Ньютон – творець англійського економічного дива

Ми всі вчилися потроху в школі й проходили три закони Ньютона. Деякі можуть пригадати з математики обчислення певного інтеграла за формулою Ньютона-Лейбніца. Всесвітня слава прийшла до Ньютону після виходу його книги Philosophiae naturalis principia mathematica — «Математичні початки натуральної філософії». До речі, традиційний переклад не зовсім точний. У Ньютона не Початки, а Принципи. У сучасній термінології можна перекласти як «Математичні принципи (основи) фізики». Про Ньютона як математика та фізика, навіть алхіміка й теолога відомо досить багато. Набагато менше ми знаємо про інший бік діяльності науковця як реформатора фінансової системи й керівника Монетного двору.

Велике перекарбування

Інфляція, криза, емісія, девальвація, дефіцит бюджету — термінологія нашого часу. Однак ці явища досить старі. Від них потерпали за часів єгипетських фараонів, у Стародавньому Римі й середньовічній Європі.

Ще одна помилка, що знецінення притаманне тільки паперовим грошам, а от металеві, золоті й срібні, гроші від цього «врятовані». Нічого подібного.

Державні витрати збільшуються часто набагато швидше за доходи. Покрити дефіцит можна декількома способами. Наприклад, збільшенням податків. Римський імператор Тіберій на пропозицію провінційних намісників збільшити податки відповів, що boni pastoris est tondere pecus, non deglubere — хороший пастух стриже овець, а не здирає з них шкури. Імператор нагадував, що є в податковій політиці межа, переступати яку не можна.

Другий шлях — девальвація. Французький король Філіп IV Красивий увійшов в історію не лише тим, що експропріював золото й коштовності ордена тамплієрів, але й тим, що наказав зменшити вміст золота і срібла в монетах. Фактично провів девальвацію. Тим самим Франція вступила в довгу смугу фінансової кризи, що обтяжено розпочалася через майже 20 років після його смерті Столітньою війною.

В кінці XVII століття Англія перебувала в дуже складному економічному й фінансовому становищі. Революція, Реставрація, Славна революція відбувалися у відсталій за тодішніми мірками країні. Англія істотно відставала у розвитку від своєї найближчої сусідки Франції й тим паче від найбільш передової європейської країни Нідерландів.

До того ж запрошений король Вільгельм III Оранський вів війну з Францією, і грошей в країні катастрофічно не вистачало.

Проблема була в тому, що срібні гроші за вмістом металу не відповідали своєму номіналу. У країні вирувала епідемія фальшивих монет. Щойно випущені повноцінні гроші миттєво зникали з обігу. Технологія була дуже простою. Від монети відкушували її частину й потім відшліфовували залишок, за формою майже така сама монета. Тільки срібла в ній було набагато менше.

Була ще одна причина, що робила такі маніпуляції досить прибутковою справою, хоча за це й загрожувала шибениця. Золото в Англії коштувало дорожче, ніж у Нідерландах, тоді головному фінансовому центрі Європи, у Франції та Іспанії. Срібло з Британії йшло на континент, на нього купувалися голландські, французькі, іспанські золоті монети й знову вже за вищою ціною завозилися до Англії.

Другим споживачем срібла були країни з обмеженими торговельними можливостями. Зокрема, Китай, Росія, Індія та інші східні країни погоджувалися торгувати тільки в обмін на срібні гроші.

В результаті з грошового обігу в Англії спочатку зникли дрібні монети. Від напівгроута (два пенси) до крони (п’ять шилінгів). До 1695 року було майже неможливо знайти в обігу справжні срібні гроші.

Ситуація склалася критична. До грошей довіри не було. Їх не хотіли приймати в якості плати за товар або послуги. Процвітав бартер, але податки потрібно сплачувати грішми, а їх і не було. У місті Кендал двадцять осіб було заарештовано за те, що вони збунтувалися, коли податковий інспектор відмовився від платежів старими, обрізаними грошима.

В країні була біметалічна система. Ходили як золоті фунти (соверени) так і срібні, а також дрібніші монети, але золотих монет було мало. У той час золоті гроші більше розглядалися не як засіб платежу, а як спосіб накопичення багатства. Золоту гінею (що номінально дорівнювала 21 шилінгу) можна було знайти хіба що в крамниці ювеліра — за ціною приблизно у тридцять шилінгів. Загалом наближався економічний і фінансовий колапс.

