Тривожна осінь людства

У вересні 1938 року Гітлер, кажучи образно, «викликав на килим» керівників Англії та Франції і — разом із своїм другом Муссоліні — змусив їх підписати у Мюнхені угоду про те, що йому дозволяється «відкусити» шматок Чехословаччини. Рівно через рік, у вересні 1939 року, фюрер (попередньо узгодивши це із Сталіним) окупував Польщу, і так почалася Друга світова війна. Ще через рік був укладений військовий пакт між Німеччиною, Італією та Японією («вісь Берлін — Рим — Токіо»); глобальний конфлікт став неминучим. У вересні 1941 року покірні колони київських євреїв попливли до Бабиного Яру...

Перший вересень нового століття засвідчив нову загрозу для людства й нагальну потребу в організації Антитерористичного Інтернаціоналу. Хочемо чи ні, а ядром такої структури можуть стати лише США — не тому, що саме ця держава була атакована, а тому, що вона має найвищий фінансовий, технічний і військовий потенціал. Росія (єдина країна, яка політично зміцнилася після 11 вересня) в кращому для неї випадку вирішить проблеми у Чечні, стабілізує ситуацію на своїх південних кордонах і зосередиться на власних проблемах. А Європа, погравшись «у Путіна» із тим захватом, iз яким колись гралась «у Горбачова», повернеться на звичні рейки компромісів між власним патентованим гуманізмом і американською версією його глобалізації. Хизуючися своєю вишуканістю, Європа має пам’ятати про те, що США не підписували Мюнхенської угоди, і про те, що саме Америка цементувала західну складову Антигітлерівської коаліції. А особисто я, хоч би й хотів, не забуду смак американської тушкованої свинини після кількох голодних років «під німцями». Проза...

СВІДЧЕННЯ САМОВИДЦЯ

1941 рік. Невеличкий табір для полонених — колючий дріт, п’ятеро чи шестеро охоронців, дві чи три сотні голодних червоноармійців. Рудий німець із польової кухні розливає баланду. Боротьба за місце, бо останнім у черзі щоразу не вистачає. Сутички з мордобоєм, але мовчки, бо коли здіймається гамір, рудий бере автомат і стріляє поверх голів. Черга стихає, й чути, як коротко — на п’ять нот — співає іволга. Густий, хоч ножем ріж, запах фекалій і карболки.

Неподалік солдат із чіткими «нордійськими» рисами — стрункий, білявий і світлоокий — розстрілює двох євреїв. Сидить на пеньку й бавиться сигаретою, поки вони копають могилу. Обидва підстаркуваті, з довгими вузькими бородами; копають, не знімаючи чорних капелюхів; потім, цілуються й стають над ямою. Німець кидає недопалок, знімає пілотку, яку перед тим начепив на ствол карабіна, і — не встаючи з пенька — вбиває того, що праворуч; подумавши, стріляє в іншого. Перший падає в могилу, другого «арієць» мусить спихнути ногою.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Антисемітизм і винищення євреїв стали суттєвими складниками нацизму. Сказано про це багато, але не з Гітлера юдофобство почалося й не ним закінчилося. На власні вуха я чув, як людина утішалася тим, що у зруйнованих манхетенських вежах «було повно євреїв». Пропоную коротку катехизу антисемітизму. Кожна з п’яти позицій цього документу складена з цитат, виписаних із двох різних книг. Не знаю, чи вони перекладені на українську, тож цитую за російськими виданнями.

1. Евреи подтачивают всякую нравственность и мораль. Чем более ослабевала воля к самосохранению в нашем народе, тем ярче сияла звезда Давида.

Что пользы от чтения ребенку морали, когда против нее проповедуемые со всех сторон буржуазно-иудейские принципы.

2. Только в редких случаях евреи подают импульс к чему- либо хорошему. Как правило, человеческий прогресс идет вперед не благодаря евреям, а вопреки им.

Мир лежит ныне во зле ровно настолько, насколько он пленен жидовством.

3. Еврей несет с собой только смерть. Куда не ступит его нога, там народ начнет вымирать. Недаром же наш народ видит олицетворение самого дьявола в еврее.

Жидовство готовит пришествие антихриста. Дьявол есть конкретная личность, возглавляющая целую республику падших духов.

4. Евреи не могут представлять собою религиозной общины хотя бы потому, что им для этого не хватает необходимого идеализма. Посмотрите на Талмуд...

В Талмуде содержится точка смыкания восточного и западного сатанизма. Мусульманство есть жидовское изобретение, способ объединения темных азиатов с целью направить их на христианское царство.

5. Конечной целью евреев является победа демократии — господство парламентаризма. Система парламентаризма больше всего соответствует потребностям евреев.

Малорелигиозные народы весь жар души отдают устроению правового государства, выработке народного представительства, разветвленного законодательства и т.д.

