«Тубільці Берега Маклая відкидають німецьку анексію»

Що одна людина, не займаючи високого положення у державі, може зробити у світовому масштабі? Здається, запитання риторичне. Проте є в історії випадок, коли звичайний вчений сколихнув увесь світ своїми протестами. Його ім’я – Микола Миклухо-Маклай.

17 липня виповнюється 170 років з дня народження етнографа, географа, мандрівника й антрополога українського походження Миколи Миклухо-Маклая. Ця людина, котра об’їздила чи не увесь світ, добре відома своїми відкриттями. В Індонезії, наприклад, його вважають національним героєм. Не менш знаний він і як гуманіст. Свідченням цього може бути боротьба ученого за припинення работоргівлі серед корінного населення Тихого океану, спростування полігенізму (теорії, що раси не рівноцінні, біла раса – найрозвиненіша). А одного разу в боротьбі за права тубільців дослідник вступив у суперечку навіть з державами.

Усе почалося з того, що М. Миклухо-Маклай прагнув знайти землі, де ще не ступала нога білої людини. Це йому вдалося. Учений зійшов на узбережжі Нової Гвінеї (назвавши його пізніше Берегом Маклая) і сміливо рушив до місцевих племен (які не гребували канібалізмом). Попри таку складну місію, він не тільки впорався з дослідженнями, а й подружився з місцевим населенням.

У 1871-му році, як пише М. Миклухо-Маклай в статті газети «The Brisbane Courier» (27 листопада 1883р.), «говорячи достатньо їхньою мовою, я подумав, що це мій обов’язок як їхнього друга (а також друга справедливості й людськості) попередити жителів берега в 1871 і в 1872 роках про приїзд, раніше чи пізніше, білих людей, які, дуже вірогідно, не поважатимуть їхні права на ґрунт, їхні домівки і сімейні зв’язки ˂…˃ Вони добре зрозуміли мене і благали не залишати їх, а захистити від недобросовісних і незваних білих гостей». З цього часу вчений обдумував план захисту тутешнього населення. Він мав на думці кілька проектів: автономія під протекторатом Росії (для цього і був встановлений російський прапор), згодом вирішив обрати протекторат Великобританії. Ще одним варіантом було створення Папуаського Союзу – незалежної держави острів’ян.

Однак 3-го листопада 1884-го року німецькі війська окупували північно-східну частину Нової Гвінеї (Берег Маклая). Попри це дослідник не складає рук. 7-го січня наступного року він пише відкритого листа з приводу анексії (цікаво, що право ученого захищати права місцевого населення визнали британці), а 9-го січня відправляє телеграму Отто фон Бісмарку зі словами: «Тубільці Берега Маклая відкидають німецьку агресію». Крім того, М. Миклухо-Маклай листувався з лордом Дербі (державним секретарем Великобританії у справах колоній).

Наскільки тяжкою була боротьба М. Миклухо-Маклая, свідчить стаття Джона Манро (Munro J. M.) опублікована в «The Queenslander» (27 червня, 1885р.). Він закидає ученому, що ніхто не знає про Берег Маклая (хоча і донині ця назва зберіглася), називає описи дослідником неправомірної поведінки німців на острові помстою за анексію Берега Маклая.

Цікавою є відповідь Джона Манро на слова М. Миклухо-Маклая про те, що учений вірить, що близька та ера, коли темні раси (dark races) будуть сприйматися як друзі, а не як дикі звірі, тим більше, що це є сентенцією закону націй. Джон Манро пише: «Чи можу я спитати Миклухо-Маклая коли Росія, як могутня нація, прийняла цю похвальну і братерську сентенцію? Говоріть, нещасні вигнанці обох статей, молоді і старі, спонукані постійним і брутальним застосуванням батога (усталеної емблеми лютої і деспотичної імперії), тягнуть свої стомлені кінцівки через льодяні пустелі Сибіру до вигнання і смерті. Нехай ваші голоси з’єднаються і попри заглушення брязкотом кайданів і атмосфери землі, де сонце свободи закрито хмарами, нині відіб’ються відлунням через Південну Азію на сонячних берегах Австралії. І будучи почутими, викриють цього фальшивого поборника філантропії і свободи». Далі йдеться, що якщо М. Миклухо-Маклай справді бореться за свободу, то нехай застосує увесь свій вплив і рятує білих людей-друзів, які зазнають «живої смерті в темницях підземної Росії» . Адже люди Нової Гвінеї все ще вільні.

Цей лист Джона Манро є показовим у кількох розуміннях. По-перше, він вказує на той спротив ідеям М. Миклухо-Маклая, коли на закид про ідеї людяності не було знайдено ніякої іншої відповіді, крім контрзвинувачення. По-друге, цей лист дає розуміння, як сприймали Росію у світі. Ще одне – розкриває драму М. Миклухо-Маклая, який мусив змиритися з ситуацією в Росії, щоб нормально працювати. Здається, усі свої приглушені сили він і вклав у проект захисту тубільців. Адже навіть після приїзду в Російську імперію, коли частина Нової Гвінеї була німецькою, він агітував за створення російської колонії для протидії німецьким колонізаторам. Однак ці ініціативи влада не підтримала.

Так, дії М. Миклухо-Маклая не увінчалися успіхом, але той поштовх, який він дав, коли листувався з представниками іноземних урядів, може надихнути й інших людей далі боротися за свої права у всі часи.