Жертвоприношення на вівтар «Великої Перемоги»

Як і чим жили селяни Кіровоградщини від визволення до Перемоги – в період відновлення радянської влади і колгоспів, рабської праці і свавілля партійно-господарського керівництва, нещадної експлуатації селян і повної викачки ресурсів з українського села?

ВИЗВОЛЕННЯ ЧИ ОКУПАЦІЯ ПІСЛЯ ОКУПАЦІЇ?

«Червона Армія повернулась, принісши на своїх прапорах волю і щастя, радість і життя», – писала з піднесенням щойно відновлена районна газета «За більшовицькі колгоспи» після визволення Петрівського району Кіровоградської області. [1]

Справжнє радянське щастя мешканці району відчули вже з перших днів, коли разом з Червоною армією повернулася на Кіровоградську землю і радянська влада з її партійними, радянськими та господарськими керівними органами і вже добре знайомими місцевому населенню методами тотального примусу до самовідданої праці «на благо Радянської Вітчизни». Щоправда, в умовах війни, коли вся країна працювала під гаслом: «Все для фронту! Все для Перемоги!», методи примусу стали ще жорсткішими. І для цього  відповідну законодавчу базу було створено ще в 1942-1943 роках.

Людей у ярма запрягли. Дереворит Ніла Хасевича, УПА, 1949 р.

Фото History Ukraine

Домагаючись встановлення залізної дисципліни не лише в армії, а й на трудовому фронті, вище державне керівництво СРСР оприлюднило в цей період низку указів і постанов, адресованих безпосередньо працівникам тилу і спрямованих на посилення карних заходів щодо порушників трудової дисципліни. Зокрема, працівники сільського господарства отримали «доленосну» Постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про підвищення для колгоспників обов'язкового мінімуму трудоднів», вперше опубліковану в газеті «Правда» від 17 квітня 1942 року. Обов'язковий мінімум трудоднів встановлювався і для підлітків – членів сімей колгоспників віком від 12 до 16 років.

Документом визначалося, що у відповідності з Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 15 лютого 1942 року, працездатні колгоспники, які не виробили без поважних причин обов'язкового мінімуму трудоднів, підлягали судовому покаранню поправно-трудовими роботами в колгоспах терміном до 6 місяців з утриманням з оплати трудоднів до 25 відсотків на користь колгоспу. Крім того, зазначених порушників колгоспним правлінням рекомендували вважати такими, що вибули з колгоспу, втратили права колгоспника і на цій підставі мали бути позбавлені присадибних ділянок. Постанова зобов'язувала народні суди виконувати вироки по цих справах негайно. За ухилення від віддання порушників до суду голів правлінь колгоспів та бригадирів мали також притягати до судової відповідальності. [2]

Постанова вступала в дію і на території визволених областей України. Повідомляючи трудящим Петрівського району про чинність даного документа, місцева газета «За більшовицькі колгоспи» в квітні 1944 року зазначала: «Цією постановою в руки колгоспників і чесних господарів дана сильна зброя в боротьбі за встановлення залізної трудової дисципліни, в боротьбі з дезорганізаторами колгоспного виробництва». [3]

21 серпня 1943 року РНК СРСР і ВКП(б) ухвалили також постанову «О неотложных мерах по восстановлению хозяйства в районах, освобожденных от немецкой оккупации», яка стала одним з основоположних документів для обласного та районного керівництва у здійсненні конкретних заходів, спрямованих на відродження місцевої промисловості, сільського господарства та надання всебічної допомоги фронту.

