Юстініан — наставник єпископів

Сьогодні ми розкажемо нашим читачам про імператора Східної Римської імперії Юстініана I, який посiдає особливе місце не лише у всесвітній історії й не лише в історії православ’я, а також в історії усього християнства. Через те, що саме його філософія та політика церкви, його бачення взаємовідносин церкви й держави стали тим коренем, від якого проросло багато важливих і драматичних соціальних процесів, вплив яких відчуваються й сьогодні. Йдеться передусім про розколи- розділення християнства. Бо авторитарна церковна політика імператора Юстініана I і його послідовників на троні не могла не відлякувати самостійну Західну церкву, що в результаті призвело до взаємних прокльонiв 1054 року. I чи не розкол 1054 року став у ХVI столітті бажаним прецедентом для розподiлу Західної церкви на католиків і протестантів? Хто знає, яким би був світ, Європа, а особливо Східна Європа, якби християнство залишилося єдиною неподіленою церквою? I хто знає, яким би було православ’я Східної Європи без теорії «Симфонії» (див. нижче), створеної й успішно втіленої в життя на багато століть Юстініаном?

БIОГРАФIЯ

Відомості про життя, характер, оточення та політику імператора Юстініана I Великого — Флавія Петра Савватія Юстініана (483— 565 рр.) історики черпають здебільшого з книжок його сучасника — придворного письменника-історика Прокопія Кесарійського. Збереглися дві історії правління імператора Юстініана, написані Прокопієм, — парадна й викривальна. Парадна — «Iсторія воєн Юстініана» і «Трактат про споруди Юстініана», сповнена безмірного возвеличення. У іншій, так званій «Таємній історії» («Iсторія аркана»), зібрані всі злочини й помилки імператора, а також плітки того часу, де імператора і його дружину щедро поливають брудом. Хоч об’єктивно Юстініан був, мабуть, не гіршим, хоч і не кращим за інших імператорів.

Походив Юстініан із сім’ї іллірійських (сьогодні — Хорватія) селян. По крові був слов’янином, хоча його рідною мовою була латина. Освіту здобув у Константинополі й досконало володів грецькою; зійшовши на трон, він зробив саме грецьку мовою Східної Римської імперії, тобто Візантії. Статус Юстініана незабаром підвищився у зв’язку з тим, що його дядько Юстін став імператором. З роками Юстін став втрачати глузд й управління імперією перейшло до Юстініана — здібного, догідливого, освіченого. 527 р., після смерті Юстіна, 45-річний Юстініан почав своє довге 38 – літнє царювання.

СХОДЖЕННЯ НА ПРЕСТОЛ

Свою імператорську владу Юстініану довелося затверджувати насильством. У першій половині VI століття населення Константинополя ще не мало до своїх василевсів (царів) тієї поваги, яка встановилася пізніше. Столичні жителі не лише вигукували свої побажання на іподромі під час ристалищ (у ті часи місце сучасного футболу займали перегони колісниць), а й бралися за зброю. Попередні імператори вели з плебсом Константинополя перманентну війну, а подеколи відсиджувалися у своїх палацах, як у фортецях під час облог. Юстиніан вирішив припинити всі ці неподобства, хоч би чого це йому коштувало. I мав на те причину: початок його правління ознаменувався столичним повстанням під назвою «Ніка» («Перемога»): бунтівники увірвалися до в’язниці й звільнили всіх ув’язнених городян, підпалили місто, загрожували життю імператорської сім’ї. Урятували нового імператора полководці Велізарій і Мунд, а також мужність Феодори. Нечувана жорстокість, iз якою було придушене повстання, надовго залякала жителів Константинополя. Тому потім Юстініан правив майже спокійно.

