Шляхом до прірви

Нам варто визнати гостру, немов лезо бритви, важку, можна навіть сказати, непідсильну, але, будьмо чесними перед собою, незаперечну істину (про це, до речі, вже офіційно згадав Президент Петро Порошенко під час урочистостей 24 серпня): сьогоднішня геополітична ситуація в Європі та світі загрозливо нагадує ту, що склалася 75 років тому.

♦ Тоді, як відомо, уряди провідних демократичних країн Старого світу не змогли уникнути катастрофи, не змогли захистити мир на континенті від агресії нацистського «вождя» (агресії, яка була сприйнята ще одним «вождем» у Кремлі спочатку з мовчазним схваленням, а дуже скоро прямо підтримана товаришем Сталіним), не спромоглися зійти зі шляху, що вів у прірву. Безумні амбіції двох кандидатів на всесвітнє панування коштували людству 60 мільйонів життів — щонайменше. Треба відверто додати до цього, що фатальну роль відіграли також політична сліпота, меркантильний егоїзм, боягузтво, дрібне інтриганство та самозакоханість лідерів демократичного Заходу, їхня віра в те, що Гітлером «можна керувати», з ним «можна домовитись», а Сталін — то є «ще більше зло». Ставши, по суті, на бік «чуми» в боротьбі проти «холери», Захід повною мірою зазнав наслідків цього вибору. І 1939 року, і 1940-го, і 1945-го, і в роки «холодної війни».

Сподіваємося, читачеві не варто пояснювати, хто зараз є кандидатом на панування (зараз — «тільки» в Україні та Східній Європі, але ж, як стверджує російське прислів’я: «лиха беда начало»). Цьому «національному лідерові» Росії, як і двом «вусачам» — тиранам у Кремлі й Берліні, холопська пропаганда вже приписує надлюдські якості «супервождя», а будь-яку незгоду з ним оголошує мало не «державною зрадою». «Путінізм» дедалі більше стає тоталітаризмом ХХІ століття, неосталіністсько-гітлероїдним гібридним агресивним реваншизмом наших днів. Але в цьому ще не вся правда. Є також й інші аналогії з 1930-ми роками. Насамперед це «чемберленівського» типу угодовство перед обличчям знахабнілого агресора (мабуть, деякі журналісти помилились, назвавши місяць тому найвпливовішого політика Європи, очільницю уряду ФРН — «фрау Ріббентроп»: куди точніше було б «фрау Чемберлен» — ступінь поблажливості вельмишановного канцлера ФРН до кремлівського володаря, який подібно до Гітлера і Сталіна увірував, що «може все», — просто вражає!). А по-друге, це необхідність спільними зусиллями і демократичних урядів, і вільних народів дати відсіч агресорові. Як і тоді, три чверті століття тому. Якщо цього не зробити — наслідки неможливо передбачити. Ідеться не лише про Україну, а й про Європу взагалі.

♦ Вивчення багатьох воєн, а надто ХХ століття, показує, що період, який безпосередньо передує початку війни, тобто останні дні й години перед пострілом, ніколи не був спокійним, розміреним перебігом подій. У чомусь він був подібний до гірської лавини. Події дедалі більшою мірою «тягли» за собою головних дійових осіб історичної драми (а не навпаки, зауважте; тривожно, що подібну картину доводиться спостерігати й року 2014-го!). Наближався момент, коли події виходили з під контролю. Політичні та військові ситуації, що блискавично змінювалися, викликали імпульсивні, часом суперечливі вчинки й дії. Ніхто не довіряв нікому, основною метою було обдурити партнера (якщо не можна було силою примусити його до покори, а то й знищити — ніхто не думав про згубність самого розрахунку винятково на силу). Уявлення про те, що ж відбувається, спотворювались. Виникали конфлікти найрізноманітніших впливів та воль, з химерними, непередбачуваними наслідками. І все завершилося катастрофою. Переддень Другої світової війни дає в цьому сенсі переконливу і трагічну картину. Нагадаємо деякі цікаві фрагменти загальної хронології подій.

