Візантійська імперія: через велич — до падіння

Звідкіля з’явилася назва Візантія? Видимо, не кожний школяр сьогодні в змозі відповісти на це питання.

...Так у давнину називалося грецьке місто на європейській стороні Босфору біля Мармурового моря. У 330 році н.е. римський імператор Костянтин Великий обрав його столицею своєї імперії і тим самим надав йому всесвітньо-історичного значення.

Поступово Візантія з торгового провінційного міста перетворилася на столицю з розкішними палацами, портиками і площами. З усіх кінців грецького світу сюди стали надходити твори мистецтва, і почався могутній приплив людей з європейських і азіатських областей імперії. Перетворившися на столицю імперії, Візантія з волі Костянтина була названа в його честь Константинополем.

Самі мешканці Візантійської імперії іменували себе не римлянами, не греками, не еллінами, а ромеями, і Візантійська імперія офіційно звалася Ромейською. Звичайно, вона знаходилася під сильним впливом традицій Західної Римської імперії, що впала в останній чверті V сторіччя н.е. під напором германців. Тому спадщина всесвітнього Риму, звання імператора і сама ідея всесвітньої монархії, а також залишки античної освіченості вціліли тільки на Сході — у Візантійській імперії. Особливо важкою була для народів Західної Європи втрата ідеї всесвітньої монархії. «Один Бог на небі, один цар на Землі; не можна небо уявити без Бога, а землю без імператора».

Візантія відіграла значну роль у розвитку Церкви Христової і, зокрема, православ’я. В період царювання Костянтина Великого був знайдений животворящий Хрест Господній. Хоча імператор не був християнином, але за наказом батька ставився до християн прихильно. Письмові джерела згадують про такий факт: кесар Італії Максентій оголосив війну Костянтинові і мав намір у його особі знищити сильного захисника християн. Військо кесаря значно перевершувало військо Костянтина за численністю і силою. Візантійський імператор міг надіятися тільки на допомогу єдиного Бога.

І він не помилився у своєму небесному заступнику. Його молитви були почуті. На заході сонця він побачив на небі знамення Хреста Господнього і напис із зірок: «Сим победиши». А наступної ночі уві сні Костянтин побачив самого Ісуса Христа, який звелів йому зробити на військових прапорах хрест і проголосив, що Костянтин переможе в цій битві. Імператор зробив такий хрест із золота і самоцвітів. Аналогічні хрести були виготовлені для всієї армії. І дійсно, його військо, серед якого були й християни, наступного дня виграло битву і увійшло до Риму.

На честь цієї перемоги в місті була поставлена статуя царя з хрестом у правій руці. На ній зробили напис: «Цей рятівний хрест — істинний свідок мужності, якою я врятував і звільнив місто наше від ярма мучителя і повернув Римському сенату свободу і колишню славу».

І згодом імператор Костянтин та його воїни вели свої переможні битви під прапором із зображенням хреста. Отже, хрест, який був у язичників знаряддям страти, допоміг Костянтинові в його перемогах над ворогами, став знаком торжества християн над язичниками в Римській імперії. На честь животворящого хреста він вирішив побудувати храм в Єрусалимі на місці страждання і воскресіння Ісуса Христа. У виконанні благих намірів Костянтинові допомагала мати — цариця Олена. Вона доклала чимало зусиль для того, щоб знайти Хрест Господній на Голгофі. На місці страждань і смерті Христа були проведені розкопки і знайдені три хрести і дощечка з написом: «Ісус Назарянин — Цар Іудейський». Ці ж слова, як записано в Євангелії, за наказом Пілата — правителя Іудеї, були написані над головою розіп’ятого Ісуса (Іоанн, Х1Х, 19). Рятівний Хрест зараз знаходиться в Єрусалимі в срібному ковчезі, а частину його цариця відправила своєму сину Костянтинові.

Сьогодні немає можливості побачити хрест цілим. Його частини роздавалися для освячення по усьому світі. У 1681 році частина Хреста була доставлена до Москви і зберігається в Успенському соборі, частина — знаходиться в Києві в Софіївському соборі, а найбільша його частина залишилася в Єрусалимі в храмі Воскресіння, у вівтарі грецької соборної церкви в особливому ковчезі.

Сусіди Візантії були, звичайно ж, недоброзичливі до свого багатого і могутнього сусіда. Імператорська гідність, яка збереглася у Візантії, озлоблювала політичних діячів Західної Європи. Вони намагалися у будь-який спосіб відняти її у візантійських царів. Вперше це вдалося королю франків Карлові Великому. Незважаючи на те, що імперія на Заході була відновлена, багато хто з государів, маючи законного монарха, називали себе імператорами й у такий спосіб підпадали під розряд самозванців. Потім, щоправда, вони купували згоду на цей титул у візантійських імператорів. Римський первосвященик вступив на шлях честолюбних домагань до верховенства і почав свою боротьбу з патріархом константинопольським. Церковна ворожнеча часом переростала у ворожнечу політичну. Один із трагічних епізодів — історія завоювання Константинополя хрестоносцями в 1204 році, коли франки, які прямували до Єрусалима, перемінили ціль походу й убивали східних християн, спустошували їхню країну з не меншою жорстокістю, ніж вони це робили по відношенню до мусульман.