IМПЕРАТОР

Якою людиною був цей новий імператор? За словами Прокопія, він був хитрим, підступним, нещирим і до того ж умів добре приховувати свої почуття, навіть гнів — мав чудовий дар актора й умів лити «крокодилячі» сльози. Як пишуть сучасники, брехня була природною складовою його життя — як у побуті, так і в політиці. Йому було нічого не варто давати будь-які обіцянки або укладати які завгодно договори, скріплюючи їх страшними клятвами, — імператор відмовлявся від них iз надзвичайною легкістю. Не гидував він і доносами й ніколи нікому не прощав. Дуже небезпечною була підступність імператора — Юстініан ніколи зовнішньо не виявляв ні гніву, ні роздратування, навіть якщо був дуже незадоволений. Всупереч своєму високому становищу, а також справжній вдачі, він намагався здаватися доступним і милостивим до всіх, хто до нього звертався. Більше того, доступ до нього був дійсно відкритий для всіх. Однак, як пише Прокопій, зовнішністю, мовою, манерами, мисленням він був подібний до варвара, яким і був. Це, можливо, пояснює й те, що імператор вів майже аскетичне життя — так мало його приваблювала розкіш.

На його користь свідчить також те, що Юстініан був надзвичайно працелюбним чоловіком, що вникав у всі деталі правління. Він був не лише хитрим політиком, а й прискіпливим адміністратором і вмів дуже добре підбирати людей. Тому завжди мав у своєму розпорядженні талановитих полководців, найкращих у світі юристів, прославлених архітекторів, істориків, художників.

Окрім іншого, Юстініан «прославився» в історії своєю дружиною — імператрицею Феодорою, якій як її сучасники, так і пізніші історики приписують численні брудні пороки. Прокопій у своїй «Таємній історії» описує ці пороки в усіх неапетитних подробицях. Батько Феодори був наглядачем звірів у цирку, й вродлива дівчинка з дитинства брала участь у циркових виставах. Людей свого часу вона вражала безсоромністю; чутки приписують їй надзвичайну розбещеність і ненаситність у всіх можливих пороках. Але всупереч усьому, Юстініан був страшенно закоханий у неї, одружився з нею після багатьох років співжиття й розділив престол. Прокопій детально описує палацовий побут Феодори — відповідно до стародавніх рецептів збереження краси, вона майже весь час спала, приймала особливі ванни, наприклад купалася в крові тварин (ходили чутки, що немовлят), витрачала нечувані гроші на східні притирання і т.ін. Зоряним часом Феодори були відвідування Юстініаном її апартаментів, а також «явлення» її народові в цирку або на інших видовищах Константинополя. Дослідники вважають, що Феодора була дуже розумною, мала твердий чоловічий характер, ясний тверезий розум і непохитну наполегливість у досягненні своїх цілей. Це особливо проявлялося в хвилини небезпеки, коли імператор втрачав голову. У храмах Равенни (Iталія) чудово збереглися мозаїчні портрети Юстініана і Феодори, зробленi за життя.

Ставши 527 року імператором, Юстініан мав вельми амбіційні плани, серед яких були три головні: 1) упорядити закони імперії; 2) навести лад у православних справах; 3) відновити й примножити колишню велич Римської імперії.

ЮРИСДИКЦIЯ

Усупереч усьому тому беззаконню, яке завжди дозволяв собі імператор, за його діяльної й компетентної участі в державі були проведені істотні реформи у сфері права. Досі римське право, невпинно й хаотично доповнюване новими едиктами, уможливлювало практично будь-яке тлумачення — залежно від мистецтва того чи іншого юриста. Тому майже відразу після вступу на трон Юстініан розпорядився провести колосальну роботу упорядкування величезної спадщини античної юриспруденції, в якій він сам брав активну участь, і створення досі знаменитого «Кодексу Юстініана». Тоді було кодифіковано укази імператорів від Адріана до Юстініана. Після цього Юстініан категорично заборонив будь-яку законотворчу, коментаторську та критичну діяльність юристів — відтоді лише імператор мав право коментувати, тлумачити або видавати закони. Завдяки Юстініану Римське право ще в середньовіччі стало доступним Заходу й Сходу, а через законодавство Наполеона дійшло до сьогоднішнього дня.