Отже, перший абзац кожного з п’яти пунктів належить перу Гітлера («Майн кампф», 1924), і це нікого не здивує. А от другий абзац... Його я виписав із брошури «Православие, государство и предантихристова эпоха», яка 1992 року побачила світ у видавництві «Свет Печерский Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры» (Київ-142, абонентська скринька 108). Ось хто доклав рук до цього опусу: о.Тимофій Алфьоров, ієромонах Євменій, Антон Тускарьов, Т. Ігнатіч. Ці автори є, так би мовити, теоретиками; вони ні слова не пишуть про якісь дії, спрямовані проти євреїв. І Гітлер про це ні слова не писав у 1924 році. А Бабин Яр став найбільшою в світі братською могилою.

«СУМРАЧНЫЙ ГЕРМАНСКИЙ ГЕНИЙ»

Німецький філософ Артур Шопенгауер любив собак, а людей не любив, вбачаючи у їх поведінці багато мавп’ячого і свинячого. Особливо Шопенгауер не любив євреїв. А найбільше не любив німців, бо вони не купували його трактатів. Нація, казав Шопенгауер, яка мене не розуміє, не заслуговує на повагу. Через кілька поколінь про німців інший їхній співвітчизник висловився радикальніше: нація, котра не спромоглася перемогти навіть слов’ян, не заслуговує на життя. Так казав Гітлер. Шопенгауер був видатний філософ, але песиміст. Гітлер був видатний політик, але мерзотник. Шопенгауер нічого такого гітлерівського не хотів. Кращі риси людського гатунку він адресував поодиноким індивідам, вважаючи їх (індивідів і риси) винятками; маса була й залишиться тупою. Історія є продовженням зоології. Світ — арена змучених істот, котрі жеруть себе навзаєм. На мільйони — навіть гарно одягнених і ситих — треба дивитися, як на вовків, зуби яких зціплює не совість, а намордник. Розум разом iз копитами, рогами й зубами є знаряддям намірів, хотіння й волі. МЕТА І ВОЛЯ — над усе. Не кажіть «існую, бо думаю», а кажіть «існую, бо прагну».

Філософ не любив ординця (німецького філістра – «обивателя, тупицю, який думає лише про вульгарні матеріальні потреби), але вважав його природу вічною. Маємо у душі не Бога, був переконаний він, а Сатану — до того ж не потужного Князя тьми, а щось нікчемне, хоч і страшненьке, але миршаве («Бесы», напише невдовзі Ф. Достоєвський, а Ф. Сологуб уточнить — «Мелкий бес»). Шопенгауер оголосив нице у людині абсолютом; це помилка, але вчені мають право помилятися. Проте шлях Німеччини до Гітлера розпочався від письмового столу Шопенгауера, бо він дав нащадкам отруйну настанову: людина по природі ница, проповідувати моральність легко, але важко її обгрунтувати; діяти доброчинно і діяти розумно — речі відмінні; етика є слинява, а гуманізм — сопливий, їх вартість дорівнює нулю.

Темні безодні людської душі спричинилися до песимізму філософа, але сам він спричинив потужний творчий струс в інтелектуальному середовищі Європи і світу, бо першим сказав уголос те, про що інші не наважилися. Достоєвський, Фрейд, Тургенєв, Кафка, К’єркегор, Камю, Борхес, Сартр і багато інших дозрівали під впливом німецького філософа. Але насамперед Вагнер.

Шопенгауер породив Вагнера, а той викликав з небуття Фрідріха Ніцше. Лишається загадкою, чи може музика, граючи на почуттях, породжувати ідеї. Так чи ні, але коли народився Ніцше, ОРДА набула не лише прибічника, але насамперед співця. Людина покаляна брудом, сказав Шопенгауер; так, погоджується Ніцше, треба умитися, але вмитися у багнюці, щоб не дратували плями чистості. Єдиною реальністю людського життя є ВОЛЯ, сказав Шопенгауер; так, погоджується Ніцше, але ж це ВОЛЯ ДО ВЛАДИ. Людська ницість не сумісна з моральністю, сказав Шопенгауер; свята правда, погоджується Ніцше, і пропонує: мусимо з тієї аморальності мати зиск; справжня людина, надлюдина, «юберменш», не жахається аморальності, не приховує й не виправдовує її. «Юберменш» пишається саме тим, що недолюдки — «унтерменші» — називають підлотою, бо його ВОЛЯ ДО ВЛАДИ священна і надморальна. Ми, «юберменші», мусимо стрибнути по той бік добра й зла, а «унтерменші» — недолюдки, на те їх добра воля, можуть лишатися з цього боку. Так сказали Ніцше і Заратустра.