За англійською традицією у важкий для держави час вона зверталася до інтелектуальної еліти нації — науковців.

У вересні 1695 року Вільям Лаундес, секретар скарбниці розіслав наймудрішим людям Англії лист, в якому просив поради. Вибір адресатів був очевидний.

Джон Локк, видатний філософ і педагог. Він брав участь у складанні конституції штату Кароліна в Північній Америці (Fundamental Constitutions of Carolina), обіймав посаду міністра торгівлі й колоній, був одним із засновників Банку Англії. Тож не дивно, що його вплив відобразився в американській Декларації незалежності. 1691 року Локк написав низку робіт про фінанси і торгівлю.

 У архітектора сера Крістофера Рена був великий досвід роботи і з урядом, і з бюджетом, коли він контролював відновлення церков Лондона й собору Св. Павла після Великої пожежі 1666 року. Чарльз Давенант був одним із провідних авторів Англії в політичній економії, яка лише зароджувася, а також служив в акцизному відомстві, керуючи податками Англії.

Серед адресатів був і Ньютон. Найвидатніший фізик і математик без будь-яких коливань зайнявся вирішенням проблеми грошей.

Справу ускладнював інший бік валютної кризи. Паралельно були в обігу гроші двох видів — старі, викарбувані вручну до 1662 року, і новіші, зроблені машинним способом. Хороші гроші, які мають точну вагу й захист, не могли повноцінно циркулювати, доки низькоякісні монети йшли за ту саму номінальну вартість.

Ньютон, як і інші автори реформи, розумів, що спочатку потрібно позбутися старої, зношеної валюти. Для цього він і багато інших рекомендували повне перекарбовування. Всі срібні гроші Англії, старі й нові, слід передати на Монетний двір (Мінт) і переробити на міцні, облямовані монети. Зрізати метал із них буде надзвичайно складно.

У травні 1696 року Ньютон прийшов на службу до Монетного двору. Спочатку як наглядач (Wаrden), а 1699 року як директор (Master). На цій посаді Ньютон перебвав беззмінно до 1725 року, й за величезні заслуги перед державою був 1705 року посвячений королевою Анною в лицарське звання.

Цікаво, що архівні документи, пов’язані з управлінням Ньютоном Монетним двором були виявлені лише в 1920-х рр. Однак їх часткова публікація стала можливою тільки після закінчення Другої світової війни через побоювання, що інформацію про виробництво грошей, яка міститься в них, може бути використано німецькою розвідкою.

Перед новим керівником Мінта стояли складні завдання.

Перше — технічне й технологічне. Після ухвалення парламентом закону про перекарбування слід було зробити її в максимально стислі терміни. Для цього було потрібно запровадження нового обладнання та реконструкція старого.

Друге — менеджерське. Необхідно було кардинально змінити порядки в Мінті. Покінчити з корупцією, злодійством, продажем виробничих секретів і навіть частини технологічного обладнання, за яким полювали фальшивомонетники.

Третє — правоохоронна. Традиційно в обов’язки керівника Мінта входила боротьба з фальшивомонетниками. У сучасній термінології Ньютон мав повноваження на оперативно-розшукову діяльність і юридичне переслідування порушників монетарної системи. У підпорядкуванні у нього були слідчі та щось на зразок фінансової поліції, що має право арешту й утримання під вартою у в’язниці «Ньюгейт». Ньютон виявив твердість і навіть жорсткість. Приблизно 100 осіб було заарештовано, допитано директором й відправлено до суду.

Четверте — фінансове. Перекарбування є вкрай дорогим заходом. Хто оплатить ці витрати, якщо скарбниця фактично порожня. Ньютон вважав за необхідне перекарбування зробити за рахунок держави. Ще одна вкрай складна проблема — умови обміну старих монет на нові. У минулому повноцінні монети обмінювалися на старі за вагою. В результаті людина отримувала суму в 1,5-2 рази меншу за ту, яка була у нього раніше, а величина боргів і податків залишалася колишньою, ціни росли. Ньютон підтримав на перший погляд для держави невигідний порядок. Старі й на нові монети обмінювалися за номіналом незалежно від їхньої реальної ваги, тобто вмісту срібла. Це також лягало тягарем на вартість реформи. Тут ми маємо справу з народженням принципово нової і надзвичайно сміливою фінансової політики, спрямованої на стимулювання національної економіки.