IМПЕРАТОР-БУДIВНИЧИЙ

Під час повстання «Ніка» був зруйнований храм св. Софії, зведений Костянтином Великим у IV ст. Але не минуло й сорока днів, як за велінням імператора робітники почали споруджувати новий храм. Десять тисяч людей під керівництвом найкращих архітекторів працювали на цьому масштабному будівництві протягом майже шести років. Iмператор, одягнувши полотняну туніку, щодня спостерігав за просуванням робіт і заохочував старанність будівельників своїми фамільярно-дружніми зверненнями, дбайливістю й нагородами. Новий храм вражав розмірами, величиною купола та небаченим за красою й багатством внутрішнім оздобленням. Відомо, що після освячення собору Юстініан обійшов його й вигукнув: «Слава Богові, що визнав мене гідним для здійснення такого дива. Я переміг тебе, о Соломоне!» (Це було порівняння з храмом Соломона в Єрусалимі). Йдеться про храм, який і сьогодні можна бачити в Стамбулі — колишньому Константинополі; однак уже декілька століть там не правлять службу Божу.

Відродження Софії започаткувало масштабну будівельну діяльність Юстініана. Лише в Константинополі та його передмісті Юстініан збудував двадцять п’ять церков, оздоблених мармуром і золотом, численні палаци на європейському й азійському берегах протоки, громадські будівлі. Будівництво велося не лише в Константинополі — майже в кожному місті імперії були збудовані мости, шпиталі й водогони; відбудовували міста, зруйновані війнами або землетрусами; на кордонах імперії споруджували фортеці, замки, захисні рови. У Греції були відновлені укріплення Афін і Коринфа, захищено Фермопільський прохід. Те саме робили на всіх інших кордонах, зокрема й у Криму.

IМПЕРАТОР-ЗАВОЙОВНИК

Юстініан безперервно воював з усіма своїми сусідами, намагаючись здійснити амбітну мрію — повернути державі кордони великої Римської імперії, зокрема приєднати до Візантії всю Iталію, узбережжя Африки та Близький Схід. Він писав: «Ми сподіваємося, що Бог поверне нам країни, якими володіли стародавні римляни аж до двох океанів». Тому недивно, що його царювання пройшло в запеклих війнах зі Сходом і Заходом. Плани Юстініана здійснилися далеко не повністю, хоча його завоювання були вельми значними. Це значною мірою заслуга талановитого й вірного імператорові воєначальника Велізарія. Але тривожним було те, що завойовані з великими втратами землі знов і знов переходили в інші руки. Як пише Прокопій Кесарійський, гуни, слов’яни й анти майже щороку здійснювали набіги на землі Iмперії й перетворювали їх на безлюдну пустелю. I хоча Римська імперія певною мірою відродилася, заплачена за це ціна була невиправдано великою, що розуміли вже сучасники Юстініана.

ОРТОДОКСIЯ — СПРАВИ ПРАВОСЛАВНI

Наприкінці життя імператор помітно збайдужів до честолюбних політичних мрій своєї молодості. Він захопився теологією й дедалі менше уваги звертав на справи держави, вважаючи за краще проводити час у спорах з ієрархами церкви або навіть з неосвіченими простими ченцями. В імперії тоді ще не вщухли догматичні (й драматичні) суперечки, що вирували на перших Вселенських соборах (IV—V ст.); тоді в цих дискусіях брали участь мало не всі верстви населення імперії, особливо мешканці Константинополя.

У своїй діяльності Юстініан не розділяв закони на світські й церковні, й тому до Кодексу законів імперії він вмістив, зокрема, закон про обов’язкове та загальне святкування Різдва Христового, Хрещення Господнього, Воскресіння, Благовіщення Пресвятої Богородиці, а також статтю про так звану Пентархію — розподіл всесвітнього християнства на п’ять патріархій — Римську, Константинопольську, Александрійську та Антиохійську. Варто зауважити, що саме Юстініан першим титулував константинопольського патріарха як «Вселенського патріарха». У приватному житті імператор також виявляв високе благочестя, значний час проводячи в храмах, у молитвах.

