Перше британське вторгнення до Iраку
Перше британське втручання на території сучасного Іраку сталося на початковому етапі Першої світової війни (1914 — 1918). Британські завдання обмежувалися лише захистом її нафтових запасів. Але незабаром вони були розширені до захоплення Багдада, столиці провінції Османської імперії — Месопотамії, та території на північ від нього.
У жовтні 1914 р. Османська Туреччина вступила у війну на боці Центральних держав; з Британської Індії незабаром послали експедиційні війська, які наступали з передової бази в гирлі Шатт-ель-Араба, що була ключем до Перської затоки. Нафтові установки в Абадані було захоплено 7 листопада 1914 р. Місто Басра, розташоване за 20 миль углиб країни по Євфрату, було захоплено 22 листопада після жорстоких боїв.
Оскільки опір турецьких військ був слабшим, ніж очікувалося, британці почали думати про розширення своєї влади в Месопотамії. Перші наступальні операції 1915 р. виявилися успішними — турків з Ахваза відтіснили на схід, британці встановили свій контроль на Перських нафтових родовищах. У березні 1915 р. дві піхотні дивізії та кавалерійська бригада вирушили на північ уверх по річках Тигр та Євфрат у напрямку Кут-ель-Амара.
Безпосередня мета полягала в тому, щоб змiцнити позиції Великої Британії, розширивши контроль над усією Нижньою Месопотамією, хоча Багдад завжди вважався найважливішим призом. 31 травня Алмару на Тигрі, розташовану за 100 миль на північ, захопили солдати англо-індійського експедиційного корпусу (11000 осіб) під командуванням генерала Чарльза Таунсенда. Війська прибули на флотилії кораблів, відомих під назвою «регата Таунсенда», оскільки річка була єдиним маршрутом на північ. Аналогічне просування було здійснено і вверх по Євфрату, де невеликий загін захищав фланг сил Таунсенда. Після місяця жорстоких боїв у літню спеку в липні 1915 р. Ен- Насирію було захоплено.
У зв’язку з тим, що опір ворога був незначним, наступ тривав доти, поки корпус Таунсенда не зустрiвся з рівними за силою турецькими військами, котрі закріпилися на обох берегах Тигру в районі селища Кут-ель-Амара. Переходячи через річку, 28 вересня британці атакували з півночі, розгромивши туркiв, які втратили 5300 вояків та всю свою артилерію. Однак зниження рівня води затримало наступ на північ, і залишки турецьких військ відкотилися до Ктесифона, розташованого за 16 миль від Багдада.
Не дочекавшись підкріплення, 11 листопада корпус Таунсенда просунувся на північ. Хоч стратегічне значення Багдада було не таким значним, британський уряд вимагав хоча б локального успіху для того, щоб відновити свій міжнародний престиж, який значно постраждав через провал широкомасштабної експедиції в Галліполі неподалік від Стамбула. З військом, яке нараховувало 14000 вояків, Таунсенд зіткнувся з силами туркiв біля Ктесифона, де вони займали добре укріплені позиції на східному березі Тигру.
Хоча британські війська істотно поступалися за чисельністю — у туркiв тепер було 30000 солдатів — Таунсенд нерозсудливо віддав наказ наступати. Британцям спочатку вдалося пройти через передові лінії ворога, але оскільки турки підтягнули резерви, вони були змушені відійти. У жорстокій битві, що тривала чотири дні, загинуло 4500 британців.
Таунсенд відступив на південь, дійшовши до Кут-ель- Амара 3 грудня 1915 року. Він вирішив утримувати цей укріплений район як наріжний камінь британської присутності в Месопотамії. Захист було підготовлено навколо цього селища, розташованого на закруті Тигра, перед тим, як турки взяли його в облогу 8 грудня.
В операції брали участь дві турецькі дивізії; три штурми, один за одним, закінчилися провалом. Турки використали велику частину своїх військ для того, щоб перешкодити прориву британських підкріплень. Хоч британські війська здійснили три спроби прорватися з півдня до Кут-ель-Амара, але жодна з них не мала успіху.
Не сподіваючись на зняття облоги, після майже п’ятимісячних боїв, в умовах відсутності провіанту (почався голод), 29 квітня 1916 р. гарнізон капітулював. Близько 8000 солдатів (2000 англійців та 6000 індійців) потрапили в полон; більшість з них померли в неволі.
На підготовку чергового наступу були потрібні місяці. Після поступового нарощування кількості військ та істотних удосконалень транспортної системи, британський уряд санкціонував другий бліцкриг на Багдад. 13 грудня 1916 р. британці розпочали наступ з Басри обома берегами Тигру. Близько 50000 солдатів брали участь у новій операції, але просування було повільним через дощі та бажання знизити втрати до мінімуму. Британцям протистояли лише 12000 турків. Вирішальні сутички розпочалися 24 лютого 1917 р. знову біля Кут-ель-Амара.
5 березня британський наступ продовжили війська, які просувалися вздовж східного берега Тигру. Із запеклим опором вони зіткнулися вже за десять миль на південь від Багдада; кілька загонів перейшли на західний берег річки по понтонному мосту з метою здійснити флангову атаку на Багдад. Турки вирішили евакуювати свої передові позиції, намагаючись вийти з оточення, що намічалося, дозволивши британцям увійти в місто 11 березня 1917 р.
Пізніше в ході цієї війни Велика Британія поновила наступ на півночі від Багдада з метою захоплення нафтових родовищ у Мосулі (Курдистан) та зміцнення своїх позицій на післявоєнних мирних переговорах. Нова кампанія так і не була завершена до моменту перемир’я в листопаді 1918 р., і Мосул ще не захопили. Після вирішення питань післявоєнного врегулювання Ірак виник на руїнах турецької Месопотамії в 1921 р. як напівнезалежна держава під британським мандатом.
Ентоні БРЮС, британський історик, нині працює над книгою з історії воєнних кампаній Великої Британії на Близькому Сході.
