор молодих «істориків» робив ці концепти ще більш виразними, наочними, зрозумілими для всіх усюд «русского мира» та його паризьких, нью-йоркських, афінських чи буенос-айреських «околиць», не кажучи вже про біло— чи малоросіян.

Концепт перший. Світова і російська історія вже написані. Причому написані в Москві офіційними істориками. Переписувати цю історію нікому не дано. «Мы видим, что предпринимаются попытки перекодировать общество во многих странах, в том числе и перекодировать общество нашей страны, а это не может быть не связано с попытками историю переписать, причесать ее под чьи-то геополитические интересы. А история — это наука, ее нельзя, если к ней серьезно относиться, невозможно переписать». Власне, це перифраз відомої ленінської формули: «Вчення Маркса всесильне, бо воно вірне». А ті, хто сумнівається у цьому вченні, є агентами світової буржуазії, з ними мають розбиратися «компетентні органи».

Другий концепт випливає з першого і також продовжує радянську традицію. Послідовне інакодумство — це кримінал. Ті, хто йде всупереч «лінії партії» — банальні карні злочинці. «...Запрещать ничего нельзя, вообще ничего нельзя запрещать, кроме вещей, которые носят чисто криминальный характер, и законодатели к этим явлениям так и относятся: как к криминалу». Нагадаю, що в Росії, зокрема, заблоковані як «кримінал» опозиційні сайти grani.ru, kasparov.ru, ej.ru, блог Олексія Навального в ЖЖ тощо.

Концепт третій. Істинність пропаганди не має значення, головне — її ефективність. «...Период гражданской войны — очень тяжелое испытание для всего нашего народа, хорошо это или плохо, но большевистские лозунги и плакаты выглядели ярче, лаконичнее и действовали наверняка эффективнее.  Ну, конечно, вы сами знаете: «Земля — крестьянам, фабрики — рабочим, мир — народу!» Мира не дали, потому началась гражданская война, фабрики и землю отобрали, национализировали, так что надувательство полное, стопроцентное.  Но во всяком случае [сделали это] изящно. Не только это, но и это тоже наверняка сыграло в их пользу. Поэтому защита своих собственных взглядов и интересов должна быть основательной, талантливо исполненной, и содержание должно быть хорошее, и обертка должна быть яркой и производящей впечатление на умы».

Концепт четвертий. Необхідність залучення на підтримку «всесильного вчення» багатомільйонних народних мас. «Выиграть умы, побудить людей самих занять активную позицию на основе тех знаний, которые вы презентуете в качестве объективных.  Когда мы убедим наших людей, подавляющее большинство людей в том, что наша позиция и правильная, и объективная, и справедливая, и покажем, что такая позиция идет на пользу обществу, государству и людям, у нас появятся миллионы и миллионы сторонников.  Когда мы показываем, что мы правы и наши действия справедливы и внутри страны, и на внешней арене, мы приобретаем огромное количество сторонников». Знов-таки, нічого принципово нового, тільки розвиток за нових обставин класичних більшовицьких методів.

Інакше кажучи, «об’єктивна» історія по-російськи є складовою державної — за підтримки «партійних» істориків — пропаганди. Не випадково про роль держави під час зустрічі багато говорять і Путін, і «хор». А от що стосується конкретних історично-пропагандистських сюжетів, то тут маємо відчутну новизну у порівнянні з тим, що було за часів ВКП(б)-КПРС: «В этом году мы много говорили о Первой мировой войне, и, я считаю, что очень правильно и достаточно объективно подавалась информация о Первой мировой войне. Практически мы вернули имена многих наших забытых героев, дали новые, достаточно объективные оценки происходившим тогда событиям и результату, который был трагическим для России. Ведь он почему такой был? Откуда он взялся, ведь нас никто на фронте не победил? Нас развалили изнутри — вот что произошло. Россия объявила себя проигравшей. Кому? Стране, которая сама проиграла войну. Вообще, бред какой-то. Это, по-моему, вообще уникальная ситуация в истории. Потеряла огромные территории, ничего не добилась, только жертв колоссальных, и все. Это мы тоже должны знать, в угоду каким-то политическим соображениям, по сути, произошли такие колоссальные потери».