П’яте — філософське. Стояло завдання радикального переосмислення ролі грошей в економічному житті суспільства. Потрібно було зрозуміти, що головна мета фінансової політики держави полягає не в наповненні скарбниці за всяку ціну, а у створенні умов для вдосконалення механізмів кредитування, що дозволяють ефективно залучати до виробництва капітал, наявний в країні і за кордоном.

Ньютон блискуче впорався з усіма завданнями.

Наявні машини для карбування могли виробляти максимум п’ятнадцять тисяч фунтів на тиждень. Скарбниця наказала, щоб Монетний двір випускав до тридцяти-сорока тисяч фунтів на тиждень. Було встановлено нові преси для карбування, печі для плавлення срібла, створена пробірна палата, оснащена найбільш досконалими приладами та інструментами.

З метою збільшення продуктивності праці Ньютон зайнявся взагалі абсолютно новою справою. Він особисто проводив хронометраж рухів робітників і процесу передачі виробів за технологічним ланцюжком. Виявилося багато «вузьких» місць, а також простої неорганізованості. Впроваджувалася жорстка технологічна дисципліна. Ритм виробництва задавався ударами барабанів, відступу від нього не допускалося. Характерно, що, незважаючи на такий високий темп робіт, практично не відбувалося нещасних випадків, які до цього були буквально бичем виробництва.

До кінця літа 1696 року Монетний двір досяг рекордної продуктивності в сто тисяч фунтів за шість днів. Прямо таки стахановські рекорди. Велику частину наявного срібла було перекарбовано на нові монети до кінця 1697 року, а весь проект було в основному завершено до середини 1698 року.

У червні 1699 року ситуація нормалізувалася настільки, що Монетний двір продав ті машини, які були встановлені додатково, щоб впоратися з національною кризою. На той час було повністю перекарбувано запас англійських срібних грошей, загалом — 6 840 719 фунтів. Загальна вартість проекту була величезною — близько 2 700 000 фунтів, що становило тоді майже півтора її річні доходи. До того ж більша частина цієї вартості була пов’язана з втратою металу в обрізаних монетах, які брали для перекарбування за номіналом. Однак за цю ціну Англія придбала абсолютно нові срібні гроші — найважливіша умова майбутнього економічного дива.

Велике перекарбування вирішило важливе, але тактичне завдання. Країна отримала повноцінну валюту. Все це вартувало величезних коштів. Уряду Англії довелося позичити їх у крупних банкірів та купців, а також у Нідерландів — головного кредитора і торгівельного партнера Англії.

Промисловий переворот в Англії та першу технологічну революцію зазвичай пов’язують із впровадженням у виробництво парових машин і принципово нового ткацького устаткування. Все дійсно так, але це лише технічний аспект. Впровадження нового устаткування у виробництві вимагало величезних фінансових і організаційних ресурсів, якісної підготовки фахівців, які мали б змогу працювати на складному устаткуванні. Для всього цього потрібні були гроші. Де ж їх узяли в Англії, яка на початку XVIII століття істотно відставала від Франції та Нідерландів.

Після завершення великого перекарбування виникла загроза інфляції. Вона існує навіть тоді, коли використовуються не паперові, а металеві гроші. У XVI столітті через приплив срібла з Південної Америки ціни на основні продукти зросли в середньому по Європі у три — чотири рази. При цьому економіку Іспанії — головної колоніальної держави того часу — цей потік срібла буквально розорив, перетворивши ідальго, селян, ремісників на авантюристів, чиї легкодоступні гроші збагачували не власну країну, а нідерландських купців. Замінивши срібло на нафту, виникне пряма паралель з деякими сусідніми країнами. За більш ніж п’ять століть мало що змінилося.

Щось подібне було можливе і в Англії. В кращому випадку, торговці могли просто зберегти колишні номінали цін або навіть дещо їх знизити, однак при використанні повноцінних монет це все одно означало б падіння вартості срібла на внутрішньому ринку. В свою чергу, результатом такого падіння міг би стати відтік срібла за кордон, що, поза сумнівом, погіршило б і без того важке зовнішньоекономічне становище Англії, яка в цей час вела війну з Францією.

