Російська революція 1917 року: новий погляд
Коли ВКП(б) святкувала 10 річчя приходу до влади, з’явилася на світ концепція «Великої Жовтневої соціалістичної революції». Під час святкування 50-річчя Жовтневої революції, вона була оголошена головною подією ХХ століття. Така оцінка була дещо зарозумілою, адже третину століттями ще не прожили і все могло трапитися. Те, що трапилося, усім відоме. Але саме тому тепер можна неупереджено розглянути історичний процес у ХХ столітті і… майже погодитися з пропагандистським відділом ЦК КПРС.
Справді, революція 1917 року в Російської імперії справила безперечно величезний вплив на подальші події світової історії. Можливо, головною подією слід назвати все-таки Першу світову війну, бо вона спричинила революції у чотирьох імперіях і через 20 років стала причиною Другої світової війни. Проте одна з чотирьох революцій була найважливішою, і це — Російська.
Народжена у 1927 році і відшліфована у сталінському короткому курсі «Історії ВКП(б)» в 1938 році концепція «Великої Жовтневої соціалістичної революції» все ще жива. Назвали Жовтневу революцію переворотом. І В.Ленін же її так називав! Треба, нарешті, розібратися в суті ленінсько-сталінської концепції і запропонувати іншу.
Відзначимо у подіях, які стали розгортатися в Росії з початку 1917 року, демократичний та радянський струмені як самостійні і протилежні за знаком чинники революційного процесу. Відокремимо від радянської революції, яка перемогла 7 листопада 1917 року, комуністичну революцію, яка всім відома під назвою «соціалістичного будівництва». Тоді загальна картина мало нагадуватиме звичну, а всі елементи революційного процесу вишикуються в зовсім іншій конфігурації.
Події Російської революції давно цікавлять мене, тому що дають ключ до розуміння історії України ХХ століття. Первинний нарис своєї концепції я виклав у книзі «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 — 1928)», яка з’явилася у видавництві «Основи» 1996 року. Кожний наступний рік щось додавав до цього. У серпні цього року довелось виступити на методологічній школі, влаштованій Переяслав-Хмельницьким університетом імені Григорія Сковороди разом з Інститутом історії України НАН України та Інститутом загальної історії Російської академії наук. Концепція зацікавила викладачів і слухачів. Думаю, що з цими ідеями тепер можна звернутися до громадськості.
Виклад подій згруповано у 12 нарисів. У нарисах використовується новий стиль літочислення, але зберігаються звичні назви подій: у березні відбулася Лютнева революція, у вересні — серпнева криза, у листопаді 1917 року — жовтневий переворот. У нарисах інколи переосмислюється звична термінологія. Зокрема, терміни — «ради», «радянський». До 1991 року радянським у нас було майже все: країна, держава, народ, культура, спосіб життя. Та жовтневий переворот не називали радянською революцією. Але він справді був радянським, у цій назві — ключ запропонованої концепції.
7 листопада минулого року газета «День» надрукувала мою статтю «Технологія політичної кризи: революції 1917 року». В ній зроблена спроба розібратися, скільки ж революцій відбулося в Росії у 1917 році і який характер вони мали. Один iз постійних авторів «Дня» Олександр Карпець висловив незгоду з деякими положеннями статті. Критика опонента виявилася творчою і дозволила мені відповісти статтею, яка була, на мою думку, більш змістовною, ніж попередня.
На цю минулорічну статтю про Жовтневу революцію вже не раз відгукувалася й газета «Комуніст». Здавалося, доречно відповісти було б статтею в тій же газеті. Однак полеміка по суті питання в «Комуністі» відсутня. Критиків не влаштовує тільки те, що я пишу по-іншому, ніж раніше. Справді, пишу не за канонами короткого курсу «Історії ВКП(б)», на яких вихований. В тому, що пишу тепер, нема ідеологічного або політичного «надзавдання». Врешті решт, важко стати антикомуністом після сорока років перебування в КПРС. Але треба відповісти на запитання, що ж трапилося з нами усіма, починаючи з 1917 року. І бажано було б почути конструктивну критику.
ПОТРЕБА СВIЖИХ ПIДХОДIВ
Сучасні українські історики не звертають уваги на те, що відбувалося у 1917 році в Петрограді. Всю увагу вони зосереджують на подіях у Києві. Українську революцію, однак, не можна зрозуміти без аналізу подій у імперських центрах. Тому ця серія статей присвячена виключно аналізу Російської революції. Фактичний матеріал аналізується в інших причинно-наслідкових зв’язках, в іншій розмірності, подекуди в іншій послідовності, ніж раніше. Розглянемо передусім періодизацію і типологію революційних подій.
Революція спалахнула в березні у Петрограді, дійшла апогею під час більшовицького перевороту в листопаді 1917 року, і зійшла нанівець з розгоном Всеросійських установчих зборів у січні 1918 року.
Три названі тут ключові події визначилися діями політичних сил, які здобували в революції перевагу. Перевага часто досягалася утворенням неочікуваних коаліцій або раптовою зміною гасел. Хід революції був стрімким і непередбачуваним. Набуваючи ваги, деякі події самим фактом існування «перекривали кисень» альтернативним тенденціям розвитку. Тому Російська революція змінювалася у барвах. Її характер неможливо визначити одним терміном: народна, буржуазно-демократична, робітничо-селянська, радянська тощо. Вона багатошарова.