Для якнайширшої мобілізації місцевого населення на відбудову народного господарства області протягом перших місяців після визволення на Кіровоградщину було направлено зі східних районів (здебільшого з Росії) 595 членів партії, в тому числі партійних працівників – 79, радянських – 118, комсомольських – 8, господарських керівників – 390. На кінець 1944 року обласна партійна організація вже нараховувала в своєму складі 3891 комуніста. [4]

Після визволення району та області обком КП(б)У очолив Ф.С. Горенков, виконком обласної ради – В.П. Іщенко, Петрівський райком КП(б)У – Ф.К. Тарасенко, виконком райради спочатку очолював М. Колов, а потім головою виконкому став М.Г. Гуліда. В цей період судову владу та карні органи представляли в районі народний суддя Макаренко, прокурор Сенливий, начальник райвідділу НКДБ Іванов та начальник райвідділу НКВС Жиров. [5]

Новостворений райвиконком потурбувався насамперед про державну власність, своєю першою постановою зобов'язавши населення району негайно повернути розібране майно державних і громадських установ, організацій та підприємств. Однак повертати державне майно населення не поспішало і районна влада була змушена ще кілька разів порушувати це питання упродовж наступного року. Своїм рішенням райвиконком зобов'язав райфінвідділ та голів сільрад «виявити все наявне державне майно серед населення до 15.03.44 і взяти на облік».

Та все ж основні державні та колгоспні майнові фонди фактично були втрачені внаслідок евакуації, окупації та бойових дій, і першочергової уваги потребувало саме їх відновлення, відбудова соціально-побутової інфраструктури, колгоспних господарств і налагодження сільськогосподарського виробництва. 24 березня 1944 р. постановою Петрівського райвиконкому № 9 було затверджено «Районну комісію по встановленню і розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників». В районі почали визначати наслідки німецько-фашистської окупації, загальний стан господарств або того, що від них лишилося, робити перші підрахунки щодо заподіяних збитків.

Згідно даних, оприлюднених пізніше місцевою газетою «За більшовицькі колгоспи», в районі було зруйновано і спалено німцями 3000 житлових приміщень і громадських будівель, перетворено в розвалини усі радянські установи, електростанції, МТС, школи, лікарні, клуби, бібліотеки, зрівняно з землею села Байрак, Луганку, Мишолівку, Реєву, Червону Костівку. Було пограбовано й зруйновано тваринницькі ферми, майже всі сільськогосподарські машини, знищено 80 % поголів'я великої рогатої худоби, що була в особистому користуванні колгоспників, – забрано понад 3700 голів великої рогатої худоби, 5578 коней, 7058 свиней, понад 32500 штук птиці. Всього народному господарству району було нанесено збитків на загальну суму 700.300 тис. крб. [6] Словом, на німців списали все, що можна було списати. Про евакуйоване на територію Росії (в основному до Волгоградської області) колгоспне майно, поголів’я великої рогатої худоби, зерно тощо, звісно, не йшлося і повертати його ніхто не збирався.

Виступаючи на зборах районного партійного активу, прокурор Сенливий зазначав: «Всі ви знаєте, якими багатими були до війни колгоспи району. Що ж ми одержали в спадщину від німецьких варварів? Руїни, попіл. Наше першочергове завдання – на місці згарищ відродити ще кращі, ще багатші колгоспи, машинно-тракторні станції». [7]

Для виконання складних завдань з відбудови народного господарства, відновлення сільгоспвиробництва і надання якнайширшої допомоги фронту були задіяні всі адміністративно-організаційні можливості центральної, місцевої влади та карних органів щодо мобілізації населення і максимального використання трудових ресурсів району.

ТРУДОВІ МОБІЛІЗАЦІЇ

Доки фронт стояв під Кіровоградом та Кривим Рогом, в жорнах війни перемелюючи життя та долі кинутих на передову ганнівських чоловіків, жінки, старики та діти мусили тягти на своїх плечах непосильний тягар оборонного будівництва, надання всебічної допомоги фронту та відбудови вщент зруйнованих колгоспних господарств. Щойно відновлена районна влада (Петрівський райком партії та виконком райради почали діяти з грудня 1943 року), вже першими своїми постановами досить жорстко зобов'язувала виконкоми сільських рад в стислі терміни провести мобілізацію місцевого населення на будівництво оборонних рубежів.