Існує міф, що збільшення заробітної плати обов’язково веде до інфляції і зростання цін. У 1970-х рр., коли японські робітники домоглися подвоєння своєї реальної заробітної плати, багато хто вважав, що це підірве конкурентні можливості країни. Незабаром, однак, з’ясувалося, що японські товари лише зміцнили свої позиції на світовому ринку. Причому вже завдяки своїй легендарній якості, яка забезпечувалася блискучою організацією праці й технічним оснащенням високооплачуваних японських робітників.

Карл Маркс у своїй праці «Заробітна плата, ціна і прибуток» наочно показав, що «в середньому високооплачувана праця виробляє дешеві товари, а низькооплачувана — дорогі».

Іншими словами, аби уникнути інфляції й зростання цін на початку XVIII століття англійська економіка повинна була перейти на виробництво товарів масового попиту.

Проте в той період такі можливості в Англії, бідної на людський і природний ресурс, були відсутні. До початку промислової революції залишалося майже століття, тому для успіху реформи потрібно було знайти товар, аби успішно конкурувати з набагато розвиненішими економіками Нідерландів і Франції. Таким товаром для Англії став продукт, який має найбільший попит, — гроші.

Останніми роками XVII століття Англія запровадила і потім підтримувала протягом декількох десятиліть явно невигідний, на перший погляд, курс обміну золота на срібло. В той час, як уже наголошувалося, саме срібні гроші забезпечували торгівлю і фінанси, а золото розглядалося як дорогоцінний метал.

Зауважимо, що в цей період зміцнюється уявлення про прийнятність паперових грошей.  До речі, прибічником їх введення був Ньютон, а Локк категоричним противником. У Франції шотландець Джон Ло засновує Загальний банк, випускає банкноти, які витісняють у певний момент навіть металеві гроші. Все б нічого, але шотландець розпочав створення великого акціонерного товариства з освоєння басейну ріки Міссісіпі, що належав тоді Франції. Почався небачений ажіотаж, спекуляції акціями, а далі неминучий крах. Новаторська ідея значно випередила свій час. Акціонерні товариства відродяться лише в середині XIX століття. Проте введення в обіг паперових грошей після афери Джона Ло залишилося, хоча також був потрібен певний час для їх повноцінного функціонування.

Через об’єктивні обставини за часів фінансової реформи в Англії домінували металеві гроші, хоча Банк Англії вже випускав цінні папери.

Казначейство і Монетний двір Англії встановили змінний курс, згідно з яким ціна золота майже на 10% перевищувала європейську. Результатом такої валютної політики, природно, став відтік із країни срібла і приплив золота.

Відомий французький історик Фернан Бродель писав, що такий курс золота відносно срібла дозволив Англії добре підготуватися до переходу Європи (що розпочався в кінці XVIII століття) на золотий стандарт. Крім того, накопичення золота в країні стало вагомим важелем переходу до паперових грошей.

З точки зору історичної перспективи Бродель цілком має рацію. Проте малоймовірно, що Ньютон і його політичний однодумець канцлер казначейства Чарльз Монтегю, лорд Галіфакс, проводили валютну політику, керуючись настільки віддаленими перспективами. Настільки невигідний на перший погляд курс співвідношення золота і срібла визначався, швидше, зовсім іншими причинами.

Країни, не залучені до європейського товарообігу (Росія, Китай, Туреччина, Індія), погоджувалися вести торгівлю лише за готівкові срібні гроші. Перевагами в торгівлі з ними володів той, хто, по-перше, мав у своєму розпорядженні значні об’єми готівки і тому, купуючи товари за завищеними цінами, закріплював монополію в торгівлі з такими країнами. По-друге, мав можливість відносно просто постачати товар і контролювати торгівельні шляхи. В цьому випадку, морські. Саме з цим пов’язана посилена увага, яка в Англії приділялася розвитку флоту. Як торгівельного, так і військового. Прибуток від таких операцій отримували не на Сході, а в Європі під час продажу завезених товарів за монопольними і досить високими цінами.

У XVII — XVIII ст. торгівлю зі Сходом вели компанії-монополісти, свого роду олігархи світового торгівельного капіталу. Саме їм, насамперед англо-голландській Ост-Індській компанії, Монетний двір Англії продавав зростаючі в об’ємах срібні монети дуже високої якості. Для таких компа нійця торгівля була дуже вигідною, але в чому полягала вигода англійської скарбниці? Вже точно не в купівлі золота за завищеною ціною.