«Удар у спину», «розвал країни зсередини» — це дослівне повторення «Майн Кампф». Але там це хоча б має певну мотивацію, адже німецькі війська на момент капітуляції перебували на ворожій території. А Російська імперія ще за царя здала велетенські території. А після скинення царату зазнала нових великих невдач на фронті. І якщо хтось і розвалював імперію зсередини, то це вкрай неефективна та корумпована влада, вщент просякнута ворожою агентурою. Але тепер ці речі «об’єктивно» подаватимуться зовсім інакше. Власне, вже подаються. Як саме? Телесеріал про Распутіна — «Григорій Р.» — був недавно показаний московським Першим каналом. У ньому ми бачимо таку собі втілену утопію у вигляді Російської імперія початку XX століття, де всі жили у мирі та щасті, але от лихо: злі зовнішні сили втягнули Росію у Першу світову війну, а потім вбили святого старця Григорія, який був головною опорою царського трону. І хто вбив! Якщо вірити творцям фільму, святого й благочинного старця заманили у фатальну пастку кляті геї з великосвітських родин, що, ясна річ, перебували на утриманні британської розвідки, а добив його контрольним пострілом англійський офіцер Освальд Рейнер, — постать реальна, але про перебування якої у той час у Петрограді історикам (не тим, із якими зустрічався Путін, а справжнім) нічого невідомо. Можна не сумніватися: ані самодержавство, ані більшовики не виявляться головними винуватцями розвалу Російської імперії — «об’єктивні історики» спишуть усе на геїв, агентів британської розвідки й українських сепаратистів.

Від Першої світової місток перекидається до Другої, що — під назвою «Великої Вітчизняної» — оголошується на зустрічі центральною подією ХХ століття. «Да, мы выиграли Великую Отечественную, во Второй мировой войне вышли победителями. Тоже наверняка это было не случайно, потому что те, кто принимал участие в Первой мировой войне, по сути, и руководили основными боевыми действиями, фронтами и генеральным штабом. Кто руководил-то? Военспецы, которые в Первую мировую воевали. Появились, конечно, и новые командиры, совсем, что называется, новая генерация, особенно после репрессий 1937 года. Но на первых местах-то были все-таки специалисты военные, которые вышли еще из горнила Первой мировой.  А последствия были бы какие, если бы проиграли? Последствия были бы просто катастрофические. Просто речь шла о физическом истреблении славянских народов, и не только русского, но и многих других народов: и евреев, и цыган, и поляков».

Насправді про фізичне знищення слов’янських народів у нацистських доктринах нейшлося. Ба більше: Словаччина, Хорватія, Болгарія виступали союзниками Німеччини, кубанські й донські козаки апріорі були визнані «істинними арійцями», в 1943 — 1944 роках статус «арійських народів» дістали майже всі слов’яни, включно з українцями та росіянами, за винятком поляків. Про «воєнспеців» — так само неправда. Їх розстріляли у період з 1929 по 1939 роки. Залишилося двоє справжніх воєнспеців з числа старших офіцерів старої армії: полковник Борис Шапошников та капітан 1-го рангу Лев Ґаллер. Перший став маршалом, другий — адміралом (щоправда, 1947 року він був теж заарештований і кинутий у в’язницю, де і помер; Шапошникову ж «пощастило» — помер наприкінці війни вдома). Усі інші радянські маршали й генерали — це вахмістри, унтер-офіцери, єфрейтори, підпоручники воєнного часу. Вони мали окопний досвід Першої світової, який навряд чи вплинув на вміння командувати арміями та фронтами Другої світової, на розуміння потреби берегти солдатів (винятки — маршали Рокоссовський і Малиновський, генерали Герасименко і Горбатов, але вони не робили погоди). Але Путіну потрібна безперервність російських імперських традицій...

«Советский Союз подписал договор о ненападении с Германией. Говорят: ах как плохо. А что же здесь плохого, если Советский Союз не хотел воевать? Чего же здесь плохого-то? Это первое. А второе: даже зная о неизбежности войны, полагая, что она может состояться, Советскому Союзу, кровь из носа, нужно было время для того, чтобы модернизировать свою армию. Нужно было поставить новую систему вооружений. Каждый месяц имел значение, потому что количество систем залпового огня, которые «катюша» назывались, или танков Т-34 единицами насчитывалось в советской армии, а их нужны были тысячи. Каждый день имел значение».