Але багато чого Захід переймав у Візантії в мирний спосіб. У той час, зберігаючи в собі плоди античної цивілізації, вона була для Європи джерелом знань і освіти. До кінця XII сторіччя про Візантію можна було сказати, що вона сягнула на недосяжну для західних народів висоту в області богослов’я, філософії та літератури.

Германські імператори IX і Х сторіч прагнули вступити в шлюбне споріднення з візантійськими імператорами. Разом із грецькими царівнами приходили в той час до Європи й грецькі вчені. Грецька освіта була в моді на Заході. Але релігійні суперечки між західними і східними християнами згодом стали, мабуть, головною причиною падіння Візантійської імперії. Коли візантійські імператори зверталися до Заходу за допомогою проти експансії мусульман, то ті мотивували свою відмову тим, що греки не справжні християни.

Інша справа, відносини зі Східною Європою і слов’янами. Слов’яни часто стикалися з Візантією, а її військо поповнювалося за їхній рахунок. Крім того, вони разом з германцями заселяли землі великої імперії. З їхнього числа виходили й адміністратори, і полководці, і навіть один патріарх. Слов’янські правові погляди вплинули на звичаї і закони імперії. Російські купці були частими гістьми Константинополя і вели вигідну торгівлю. Візантія подарувала Русі й іншим слов’янським народам християнську віру, дала їм богослужбову мову та писемність. Русичі здавна прагнули до Візантії, чи то вступаючи з нею у мирні відносини, чи то починаючи на неї спустошливі набіги. Але після прийняття християнства наші войовничі предки приходять туди не як завойовники, а тільки як союзники. Ще Володимир Великий незабаром після водохрещення послав у Царград (Константинополь) загін своїх воїнів з метою приборкати заколот, який підняли .проти імператора його піддані. З Візантії перейшли в Русь знаки верховної державної влади: герб, барми та шапка Мономаха.

Одним з найвидатніших і найталановитіших імператорів Ромейської імперії був Юстиніан. У 527 році, коли він став імператором, перська армія безупинно атакувала східні кордони Візантії. Вандали святкували перемогу на території Північної Африки. Юстиніан вирішив реформувати керування імперією. Одним з результатів цих реформ стала ефективна податкова система. Маючи достатньо коштів, Юстиніан зміг утримувати велику армію. Імператор послав армію в Північну Африку, де вона швидко звільнила узбережжя від вандалів, а потім рушив в Італію. Тим часом східні армії успішно боролися проти персів, поки Юстиніан не уклав перемир’я на Апеннінах. В період правління Юстиніана значно розширилися межі Візантії.

Його імперія насамперед ґрунтувалася на греко-римських традиціях. Юстиніану були близькі ідеали Риму, і він прагнув відновити Римську імперію не тільки в територіальних границях, але й за єдністю віри та закону. Але, з іншого боку, він, як представник нової християнської держави, відчув на собі вплив нових умов життя, які залежали від появи нових народів, від природної світової еволюції. Перед ним стояв високий ідеал, відірваний від реального життя, але він, як представник перехідної епохи, творець нового життя на Сході, не міг не розуміти того, що відбувалося в його час, насичений зміною ідей і настроїв. Суперечливість була закладена й у характері самого Юстиніана. Він послідовно проводив свою політику, яка полягала у війнах із сусідами, удосконалюванні церковної та законодавчої діяльності. Однак імператор не зміг реально оцінити справжніх потреб Візантії і матеріальні можливості підлеглих йому народів. Якби примара Римської імперії не володіла його уявою, то він не витратив би стільки сил на далекі військові експедиції і подбав, насамперед, про захист серцевини імперії і про зміцнення Сирії і Палестини. Пожертвувавши реальними інтересами на Сході для фіктивних вигод на Заході, Юстиніан підготував наступні успіхи арабів.

Що стосується внутрішнього стану Візантійської імперії після правління Юстиніана, то вона залишилася з порожньою скарбницею. Податкові кошти народів були вичерпані, армія виявилася дезорганізованою, а ворог загрожував і з півночі, і зі сходу. Високі ідеали, яких дотримувався Юстиніан, вже нікого не надихали. І усе-таки він умів розбудити сили держави і показав, що може зробити в VI столітті наполегливий і талановитий государ, який керуюється ідеалами греко-римського світу. Багато наступних імператорів намагалися повторити успіхи Юстиніана, але ніхто не досягав намічених ним цілей.

Фінансова і релігійна політика Юстиніана довела Східну імперію до виснаження. Переможені народи почували до переможців відразу за переслідування, яким вони піддавалися. Крім того, після смерті Юстиніана довгий час не з’являлися талановиті адміністратори. Практично вся аристократія чи вимерла чи загинула. Візантійська правляча верхівка стала поповнюватися людьми без освіти і понять про честь і обов’язок. Навіть престол почали посiдати люди, які нічим не вирiзнялися і не приносили із собою ніяких традицій.

