Президент, який зламав «хребет» Йосифу Сталіну

Франклін Делано Рузвельт був великим президентом. Не тільки тому, що врятував Сполучені Штати від майже неминучої соціально-політичної катастрофи (на марші протесту тоді виходили мільйони людей, їх розганяли танками, а місцеві комуністи та нацисти з обох боків підкопували підмурівок демократичного ладу). І не тільки тому, що перетворив США на «арсенал світової демократії», наполіг на беззастережній капітуляції Німеччини та дав «зелене світло» й невичерпні кошти на створення ядерної зброї. А ще й тому, що, розуміючи свій тяжкий фізичний стан і мізерні шанси дожити до кінця четвертого президентського терміну, на виборах 1944 року взяв собі віце-президентом провінціала-сенатора від штату Канзас Гаррі Трумена.

• Звісна річ, 60-річний Трумен тоді давно вже не був наївним парубійком — ані в справах житейських, ані в справах політичних. Він під час Першої світової війни воював у Європі, командував артилерійською батареєю, дбав про бійців — жоден його артилерист не загинув, хоча траплялося відбивати сильні ворожі атаки. Потім Трумен став — як шанований офіцер-фронтовик — окружним суддею,  1934 року — був обраний сенатором, а 1940-го — очолив сенатський комітет, який займався проблемами озброєнь. Трумену належить оцінка радянсько-нацистської війни як війни двох тоталітарних режимів, в якій США мають діяти, виходячи з власних інтересів: «Якщо ми побачимо, що виграє Німеччина, нам слід допомагати Росії; якщо Росія почне перемагати, нам слід допомагати Німеччині... Жоден із них [лідерів режимів в обох державах. — С.Г.] не вважає, що його зобов’язання чогось варті». При цьому Трумен, утім, зізнавався, що йому «за жодних обставин не хочеться бачити Гітлера переможцем» (The •ew York Times, 24.06.1941). Але сталося так, що аж до 12 квітня 1945 року, до смерті Рузвельта, Трумена (а після інавгурації минуло три місяці) жодного разу не запросили до участі в розробці зовнішньополітичних рішень; він навіть не знав про хід створення атомної бомби. Схоже, стара команда Рузвельта ревнувала до новачка, а сам президент уже надто погано почувався, щоб узяти на себе ще й введення віце-президента в курс справ, постійно відкладаючи це на потім...

І от Гаррі Трумен стає лідером США. Він доводить до перемоги у війні американське військо, головнокомандувачем якого є. А от у дипломатичній сфері Трумен спочатку поводився не надто впевнено. На Потсдамській мирній конференції (1945) він виглядає молодшим партнером Сталіна. Але недосвідченість і надмірна обережність швидко минулися. І як тільки Сталін у промові від 9 лютого 1946 року (її офіційна назва радянською новомовою звучить так: «Речь товарища И.В. Сталина на предвыборном собрании избирателей Сталинского избирательного округа г. Москвы») кидає виклик Заходу, заявивши, що «радянський суспільний лад є кращою формою організації суспільства, ніж будь-який нерадянський суспільний лад», й оголошує холодну війну (бо ж, мовляв, справедливий устрій на Землі «неможливо здійснити за нинішніх капіталістичних умовах розвитку світового господарства»). Відповіддю на цю заяву стали Фултонська промова Черчилля (який на той час був відставним, але авторитетним політиком), а потім — «доктрина Трумена» і «план Маршалла» як одне з її втілень.

Отже, президент Трумен 12 березня 1947 року на засіданні Конгресу США виступив із програмною промовою щодо обов’язку своєї держави допомогти іншим країнам, які стали або можуть стати жертвами радянської агресії.

• Найпершими такими країнами Трумен назвав Грецію та Туреччину.

У ті роки Сталін зробив ставку на захоплення влади в Греції комуністичними формуваннями, що базувалися в Албанії та Югославії, й мали щедру збройну й фінансову допомогу від СРСР. Точилася справжня «гібридна війна», в якій Радянський Союз забезпечував своїх грецьких сателітів, крім усього іншого, ще й потужною пропагандистською підтримкою по всьому світу.