22 серпня 1939 року. Майже 11 місяців минуло від дня підписання Мюнхенської угоди (перший «спусковий гачок» до Другої світової війни), назавтра у Москві буде підписано пакт Молотова — Ріббентропа з таємними додатками до нього (другий і фінальний «спусковий гачок»!); ще 3 квітня фюрер віддав наказ про підготовку конкретного плану вторгнення в Польщу (план «Вейсс»). Про що ж заявляє в цій ситуації британський уряд? Ось про що (текст офіційного комюніке за той день): «Уряд його Величності зараз, як і раніше, дотримується думки, що в суперечці між Німеччиною та Польщею, що виникла, немає нічого, що могло б виправдати застосування сил і залучення до європейської війни з усіма її трагічними наслідками» (немає тільки фраз про «глибоку стурбованість» і «дедалі більшу ціну, яку неминуче сплатить... — а так документ цілком у дусі 2014 року! Нагадаємо лише, що цю заяву було адресовано не комусь, а Гітлеру, за десять днів до війни).

ДВА ТИРАНИ — НАЦИСТСЬКИЙ ТА КРЕМЛІВСЬКИЙ — НЕСУТЬ ОСОБЛИВУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТЕ, ЩО РОЗПОЧАЛАСЯ АГРЕСИВНА СВІТОВА ВІЙНА (1          ВЕРЕСНЯ 1939 РОКУ). ТА ВОДНОЧАС, М’ЯКО КАЖУЧИ, НЕБЕЗДОГАННОЮ БУЛА Й ПОЛІТИКА ЛІДЕРІВ ЗАХІДНИХ КРАЇН / ФОТО З САЙТА  VTABLOID.COM

23 серпня 1939 року. Змова Гітлера і Сталіна юридично оформлена. Лічені дні залишаються до катастрофи. І в цей момент фюреру було передано особистий лист Чемберлена: прем’єр-міністр прагнув переконати нацистського диктатора у непохитності намірів Британії захистити Польщу в разі нападу Німеччини (лише 31 березня 1939 року Лондон дав Варшаві офіційні гарантії безпеки проти ймовірної гітлерівської агресії, пообіцявши «надати польському урядові будь-які дії, які загрожують незалежності Польщі». Подібну заяву зробила і Франція. Як показав час, це був багато в чому вимушений крок, без якого Лондон і Париж втрачали будь-який вплив у Східній Європі зразка 1939 року). І по-друге, Чемберлен заявив, що «британський уряд занепокоєний відомостями про германо-радянський пакт» (охоче віриться, що це справді було так, бо в «чемпіонаті з цинізму» Гітлер і Сталін залишили далеко позаду Чемберлена), але, як і раніше, «в Англії вважають, що для блага Європи необхідною є британо-німецька співпраця». Лист Чемберлена був для Гітлера (не виключено, що і для Сталіна, з яким фюрер, можливо, ділився інформацією як із «новим союзником») важливою була перевірка позиції Англії безпосередньо перед вторгненням у Польщу. Він не міг не побачити «незнищенного» бажання англійських політиків, яких він глибоко, за винятком Черчілля (!), зневажав, за позірною «твердістю» знову піти на поступки, на змову. Повторення британськими очільниками мюнхенських тирад було вже марним...

♦ І в Парижі того ж дня, 23 серпня 1939 року, засідав французький кабінет. Міністр закордонних справ Жорж Бонне після короткого огляду стану справ зробив висновок: «Загострилась загроза загальної війни через конфлікт Німеччини та Польщі за Данциг та коридор». Бонне поставив питання: «Якою має бути наша позиція? Чи повинні ми сліпо дотримуватись союзу з Польщею?» (А як же «спільні» гарантії?) І далі: «Чи не було б краще, навпаки, підштовхнути Польщу до компромісу?» Тут уже без коментарів... Нагадаємо лише: так поводилися уряди, офіційно пов’язані з Польщею формальними зобов’язаннями. Україні зараз ніхто не дає жодних зобов’язань.