Iмператор був щиро переконаний, що він є першим авторитетом богослов’я у всесвіті й постійно вів боротьбу з язичниками (людьми, які не прийняли християнства) та з єретиками (зауважимо, що в VI ст. християни все ще дискутували догматичні питання віри). Iмператор оприлюднив указ, згідно з яким язичники та єретики практично позбавлялися громадянських прав — не допускалися на державну службу, позбавлялися майна й права сповідувати свою віру. Юстініан писав: «Справедливо позбавляти земних благ того, хто неправильно поклоняється Богу», — і посилав війська для угамування непокірних. А проти самаритян, які відмовлялися хреститися, була оголошена справжня війна, що тривала три роки; в ній було вбито декілька десятків тисяч непокірних. Ті, що залишилися живі, були силоміць хрещені або продані в рабство до інших країн. Для імператора не мало ні найменшого значення те, що при цьому загинула велика кількість солдатів і що, як пише британський історик Гібон у своїй знаменитій книжці «Занепад і падіння Римської імперії», «родюча провінція перетворилася на пустелю, вкриту попелом і руїнами».

Одним із найважливіших історичних звершень Юстініана була розробка православно-державної (або державно-православної) ідеології. I хоча справами церкви займалися й попередні імператори (Костянтин Великий, Феодосій Великий та інші), саме Юстініан I розробив принцип «симфонії» («згода», «співзвуччя», союз) двох влад — державної та церковної. У преамбулі до знаменитої «Шостої новели» (тобто до нової законодавчої статті) імператора Юстініана говориться: «Найбільші дари Божі людині, даровані Вишнім людинолюбством, — священство (Sacerdotium) і царство (Imperium). Одне служить речам Божественним, друге управляє й піклується про речі людські; й одне, й друге походить від одного й того ж джерела і влаштовує людське життя... Якщо священство буде в усьому бездоганним і причетним дерзновення до Бога, то царство буде правильно влаштовувати вручене йому суспільство — виникає певна блага симфонія». (Деякі критики вважають, що в цих словах є формальна богословська помилка, бо в Новому Заповіті не міститься жодного слова, яке передбачає можливість досягнення певної статичної «симфонії» між Царством Божим і світом, а тим паче між Царством Божим і царством земним.)

За прикладом своїх попередників на троні, Юстініан зізвав 553 року П’ятий Вселенський собор, який засудив єресi того часу. Юстініан вважав, що хоча рішення єпископів Собору самі по собі дійсні, вони стають ще більш дійсними завдяки присутності й схваленню імператора. В усіх церковних суперечках того часу остаточне рішення приймав саме імператор, а не зібрання єпископів. Показовою була, наприклад, суперечка про вчення Орігена (богослов III ст.); Юстініан діяв тут цілковито авторитарно, незалежно від єпископів: він видав документ, у якому детально проаналізував помилки Орігена, а в резюме засудив його у формі десяти анафематствовань (посмертних). Потім імператор зажадав, щоб усі «п’ять патріархів Всесвіту» підписалися під його засудженням. Це стало яскравою ілюстрацією сутності церковно-державної «симфонії».