А от тут уже бачимо «слід копит» цілої плеяди знаних радянських військових істориків, як-от Анфілов, Гареєв, Золотарьов тощо. Виявляється, в тому, що СРСР не хотів воювати з нацистами і прагнув жити з ними у мирі та дружбі (угода про дружбу з Німеччиною була підписана 28 вересня 1939 року, вже після початку Другої світової), не було нічого поганого. І в тому, що СРСР — за відповідним комплексом угод — постачав Німеччину продовольством та стратегічними військовими матеріалами — теж. Якби Німеччина не напала, то Москва і далі би дружила з Берліном, аж поки та не поставила б на коліна Британію, не завоювала б Єгипет та Індію, не винищила б усіх євреїв та циган Європи... Іншими словами, не реалізувала би більшу частину викладеної в «Майн Кампф» програми. А от Мюнхенська угода — це дуже погано, це «змова», хоча в ній не йшлося ані про поділ Європи, ані про постачання Німеччини стратегічними матеріалами. Логіка добре знайома, ще від сталінських часів... І щодо часу для модернізації армії. 1939 року німці мали необстріляну армію й обмаль ресурсів для війни: за місяць польської кампанії були витрачені запаси бензину, авіабомб, снарядів більшості калібрів, автоматних набоїв; на танках довелося перебирати двигуни або ставити нові. При цьому половина цих танків насправді була кулеметними танкетками. Червона армія також була необстріляна, але мала куди більше «багнетів», танків та літаків, значне число яких не поступалося німецьким. І от у цій ситуації — замість удару на Берлін — неодмінно треба було почати «модернізацію» війська; «кожен день мав значення». А тим часом льотчики Люфтваффе здобули неабиякий досвід, пересіли на модифіковані літаки і показали 22 червня 1941 року, що ефективно використали той час, що їм подарував Сталін. І танкісти Вермахту набули неабиякий досвід бліцкригу... Ну а що стосується «катюш» та Т-34, то це теж стара пісня, яка доводить зайвий раз добру «підкованість» Путіна. Адже снаряди для «катюш» були випробувані ще влітку 1939 року; їх пускали з літаків у боях на Халхін-Голі. А те, що до армії установки залпового вогню дійшли лише за два роки — це вже наслідок розгрому у 1937 — 1939 роках Реактивного НДІ. Щодо танків, то тут іще цікавіше: станом на 22 червня 1941 року було випущено 1400 Т-34 (у німців на той час — жодного танка такого класу). Нічого собі «лиш одиниці»!

Поміж іншого, Путін обплював не тільки США, Британію та Францію, а й Польщу: «Несколько лет назад я был в Польше. Там говорили о том, как началась Вторая мировая война. Немецкий крейсер подошел к берегу, в течение 10 или 12 дней лупил по крепости. Когда защитники крепости поняли, что западные союзники их бросили, предали, ждать помощи неоткуда, крепость капитулировала. Только после этого. И вокруг этого много говорилось по поводу того, что это люди героические, они заслуживают всяческого внимания, исторической оценки самой высокой. И все это правильно, конечно, я полностью с ними согласен. Но если вспомнить про Брестскую крепость, которая больше двух месяцев сражалась до последнего бойца, и если кто-то и был взят в плен, только потому, что оказался в бессознательном состоянии, после того как закончились не только продукты питания, вода и боеприпасы, а фронт ушел уже на сотни километров в глубь страны, а люди просто до последней капли крови сражались, — ну вот я думаю, что здесь есть о чем поговорить».

Насправді оборона Вестерплятте тривала лише тиждень. Дві сотні польських вояків змогли скувати 3,5 тисячі вояків противника. Втрати убитими — 16 у поляків і близько 200 у німців. Завдяки Вестерплятте оборона розташованого неподалік Хеля тривала до 2 жовтня. І склали зброю захисники Вестерплятте не через західних союзників, а через те, що німцям удалося зруйнувати ключовий пункт оборони, а патронів залишилося обмаль, тобто далі нацисти просто б нищили оборонців. У Брестській фортеці ситуація була обернена. Безпосередньо у фортеці станом на 22 червня 1941 року перебували дві стрілецькі дивізії, батальйон НКВД, прикордонники, артилеристи, зенітники, автоброневий парк... Частина військ у перші години війни вийшла з фортеці. На її території залишилося 5-6 тисяч «багнетів», у яких були не лише гвинтівки та кулемети, а й танкетки, гарматні панцерники Ба-10, 76-мм і 45-мм гармати. За чисельністю й озброєнням це — піхотна бригада. Так, оборонялася фортеця героїчно. Втрати нацистів убитими й пораненими під час штурму фортеці — 1500 вояків, що становило 5% усіх втрат за червень на Східному фронті. Але втрати оборонців були незрівнянно більші. Загинуло не менше ніж 3000 бійців та командирів, інші потрапили в полон. Німецькі трофеї станом на 30 червня становили 14,5 тисячі гвинтівок, 1327 кулеметів, 103 гармати, 36 танків і броньованих тягачів. Організований опір Брестської фортеці теж тривав тиждень, далі ще місяць боролися окремі офіцери та групи по 2-3 бійці. Але тепер справді героїчну і трагічну історію оборони Брестської фортеці, думаю, перепишуть, а цифри «правильно» скоригують, щоб у підсумку виявилися ефектнішими за польські.