КОГО ПОБАЧИТЬ ОСЕЛ

Шопенгауер писав про шерегових ординців — Ніцше цікавили вожді. Ніцшеанство це вождизм, підмурком якого є синтез Христа, Юди і Пілата: ІДЕЯ + ВОЛЯ + ВЛАДА + ПОЗАМОРАЛЬНИЙ ЧИН. Тридцять срібників треба взяти або відмовитись в залежності від того, чи вистачає цих грошей на поточні видатки — так сказав «юберменш». Злочинця- дурня Ніцше лишив на опікування Шопенгауера, створивши натомість образ привабливого мерзотника-героя. У такому контексті Шопенгауер видається дідусем, котрий бурчить, але не годен з лайна взяти діамант — боїться занапастити рукавички. Ніцше рукавичок не шкодував, але йому бракувало практичних навичок. Між Ніцше і Гітлером мусив виникнути ще один «мудролюб». Орда дочекалася: її речником став Освальд Шпенглер. Шопенгауер писав про людину, Ніцше опікувався суспільством, Шпенглер демаскував усю цивілізацію. Бо вона, грунтуючись на позбавленій ксенофобії взаємодії культур, ставить під сумнів найвищу ординську цінність — поняття про ВОРОГА.

Ця ідея, занурена у виливи ерудиції Шпенглера, не відразу впадала у вічі; його «Занепад Європи» сприймався радше як белетристика. Читачеві здається, що з ним бавляться, кидаючи його з гуманітарного мережива у математичне павутиння, а після — назад, і ще, і ще... Він такий розумний, такий вишуканий, цей Шпенглер, — проте, торкаючись політики, демонструє рефлекси смердючого ординця. На виборах 1932 року Шпенглер голосував за Гітлера. Незадовго до виборів філософ і фюрер мали тривалу бесіду, але не сподобалися один одному. Гітлер — дурень, сказав після цієї бесіди Шпенглер, але нацистський рух треба підтримати. Шпенглер — не наш, сказав Гітлер; він говорить про занепад Європи, а ми працюємо над її відродженням. На героїв «відродження» філософ дивиться з відразою. Цитую: «Неотесані, грубі, брехливі, меншовартісні, забобонні, продажні, нехлюї, злочинці, психопати, ідіоти, не-німці... Вони говорять про расу замість того, щоб поглянути у дзеркало. Один бігає за хлопчиками, другий за морфієм, а третій взагалі не може бігати, бо він пласкостопий. В ідеях націонал-соціалізму багато правильного, але за умови, що їх виголошують не ці недоумки». Пласкостопий дурень Гітлер виявився розумнішим за рафінованого Шпенглера, бо втілив у життя його тези. Даремно філософ жахнувся «цих недоумків»: вони — це він. Коли осел гляне у дзеркало, він не може побачити янгола.

Не мусимо шукати безпосередніх витоків нацизму у філософських трактатах. Не маємо права розглядати творчий спадок Шопенгауера, Ніцше і Шпенглера виключно у контексті історії Третього рейху. Але інтелектуальне середовище, у якому живе нація, важить більше, ніж це здається на перший погляд. Якщо навіть Мартін Хайдеггер (коли скажу «сам Хайдеггер», філософи мене зрозуміють) став членом НСДАП, то чого ж дивуватися, що у нацисти записалися офіціант чи перукар?

МОМЕНТ ІСТИНИ

У вересні 1945 року капітуляцією Японії завершилася Друга світова війна. За що винищували себе країни і нації? Як не дивно, але відповідь читаємо у останньому, п’ятому пункті антисемітської катехизи, яку сотворили фюрер і печерські святі отці. Ці автори приписали лише євреям те, за що змагався і продовжує змагатися світ: демократію, парламентаризм, розгалужене законодавство, правову державу. Терористичні акти у США — незалежно від супутніх обставин і мотивацій, які до них спричинилися — об’єктивно є атакою на демократію. Не маю сумніву, що Гітлер і бен Ладен (чи Саддам Хусейн) могли б прекрасно порозумітися. І не треба говорити про конфлікт християнської (західної) та ісламської (східної) цивілізацій. Бомбардуючи Югославію, США та їх союзники виступали на захист мусульман-албанців. А сьогодні саме у цьому християни-чорногорці звинувачують війська НАТО, розташовані в їхнiй країні.

За часів СРСР спеціальний центр у Криму підготував 18 тисяч (!) партизанів (або бойовиків, диверсантів, терористів — на вибір) для країн Африки, а в Ульяновську одержали кваліфікацію пілота сотні наших тодішніх друзів-арабів. Чи багато щастя прийшло у світ від такого «єднання цивілізацій»? Вся історія людства віддзеркалює намагання у стосунках всередині спільноти і між спільнотами позбутися крові, але, на жаль, робити це доводиться через кров. Так було, так є... чи так і буде?