• Чітко й образно президент США охарактеризував грецьку ситуацію. «Греція — небагата країна, + підкреслив він. — Із 1940 року ця працьовита і миролюбна країна пережила інтервенцію, чотирирічну ворожу окупацію та гостру внутрішню боротьбу. Коли визвольні сили увійшли до Греції, вони виявили, що німці при відступі зруйнували практично всі залізничні й автомобільні дороги, портові споруди, засоби зв’язку і торговий флот. Було спалено понад тисячу сіл. 85% дітей хворі на туберкульоз. Худоба, птиця і водна живність майже повністю зникли. Інфляція ліквідувала практично всі заощадження... Сьогодні Греція не має коштів для фінансування імпорту тих товарів, які необхідні для простого виживання. За цих обставин народ Греції не може добитися успіху у вирішенні своїх проблем реконструкції економіки... Сьогодні самому існуванню Грецької держави загрожує терористична діяльність декількох тисяч озброєних осіб, керованих комуністами, які кидають виклик владі уряду в ряді місцевостей... Грецька армія слабка й погано оснащена. Якщо їй належить відновити владу уряду на всій грецькій території, вона потребує спорядження і озброєння. Греції потрібна допомога, щоб стати самодостатньою і поважною демократичною країною».

При цьому Трумен жорстко і недипломатично критикує владу Греції, але все одно наголошує, що США зобов’язані надати грекам допомогу і порятувати цю країну: «Грецький уряд функціонує в атмосфері хаосу та екстремізму. Він учинив багато помилок. Надання допомоги цій країні не означає, що Сполучені Штати виправдовують все, що грецький уряд зробив або зробить. Ми засуджували в минулому і засуджуємо тепер екстремістські заходи, вжиті як правими, так і лівими. Ми рекомендували в минулому виявляти терпимість, рекомендуємо виявляти її й зараз». А водночас, підкреслює він, «зникнення Греції як вільної держави спричинить глибокий вплив на ті країни Європи, народи яких долають величезні складнощі, щоб захистити свою свободу та незалежність, намагаючись одночасно відновити спричинені війною руйнації. Буде незмірною трагедією, якщо ці країни, що вели з незначними шансами на успіх тривалу боротьбу, втратять перемогу, заради досягнення якої вони зазнали таких великих жертв. Крах вільних інститутів і втрата незалежності виявилися б згубними не тільки для них, а й для всього світу. Розчарування і, можливо, повна катастрофа швидко б стали долею сусідніх народів, які прагнуть зберегти свою свободу і незалежність».

Тому, підкреслював Трумен, США мають допомогти Греції, а разом із тим  — і Туреччині, що уникла лих війни, проте зараз постала перед проблемами «проведення модернізації країни, необхідної для збереження національної територіальної цілісності». Як відомо, Сталін прагнув здійснити давню мрію російських імператорів — захопити Константинополь і протоки Босфор та Дарданелли; спершу він намагався домовитися про це з Гітлером, а потім — із Черчиллем і Рузвельтом. Реальна загроза радянського вторгнення висіла над Туреччиною, тож остання звернулася з проханням допомогти до США.

• І Греція, і Туреччина цю допомогу отримали. Причому фінансову її частину не у вигляді кредитів, а без повернення. Крім того, до цих країн пішла й допомога у вигляді товарів, устаткування, зброї та медикаментів. Крім того, на прохання Трумена Конгрес санкціонував відправку інструкторів і фахівців — як цивільних, так і військових та виділив кошти, необхідні для навчання спеціально добраного грецького і турецького персоналу. В підсумку значна і вчасно надана допомога зупинила реалізацію агресивних планів Кремля.

• У своїй промові Трумен сформулював і загальні принципи тієї доктрини, яка згодом одержала його ім’я.

«Однією з головних цілей зовнішньої політики Сполучених Штатів є створення умов, за яких ми й інші держави світу зможемо виробити спосіб життя, вільний від примусу. У ході війни з Німеччиною і Японією це питання було основним. Ми здобули перемогу над країнами, які хотіли нав’язати іншим народам свою волю і свій спосіб життя.

Гаррі Трумен, 12 березня 1947 р.: Я переконаний, що політикою Сполучених Штатів має бути підтримка вільних народів, які чинять опір зовнішньому тиску або спробам озброєної меншості підпорядкувати їх собі. Я переконаний: ми повинні допомогти вільним народам самим визначити своє майбутнє. Я переконаний, що наша допомога має надаватися насамперед економічними і фінансовими ресурсами, які суттєво важливі для економічної стабільності та для забезпечення нормального перебігу політичних процесів

Для того, щоб гарантувати мирний, вільний від примусу розвиток держав, Сполучені Штати взяли на себе керівну роль у створенні Об’єднаних Націй. Цю організацію утворено з метою забезпечення всім своїм членам свободи і незалежності на довгі часи. Однак ми не доб’ємося нашої мети, якщо не виявимо готовність допомогти волелюбним народам убезпечити свої вільні інститути та свою територіальну цілісність від агресорів, які прагнуть нав’язати їм свої тоталітарні режими... Тоталітарні режими, нав’язані народам у результаті прямої чи непрямої агресії, підривають основи міжнародного миру й, отже, безпеки Сполучених Штатів...