Юстініан не лише складав едикти такого роду, а й вживав найжорсткіших заходів до тих, хто їх не визнавав. Власне, він діяв за принципом старого — ще дохристиянського — римського законодавства, згідно з яким усе те, що завгодно імператорові, завжди має силу закону. I хоча Юстініан любив посилатися на Святе Письмо, на канони, на святих отців, він завжди робив лише те, що сам вважав за потрібне й корисне, бо був щиро впевнений у повній відповідальності імператора за церковні справи. У преамбулі до одного зі своїх законів Юстініан говорить: «Що ж є більш великого, більш святого, ніж імператорська величність?!» У іншому місці він пише: «Немає нічого недоступного для нагляду царю, який прийняв від Бога загальне піклування про всіх людей. Iмператору личить верховне піклування про церкви й турбота про спасіння підданих. Iмператор — охоронець канонів і Божественних Законів. Він через Собор і священиків затверджує Праву віру». Юстініан, однак, не був аж таким оригіналом — ще Костянтин Великий (IV ст.) називав себе «сослужителем єпископів» і головував на Першому Вселенському соборі, який сам і зізвав.

Слід віддати справедливість Юстініану — його церковні закони стосуються всіх сторін церковного життя. У них говориться не лише про віровчення, а й про богослужіння. Iмператор привласнює собі виключне право тлумачити старовинні церковні правила, створювати нові канонічні норми. Наприклад, він уперше вводить у Вселенській Церкві правило целібату (безшлюбності) єпископів. За участі Юстініана був також сформульований принцип «Пентархії» — вчення про божественне встановлення п’яти («Пента») помісних церков у межах християнської імперії. (Сьогодні таких церков 14 — у різних державах.)

Юстініан помер у дуже похилому віці. До кінця своїх днів він займався богослов’ям і навіть піддався єресі — лише смерть перешкодила йому опублікувати «єретичний» едикт (з яким духовенство, звісно, погодилося б). Його теорія величної симфонії церкви та імператора, вірніше імператора й церкви, була взята на озброєння майже в усіх православних державах і зберігається — у тому чи іншому вигляді — до нашого часу. Але дійсно значною спадщиною імператора Юстініана залишається Собор Софії Премудрості Божої, а також інші його споруди, що пережили без малого 15 століть; храми в Константинополі та Равенні. А в монастирі св. Катерини на Синаї, в головній базиліці є напис: «Упокоєнню блаженної пам’яті імператриці Феодори» — свідчення зворушливої любові імператора до своєї дружини Феодори.

Усе те, що пов’язане з теорією й практикою «Симфонії церкви та держави» Юстініана, має пряме відношення не тільки до минулого, а й визначає багато сучасних церковно-соціальних процесів в Україні. Тому що історія православ’я на наших землях — це історія підкорення князів церкви князям світським — правителям. Для прикладу пригадаємо, що саме лівобережний гетьман Iван Самойлович активно сприяв переходу Київської митрополії в юрисдикцію Московської церкви (1686). Тієї церкви, яка століттями керувалася (і керується сьогодні) світською владою. Прикладів більше ніж достатньо. Iван Грозний зневажав митрополита Московського Філіппа, а потім погубив його. Петро Перший одним розчерком пера покінчив iз патріаршеством Московської церкви, замінивши патріарха «рівнопатріаршим» (!) синодом під світським наглядом. Сталін так само свавільно відновив патріаршество — своєю — а не церковною — одноосібною волею. Пригадаємо ще, як за бажанням кремлівської влади значна частина духовенства СРСР увійшла до складу справжнього розвідувального підрозділу (вдома й за кордоном). Або про те, що сьогодні до експансії за кордоном російської ідеї активно залучена церква, котра з помісної, якою вона є по суті, перетворюється ніби на всесвітню. Подібно до Католицької церкви, з тією, однак, «невеличкою» відмінністю — за спинами католиків-місіонерів не стоїть ядерна держава. А для сучасної України особливо важливий той безперечний факт, що за непоступливістю Московської патріархії у справах автокефалії Української церкви стоїть зараз не тільки власне церковна політика, а й Кремль. Тут у наявності — повна «симфонія» Юстініана.

У матеріалі використані роботи: Гіббона «The decline&Fall Roman Empire», Михайла Поснова «Iсторія християнської Церкви», «Таємна історія» Прокопія, а також нарис протоієрея Валентина Асмуса.