Об’єктивної оцінки Російської революції досі не існує. Концепція «Великої Жовтневої соціалістичної революції» після заборони КПРС не загинула, а пристосована до нової політичної реальності шляхом заміни оціночних знаків на протилежні. Щоб зрозуміти об’єктивний хід подій у 1917 році, треба розібрати до первинних блоків усю конструкцію, яку переможці створили у власних інтересах, і прислухатися до голосу тих, хто був знищений у вирі революції або (і) забутий в наступні десятиліття.
Тільки ті суспільні катаклізми, які супроводжуються одночасною зміною форм влади і власності, можуть вважатися революціями. З трьох французьких революцій лише перша справді заслуговує на таку назву, і через те її назвали Великою. Американська революція ідентифікується як національно-визвольна війна, хоч у рамках євроатлантичної цивілізації її революційний потенціал співставний iз потенціалом Великої Французької революції. Нарешті, Українська революція середини XVII ст. поєднувала в собі риси національно-визвольної і селянської війн. Та вона була позбавлена того революційного потенціалу, який забезпечував у більш розвинутих країнах визрівання передумов для переходу до громадянського суспільства.
Незважаючи на здійснювану з часів Петра I політику вестернізації (або завдяки їй) перша революція в Російській імперії спалахнула лише на початку ХХ ст., тобто через півсотні років після революцій у провідних європейських країнах. Вестернізація здійснювалася переважно у військово- технічній галузі. Лише після приголомшуючої поразки в Кримській війні 1853 — 1856 рр. еліта євразійської імперії зрозуміла, що конче потрібні широкі соціальні перетворення. Та незважаючи на скасування кріпосного права, консервація соціальних проблем в Росії не дозволяла їй стати в один ряд iз країнами Європи. Російський імперський організм гнив десятиліттями, аж поки у 1905 році нарив прорвало. Перша, а за нею й друга російська революція, яка спалахнула в умовах світової війни, явили світу небачені зразки жахливого соціального протистояння.
На Російську революцію 1917 року дивилися по-різному. В СРСР її поділяли на дві — Лютневу буржуазно-демократичну і Жовтневу соціалістичну. Проте в немарксистській системі координат терміни «буржуазний» і синонімічний йому «капіталістичний» мають інше смислове навантаження. У марксистсько-ленінському слововжитку теж були особливості. Перший етап революції називався буржуазним, але не капіталістичним. Натомість для другого етапу однаково часто використовувалася ідентична пара визначень — пролетарська і соціалістична.
Класифікація політичних сил Російської революції здійснюється шляхом деконструкції концепції «Великої Жовтневої соціалістичної революції». Деконструкція покаже справжнє місце ленінської партії в революції, вплив інших політичних партій на революційні маси, а головне — природу «червоного мустанга» Російської революції — солдатських і робітничих рад. Термін «ради» у множині згідно з правилами орфографії подається з малої букви, хоч iз 1917 року його почали писати з великої, причому не тільки більшовики.
Мета цих нарисів полягає в тому, щоб довести справедливість трьох тез. По-перше, головним в революції виявилося протистояння між багатими і бідними, привілейованими і знедоленими. Воно властиве всім революціям, але в центральних регіонах Росії стало абсолютним. В умовах війни, що тривала, це загрожувало паралічем державних інститутів і розпадом форм організованого життя.
По-друге, що випливає з першого, революція відзначалася небаченою згуртованістю політичних сил. Страх перед анархією об’єднав ліберальну демократію, представлену передусім партією конституційних демократів (кадетів), і революційну демократію, яка складалася в основному з соціал-демократів (меншовиків) і соціалістів-революціонерів (есерів). Разом усі демократичні сили почали виводити країну з революції, готуючи скликання Установчих зборів. Страх перед розпадом держави змусив сили контрреволюції підтримати ліберальну демократію і обмежити власну політичну активність. Тільки пізніше і в іншій ситуації ця активність повною мірою проявилася в ході тривалої громадянської війни між білими і червоними.
По-третє, небувала гострота соціального протистояння виявилася живильним середовищем для гіпертрофованого зростання «партії нового типу» — більшовиків. Ця партія не мала за собою соціальних верств, які могли б підтримати її комуністичну доктрину. Однак завдяки гнучкій тактиці В.Леніна, який замаскував доктринальний екстремізм своєї партії під стихійний, всім зрозумілий радянський екстремізм, більшовики оволоділи радами, перетворилися з їхнього допомогою на державну партію, зробили ради завдяки ЧК безсилими додатками своєї диктатури і нав’язали суспільству власну «революцію згори» — комуністичну.
Комуністична революція почалася з весни 1918 року і тривала повних два десятиліття (1918 — 1938). Одні вважають, що її головний здобуток — це стрімка модернізація країни. Модернізація справді забезпечила перемогу над нацистською Німеччиною і перетворення Радянського Союзу на наддержаву. Для інших на першому плані — загублені життя мільйонів людей. Ці люди стали жертвами державного терору, за допомогою якого здійснювалася модернізація. Сталінська модернізація і сталінський терор невіддільні.
Родовід комуністичної революції більшовики вели з 7 листопада 1917 року, хоча здійснили тоді переворот під іншими, радянськими гаслами. Комуністична революція, яка здійснювалася під гаслами соціалістичного будівництва, була мутацією попередньої.
Продовження читайте на наступних стор. «Історія та «Я»