• На цьому етапі світової історії майже всі країни повинні самі вибрати для себе спосіб життя. Проте надто вже часто цей вибір виявляється невільним. Один спосіб життя заснований на волі більшості й відрізняється вільними інститутами, представницьким урядом, вільними виборами, гарантіями особистої свободи, свободою слова і релігії, свободою від політичного гніту. Другий спосіб життя грунтується на волі меншості, силою нав’язаною більшості. Він спирається на терор і гноблення, контрольовану пресу і радіо, підтасовані вибори і придушення особистих свобод.

Я переконаний, що політикою Сполучених Штатів має бути підтримка вільних народів, які чинять опір зовнішньому тиску або спробам озброєної меншості підпорядкувати їх собі. Я переконаний, що ми повинні допомогти вільним народам самим визначити своє майбутнє. Я переконаний, що наша допомога повинна надаватися передусім економічними і фінансовими ресурсами, які суттєво важливі для економічної стабільності та для забезпечення нормального перебігу політичних процесів.

Світ не статичний, і статус-кво — не священне. Але ми не повинні дозволити зміни статус-кво в порушення Статуту Організації Об’єднаних Націй за допомогою таких методів, як примус, або таких вивертів, як політична інфільтрація. Надаючи допомогу вільним і незалежним державам у збереженні їхньої свободи, Сполучені Штати стверджують принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй».

• Минуло вже майже сім десятиліть від виголошення цієї доктрини, але вона не те що не застаріла — навпаки, всі її положення сьогодні набули нової актуальності за умов проведення Кремлем неосталіністської геополітики...

Не в усьому Трумену вдалося домогтися успіху. Радянський Союз утримав під своїм контролем ті європейські держави, які він «звільнив», вигнавши нацистів і зайнявши їхнє місце (причому нерідко в буквальному сенсі слова — так, у Польші радянськими «визволителями» використовувалася частина комплексу концтаборів Аушвіц, у східній Німеччині — табір Бухенвальд). Але намагання Сталіна встановити свій контроль за Францією й Італією зазнали фіаско (тут спрацював передусім «план Маршалла», який дав можливість цим країнам швидко відновити економіку). І Фінляндію не вдалося зробити ще однією радянською республікою — вона хоч і залишилася у сфері впливу Кремля, але зберегла демократичний устрій і ринкову економіку. А коли Югославія зійшла з радянської орбіти, американська допомога втримала на плаву «ринковий соціалізм» Йосифа Броз Тіто. Зірвав Трумен і план Сталіна поставити на коліна Західний Берлін, який контролювали війська союзників, за допомогою наземної блокади у 1948 — 1949 роках  було створено Берлінський повітряний міст, за допомогою якого місто постачалося всім необхідним. Під час другого президентського терміну Трумена була створена на основі зон окупації західних союзників Федеративна Республіка Німеччина. І, нарешті, Північноатлантичний альянс, який поставив бар’єр на шляху радянської інвазії до Західної Європи, — це теж його дітище.

Крім того, Трумен зумів зупинити радянську агресію в Кореї. Маріонетковий режим Кім Ір Сена кинув свою виплекану й озброєну СРСР армію на південь, щоб захопити ту частину півострова, де раніше стояли американські війська. Але США об’єднали демократичні держави з тим, щоб послати до Кореї війська під прапором ООН, — і ці війська відкинули нападників. Тоді у війну безпосередньо втрутилися комуністичний Китай та СРСР: перший послав свої багатомільйонні сухопутні війська, другий — авіацію для прикриття цих військ з повітря. І, знов-таки, наступ було зупинено; китайці втратили в цій війні понад мільйон вояків, у бою загинув і син лідера КНР Мао Цзедуна Мао Аньін. Силам ООН не вдалося звільнити весь корейський півострів, але Південну Корею вони захистили, і наслідки цієї перемоги кожен може легко оцінити, порівнявши нинішні КНДР та Республіку Корею.

• А ще за часів Трумена було розкрито величезну мережу радянської агентури в США, яка перед тим змогла викрасти ядерні секрети та інші стратегічно значущі державні таємниці...

Інакше кажучи, Гаррі Трумен був одним із найуспішніших і найславетніших президентів Сполучених Штатів Америки; йому вдалося зупинити сталінську агресію і створити дієві міжнародні інститути запобігання радянській інвазії, як-от НАТО. Жаль, що сьогодні у США мало хто здатен осмислювати події та діяти так само ефективно, як «провінціал» Трумен.