♦ Генерал Гамелен, вищий військовий очільник Франції (через дев’ять місяців його розгромлять німці), коли в нього запитали, скільки ж часу може польська армія чинити опір Гітлеру, відповів ухильно: він вірить «у чесний опір Польщі». Про жодну підтримку Гамелен не сказав ані слова. Проте наголосив: «Цей опір, імовірно, перешкодить тому, щоб маса німецьких збройних сил виступила проти нас до початку наступної весни. У цей час Англія вже буде нас підтримувати». Оцініть, читачу, трагічний парадокс ситуації: французькі військові, замість стільки разів обіцяної допомоги полякам, тепер самі очікують... польської допомоги Франції. Нарешті, після тривалого обміну думками погодились, що вичікування посилить не лише Францію, але, на жаль, і Німеччину, яка, до того ж, можливо, захопить ресурси Польщі та Румунії (нафта!). Тому обставини все ж примусять Францію оголосити війну Німеччині, якщо вона вторгнеться у польські землі. Проте чи означає це, що, оголосивши війну, Франція справді почне воювати? Виникло питання про боєздатність армії. Тут існувала найбільша розбіжність у поглядах. Переважав стриманий оптимізм: армія здатна вирішувати «певні завдання». Проте коли війна (за десять днів) реально почалася — Гамален і Дарлан, командувач ВМФ Франції, заявили полякам, що ні армія, ні флот не готові. Щоправда, війну оголосили. Не так багато людей уявляло тоді, якою жахливою буде ця світова війна...

24 серпня 1939 року. Долю Польщі вже вирішили двоє диктаторів. До війни — тиждень. А в нижній палаті британського парламенту Невілл Чемберлен знову говорить про створення «міжнародного порядку, який ґрунтувався би на взаємному розумінні» (з Гітлером у тому числі!), про створення «ситуації довіри», про «надії на конструктивну діяльність з будівництва миру» тощо. А міністр закордонних справ Галіфакс у виступі в Палаті лордів (верхня палата) заявив таке: «Ми не думаємо вимагати від Німеччини, щоб вона жертвувала своїми національними інтересами» (цікаво, тут малося на увазі й «право» на агресію в Польщі?).

25 серпня 1939 року. Після таких виступів британців Гітлер прийшов до висновку, що Англія не розпочне війну через Польщу, і, викликавши посла Британії в Берліні Гендерсона, сказав йому (цілком в унісон з лондонськими «миротворцями»): «Після розв’язання польської проблеми (! — І. С.) він готовий звернутися до Англії з великими всеосяжними пропозиціями» співпраці і миру між Англією та Німеччиною. Фюрер натякнув, що після вирішення «польських справ», якщо йому в цьому не заважатимуть Англія та Франція, він, фюрер, «більше не цікавитиметься західними проблемами». «Чинний західний кордон рейху буде остаточним», — додав Гітлер. Увечері 25 серпня він пообіцяв послу Кулондру: «Я не буду наступати на Францію». І додав: «Думка, що я мав би боротися проти вашої країни, вкрай пригнічує мене».

АВІАЦІЯ ЛЮФТВАФФЕ ЛЕТИТЬ БОМБУВАТИ ПОЛЬСЬКІ МІСТА. ВЕРЕСЕНЬ 1939 РОКУ / ФОТО З САЙТА VOJNAPOVIJEST.VECERNJI.HR

♦ В Англії громадська думка дуже жорстко тиснула на Чемберлена. І щоб послабити цей тиск, лондонський уряд 25 серпня підписує договір з Польщею про конкретні військові взаємні гарантії (історики досі дискутують, чи уявляли в Лондоні, як його виконувати). Але фюрер так розхвилювався, дізнавшись про це, що навіть почав думати, чи не відтермінувати йому початок вторгнення. Втім, він швидко опанував себе.

