Третій iз уславлених Дорошенків
50 років тому, 19 березня 1951 року, пішов iз життя один з найбільш глибоких та оригінальних українських істориків ХХ століття, визначний політичний діяч доби Центральної Ради та Гетьманату Дмитро Іванович Дорошенко. Ця багатогранна та талановита людина залишила глибокий слід у політичному та духовному житті України часів національно-визвольних змагань і, без сумніву, заслуговує на вдячну пам’ять нащадків.
Виходець із старовинного чернiгiвського козацького роду, Дмитро Іванович все життя пишався предками, особливо двома знаменитими гетьманами-звитяжцями — Михайлом та Петром Дорошенками. Поняття «зв’язок століть» ніколи не було для нього сухою абстракцією, а безперечним особистим моральним обов’язком. Народився Дмитро Дорошенко 7 квітня 1882 р. у Вільні. Вищу освіту він здобув в університетах Києва, Петербурга та Варшави. Ще до початку Першої світової війни майбутній історик проявив себе як блискучий журналіст, друкуючись у часописах «Україна», «Украинский вестник» та входячи до складу редколегії газети «Рада». Дорошенко активно відстоював ідею національного, культурного та політичного відродження українського народу, вже тоді надрукував серію статей з історії Гетьманства та Хмельниччини.
Неоціненний політичний досвід дав Д. І. Дорошенку період після Лютневої революції 1917 р. Голова Генерального секретаріату Центральної Ради, а згодом — міністр закордонних справ в уряді Скоропадського, він не раз брав на себе відповідальність за найскладніші політико-дипломатичні рішення 1917—1918 рр. Ім’я Дорошенка було широко відоме і в Європі. Після поразки національно-визвольного руху Дмитро Іванович присвятив майже все своє подальше життя історичній науці.
Професор Українського вільного університету у Відні (потім — у Празі), керівник Українського наукового інституту в Берліні (1926— 1931 рр.), викладач у вузах Варшави та Вінніпега, дослідник авторства «Історії Русів» і творчості Шевченка, Куліша, Костомарова та Міцкевича, Дорошенко працював багато та плідно. Але, безумовно, найвищим його досягненням як історика назавжди залишиться блискучий «Нарис історії України» (1931— 1932 рр.), де дано вдумливий та багатоаспектний аналіз причин поразки української козацької держави XVII— XVIII ст. Дорошенків «Нарис» — яскравий приклад історичної праці, що поєднує наукову глибину розгляду та бездоганну прозорість і ясність викладання матеріалу.
Видатний вчений та державотворець, Дмитро Дорошенко був людиною, гідною свого знаного в Україні роду. Він вписав самобутню та неповторну сторінку в історію минулого століття.