Примітно, що в 1317 році після сильного північного вітру випав хрест із руки кінної статуї Юстиніана, що стояла на іподромі. Ймовірно, це був знак зверху: трохи більше ніж через сторіччя християнські хрести Константинополя перемінили на мусульманські напівмісяці.

Цьому трагічному зламовi в долі імперії, а вірніше, її повному фізичному зникненню сприяла, звичайно ж, і багаторічна Перська війна, що визначила цілу епоху в історії Візантії. В результаті цієї війни Перськiй монархії був нанесений непоправний удар. Візантія повернула Сирію і Палестину, але вона не мала достатню силу асиміляції і не піднялася до широких світових завдань, що їй належало вирішити. Вузький націоналізм і релігійна винятковість, що наполягала на визнанні єдиної догми і жорстоко переслідувала інакомислення, перешкодили Візантії виконати широку політичну і релігійну місію і відкрили вільний шлях для розвитку магометанства.

Коли араби-мусульмани рушили на північ від Аравійського півострова, через десятиліття після смерті Мухаммада вони вже були хазяями на території, що належала Візантійській і Перській імперіям. Виснажені безупинною війною, ці колоси не могли активно чинити опір мусульманської агресії. Послідовники Пророка спочатку нараховували усього 50 тисяч чоловік. Однак, завдяки рішучості і твердим релігійним переконанням, вони завойовували одне місто за іншим.

У 635 році упало візантійське місто Дамаск. Через 100 років за Босфором у Візантійської імперії залишилася тільки Мала Азія. У 636 році мусульмани перемогли персів у бою в Альквадазії. Але цілком придушити перський опір виявилося можливим тільки через п’ять років. У 642 році 150000 персів зайняли оборону в горах Загрос. Однак, завдяки тактичній хитрості, мусульмани (їх було тільки 30000) оточили персів у вузькій ущелині. Було вбито приблизно 100000 персів. Мусульмани продовжили свої завоювання, в Африці і Південній Європі, тимчасово залишивши в спокої Візантію. Справжнім нещастям у ХI — ХIV ст. для імперії стала низка двірських переворотів, що послабила сили держави.

У середині Х I сторіччя на Візантійську імперію нападали з усіх боків. Угорці взяли Белград у 1064 році. У 1071 році нормани захопили Італію. Але найбільша небезпека виходила від нових сильних кочівників — турків і їхнього правителя Сельджука. Турки потіснили арабів і захопили Багдад у 1055 році. У 1071 році візантійський імператор Роман IV Діоген почав війну проти них у східній частині імперії. В армії було багато турецьких найманців, і коли вони перейшли на сторону ворога, то забезпечили цим повну перемогу Сельджука біля Манцикерта. Ця перемога була початком великих завоювань туркiв. Були захоплені Сирія, Палестина і святе місто Єрусалим. Не можна сказати, що християнська Європа змирилася з втратою Гроба Господня. Почалася епоха Хрестових походів. Візантія з кінця Х II століття вже не могла відігравати вирішальну роль на кордонах Заходу і Сходу. Її територія катастрофічно зменшувалася.

А в квітні 1453 року ще донедавна наймогутніша у світі імперія спромоглася виставити тільки 8000 чоловік, щоб захистити свою столицю Константинополь від туркiв-осман. Серед захисників міста було 700 генуезців і кілька сотень венеціанців. Через вигідну оборонну позицію міста жителі думали, що воно буде стояти доти, поки кораблі не причалять до берега. Під командуванням проникливого, дуже наполегливого і віроломного султана Мехмеда II флот ворога зробив те, чого так боялися візантійці. 11 квітня 1453 року турки-османи (близько 100 тисяч чоловік) почали облогу.

За допомогою 67 гармат захисники витримували облогу міста протягом семи тижнів. Вранці 29 травня 1453 року ворог зломив опір християн і ввійшов до міста. Через три дні розбоїв і грабежів Мехмед наказав зупинитися і приступити до відновлення покаліченого міста, перейменувавши його в Стамбул. Були побудовані нові мости, віадуки та вулиці. Податкові пільги стимулювали ремісництво і торгівлю. Через 50 років столиця Османської імперії стала найбільшим містом світу.

Так зникла велична колись Візантійська імперія, що вражала сучасників своєю розкішшю, високим рівнем культури й освіченості. Вона немов розчинилася в інших народах та інших культурах, але залишилася імперією духу, що не має границь і яку завоювати неможливо. Візантія живе в християнських обрядах, в образотворчому і музичному мистецтві багатьох країн, що відчули на собі її благотворний вплив.

Телефон ведучих сторінки «ІСТОРІЯ ТА «Я»:

414-90-00 — Сергій МАХУН, «День», Ігор СЮНДЮКОВ

Адреса електронної пошти (e-mail): sport@core.day.кiev.ua