Вирішальну роль в англійській промисловій революції зіграло не стільки впровадження нових машин і устаткування, скільки створення відповідних соціальних, економічних, правових та інших умов, що дозволили підприємцям здійснювати радикальну модернізацію національної промисловості.

Серед найважливіших умов майбутнього економічного дива були гроші. Це можливість для бізнесмена швидко отримати значні суми у вигляді кредиту під помірні відсотки. Найбільшим джерелом такого фінансування для Англії став її державний борг.

Потреба в державних позиках різко зросла в період грошової реформи 1695—1697 рр. Проте і після неї уряд продовжував позичати гроші. До середини XVIIІ століття Англія стала найбільшим боржником у Європі.

Сучасників величина цього боргу просто жахала. Активно обговорювалося в пресі та в парламенті питання про те, що буде з країною, якщо кредитори раптом зажадають виплат повністю.

Проте кредитори зовсім не збиралися вимагати всі свої гроші відразу. Більше того, коли 1782 року Англія, зазнавши поразки у війні з північноамериканськими колоніями, звернулася до найбільших банкірських будинків Європи з проханням про позику в три мільйона фунтів, останні запропонували навіть п’ять.

Все базувалася, по-перше, на стабільності політичного режиму Англії. По-друге, на тих гарантіях з обслуговування боргу, які брала на себе держава. По-третє, на тій педантичності, з якою Банк Англії протягом багатьох десятиліть виплачував відсотки за облігаціями державних позик.

На європейських біржах англійські цінні папери користувалися все більшим попитом, а їх придбання було одним з найбільш надійних способів довгострокового розміщення капіталу. Продаючи свої облігації, Англія могла залучати для розвитку національної економіки вільні капітали всієї Європи, що зрештою і послужило фінансовою основою промислової революції. Швидко зростав державний борг, проте ще швидше зростала економіка, зростали фінансові можливості країни.

У народному господарстві європейських країн існувала величезна диспропорція між високорозвиненим діловим життям низки крупних міст (Лондон, Париж, Ліон, Амстердам, Севілья та ін.) і патріархальним господарюванням на внутрішніх ринках відповідних країн.

До кінця XVII століття, завдяки діяльності знаменитого міністра фінансів Кольбера, Франція досягла серйозних успіхів у розвитку низки виробництв. Сильний міністр проводив політику меркантилізму, прагнув більше вивозити, менше ввозити, аби мати позитивне сальдо торгівельного балансу. Для цього створювали мануфактури з виробництва високоякісної продукції (текстиль, фарфор, дзеркала, гобелени та інші предмети розкоші). Підтримка таких підприємств вимагала значних коштів, які збирали у вигляді податків, що виснажували бідний внутрішній ринок.

Для того, щоб уникнути зростання подібних диспропорцій з розвитком народного господарства, необхідно було ліквідовувати відсталість внутрішнього ринку. Проте коштів на це в європейських держав не було. До того ж інвестиції у внутрішній ринок не обіцяли значного і швидкого прибутку.

У той час єдиною державою, якій вдалося вийти з цієї безвиході, була Англія, яка зуміла за допомогою свого державного боргу використовувати для розвитку промисловості іноземний капітал. При цьому першим гарантом цього боргу стала безперебійна робота Монетного двору, який продавав срібні гроші найкращої в світі якості за цінами, вигідними для вітчизняних та іноземних торгівельних компаній. Європейський капітал отримував доступ до кращого монетного двору, а Англія отримувала величезні позики, завдяки яким її банки могли надавати кредити підприємцям на вигідних умовах.

В результаті англійський внутрішній ринок ставав більш об’ємним і привабливим для розвитку виробництва. Це, у свою чергу, вело до розвитку інфраструктури і не давало місцевимторговцям і виробникам  піднімати ціни, оскільки зростала конкуренція.

Англійський уряд за рахунок непрямих податків з товарообігу збирав до скарбниці великі суми. В Англії, де населення було в 2,5 разу менше, ніж у Франції, збирали майже таку ж суму податків, яку з величезними зусиллями отримував французький уряд.

Так відбулося англійське економічне диво, коли в скарбниці нарощувались кошти для продовження тієї парадоксальної фінансової політики, у витоків якої стояв великий фізик і математик Ньютон.