Ну і, ясна річ, СРСР зіграв вирішальну роль у війні: «Нельзя отрицать большого вклада союзников в победу над нацистской Германией. Но надо сопоставлять жертвы, которые принесены на алтарь этой общей победы, усилия, значение. А для этого нужно просто некоторые вещи восстановить: сколько дивизий было на Восточном фронте у немцев, а сколько воевало на Западном? Просто сколько было танков, артиллерии, самолетов на Восточном фронте и сколько было на Западном? Все сразу становится ясным.  Сколько было жертв, сколько погибло человек во Вторую мировую войну в Великобритании? Сколько, 350 тысяч? А в США где-то около полумиллиона, где-то так, от 350 тысяч до полумиллиона, все. Да, это очень много, это ужасно, но это же не 25 миллионов, понимаете, жертв, которые Советский Союз понес».

І справді, порахуємо. Але не те, скільки Німеччина де чого тримала, а скільки втратила. Третина її втрат у живій силі (вбитими і полоненими) — Західний фронт, дві третини — Східний. Дві третини втрат авіації — Захід, третина — Схід. І майже всі втрати флоту — на Заході (радянські моряки та льотчики до травня 1945 року не спромоглися втопити навіть німецького есмінця, не кажучи вже про крейсери та лінкори...) Тож підсумок приблизно рівний, чи не так? А щодо втрат у Другій світовій війні, то вони в СРСР справді високі, навіть вищі за втрати Китаю. Але ж велике число жертв — це безпомильний показник бездарності державного керівництва та непідготовленості армії, це свідчення політичної системи, яка в цій країні панувала. І взагалі:  виміряти внесок своєї країни тим, скільки жертв «принесли на олтар перемоги» — це суто язичницьке, а не християнське і навіть не атеїстичне світобачення, що зайвий раз засвідчує лексика Путіна.

І ще про внесок союзників у війну, зокрема й на Східному фронті. 1963 року КҐБ було таємно записано розмови за чаркою маршала Георгія Жукова зі своїми фронтовими друзями. Знаний полководець, сказав те, що докорінно суперечило його офіційним «спогадам» (насправді написаним великим авторським колективом під контролем ЦК партії), зокрема, що «американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми не могли би формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну». І далі Жуков розклав по поличках, про що йшлося: без поставлених пороху й вибухівки нічим було би начиняти патрони та снаряди, без листової сталі не вдалося би швидко налагодити виробництво потрібної кількості танків, без сотень тисяч потужних автомобілів Червона армія не стала б рухомою. Зрештою, продовольство зі США і Канади не лише порятувало СРСР від страшного голоду і дозволило нагодувати армію — воно дало змогу додатково мобілізувати 6-7 мільйонів чоловіків і жінок, без яких у Червоній армії просто  нікому було б воювати...

Це далеко не всі сюжети, яких торкнувся президент Росії. Але так чи інакше, те, про що він казав, втілюватиметься (і вже втілюється!) в імперській пропаганді, яку ледь маскують запоною «історичної науки».

Російський професор-історик Георгій Мирський, який під час війни підлітком працював газозварником і водієм вантажівки, під враженням від виступу Путіна написав: «Противно ходить по отделам истории книжных магазинов — столько там неосталинистской, равно как и по сути дела неонацистской макулатуры. А сейчас на это дело социальный заказ — только подавай. Главное — внушить людям одну примитивную идею: Запад всегда был, есть и будет нашим врагом... Всегда шла борьба между Россией, ее великим народным государством с незыблемыми ценностями, представленными хоть Иваном Грозным, хоть Петром, хоть Александром Третьим, хоть Сталиным — и смрадным, злобным, извращенным Западом. Вот и весь смысл истории. Что же хорошего можно сказать об Америке? Когда я говорю студентам, что 9 мая 1945 года видел на Красной площади, что офицеры американской военной миссии были самыми популярными людьми, и завидев их, люди подбегали и подбрасывали их в воздух — у молодых людей глаза на лоб лезут».