26 серпня 1939 року. Знову зустріч Кулондра з Гітлером. Посол Франції писав у Парижі: «Я просив його, лідера, який побудував рейх без пролиття крові (! — І. С.), не проливати крові польських та німецьких солдатів, жінок і дітей». Фюрер гранично холодно відповів: «Це марно. Поляки не віддадуть Данциг, порт рейху, в склад рейху. А я твердо вирішив узяти його. Отже, буде війна». «Раптова», разюча відвертість!

27 серпня 1939 року. Надійшли обіцяні «великі пропозиції» Гітлера. Їхня суть: Німеччина бажає укласти союз або пакт із Британією; Англія повинна допомогти Німеччині здобути Данциг і «польський коридор»; Німеччина дає гарантії недоторканності польських кордонів (за чотири дні до вторгнення!); досягається домовленість про повернення Німеччині колишніх колоній; Німеччина зобов’язується захищати Британську імперію своїми збройними силами, якщо на останню буде скоєно напад.

Розпочався відверто цинічний торг між Лондоном і Берліном (обговорювали майбутні «правила гри». Чомусь автора цих рядків не полишає відчуття, що взагалі цей вислів — не з арсеналу людей, для яких мають вагу слова «принципи» чи «закони», а з арсеналу, по суті, політичних шахраїв та шулерів...). У відповіді 28 серпня уряд у Лондоні «нагадав» про свої зобов’язання перед Польщею, яка воюватиме за свою цілісність, проте нагадав у такий спосіб, що Гітлер вирішив: Лондон і Париж Варшаву не захищатимуть. Фюрер підтвердив наказ: у ніч на 1 вересня розпочинається вторгнення!

28 серпня, дізнавшись про ці торги, польський уряд оголосив загальну мобілізацію. Лондон тут же зажадав скасувати її. Варшава під тиском Лондона навіть дала згоду на прямі перемовини з Берліном. Проте все вже було вирішено.

29 серпня. Посол Британії Гендерсон розмовляє з фюрером. Він заявив Гітлеру: «Англія боротиметься за Польщу, якщо з’явиться загроза її незалежності». Гітлер: «Я все ж таки сподіваюсь на дружбу з Англією». І тут же висуває нову вимогу: передати йому Силезію, «де 90% населення підтримало на плебісциті возз’єднання з Німеччиною. Гендерсон: «Тоді немає надії на мирне розв’язання».

♦ Того ж дня Гітлер висунув Варшаві ультиматум: він «востаннє» «готовий до переговорів з поляками», проте їхні представники повинні прибути в Берлін «не пізніше 24. 00 30 серпня». Інакше — війна. У відповідь президент Польщі Мосьцицький оголошує вдруге мобілізацію — і вдруге скасовує її після «наполегливих порад» британців: мовляв, ще тривають переговори між Лондоном і Берліном. Поляки не їдуть до Берліна...

31 серпня. Гітлер дав остаточне підтвердження на початок окупації Польщі 1 вересня о 4 год. 45 хв. (того ж дня Молотов, виступаючи на сесії Верховної Ради СРСР, відзначив, що «пакт про ненапад між СРСР та Німеччиною значно зміцнив наші позиції та розбив надії наших ворогів»). Гітлер заявив своїм соратникам: «Гороскоп часу стоїть не на мирі, а на війні». І ще (у розмові з послом Італії Аттоліко): «Тепер усе закінчено» (історія показала — для нього!). Лише 3 вересня 1939 року уряди Лондона і Парижа оголосили Гітлеру війну. Подальші події відомі.

* * *

Є в Святому Письмі чудові рядки — нагадування всім агресорам, тиранам, деспотам, колишнім та прийдешнім, вусатим і безвусим, російським і германським, арабським чи будь-яким іншим. Перший рядок: «В усіх справах пам’ятай про кінець». І другий: «Невже ти сподіваєшся, людино, уникнути Суду Божого?»