Так, на основі указу Військової Ради армії № 0240 від 24.12.43 «О строительстве оборонительного рубежа силами местного населения» виконком Петрівської райради і бюро райкому КП(б)У постановили до 5.02.44 мобілізувати на оборонне будівництво 2700 чоловік. Згідно постанови № 3 виконкому Петрівської райради від 14.01.44, на будівництво оборонних рубежів Ганнівська сільська рада до 15.01.44 мала мобілізувати 200 чоловік. В постанові зокрема зазначалося: «Рабочим иметь при себе продукты питания и инструменты (ломы, лопаты, кайла). Всех мобилизованных разделить на бригады по принципу колхозов, выделить бригадиров, возложить на них ответственность за выходы на работы. Мобилизованных сдать 140-му отряду ФУАС, капитану Князеву. Уклоняющихся от мобилизации привлекать к ответственности по закону военного времени». [8]

Протягом лютого – березня 1944 року виконком Петрівської райради ухвалював ще кілька постанов щодо мобілізації населення на оборонне будівництво. Виходячи з тексту постанов, можна зазначити, що мобілізація проходила досить складно, поскільки сільські ради не могли повною мірою забезпечити робочою силою оборонне будівництво. У зв'язку з цим терміни мобілізації навіть доводилося продовжувати, а до винних у незабезпеченні будівництва достатньою кількістю робітників застосовувати карні заходи. Зокрема постановою від 5.02.44 за незабезпечення повної мобілізації населення на оборонне будівництво голові Ганнівської сільської ради Недавньому було винесено сувору догану з попередженням про притягнення «до найсуворішої державної відповідальності». [9]

Підлітком був мобілізований на будівництво оборонних споруд і ганнівець Олексій Робота. Рив окопи в Богданівці, Братолюбівці, Графітівці та на передовій у Недайводі. Там і отримав тяжке поранення в ногу. Після лікування в госпіталі повернувся додому інвалідом другої групи. «Тяжко і голодно було тоді на селі, – пригадував Олексій Павлович ті дні, – а нашій родині було особливо скрутно. Батько воює, мати померла, залишивши на руках у баби з дідом маленьку сестричку. А тут і я повернувся калікою». Незважаючи на інвалідність, Олексію Роботі довелося, як і всім, працювати в колгоспі. А які тоді були працівники – в основному старики, жінки та діти. Разом з ним працювали тоді такі ж, як і він, шістнадцятилітні – Микола Бабенко, Григорій Рутенко та інші хлопці, чиї батьки воювали на фронті. Всі сили мусили віддавати фронту і ті, хто залишився в тилу.

Окрім оборонних трудових мобілізацій, у районі проводилися в подальшому ще й мобілізації на відбудову Дніпрогесу (план мобілізації по району – 500 чол. до 5.05.44 р.), а також по лінії Наркомчормету – на відбудову Криворізького залізорудного басейну (план мобілізації по району – 50 чол. до 29.10.44.); по лінії Наркомшляху – на відбудову Одеської залізниці, будівництво та ремонт місцевих шляхів; по лінії Наркомосвіти – мобілізація сільської молоді в школи ФЗН Сталінської області (20 дівчат і 20 хлопців віком 15-17 років – до 17.11. 44.) та ін.

Скажімо, для ремонту й утримання місцевих доріг безпосередньо Ганнівська сільрада повинна була постійно виділяти відповідну кількість людей на такі закріплені за нею ділянки маршрутів: Ганнівка – П'ятихатський зернорадгосп (11 км / 60 чол.), Ганнівка – Данилівка (10 км / 100 чол.), Ганнівка – Іскрівка (2 км / 20 чол.), ст. Рядова – Ганнівка (5 км / 50 чол.). Згідно постанови райвиконкому від 2.08.44 р. про шефство Петрівського району над шахтою «Червоний партизан» Криворізького басейну кожен колгосп мав також відправити по 1-2 чоловіки на роботи в шахту. [10]

Виконати всі мобілізаційні рознарядки сільські ради, звісно, не могли фізично, за що головам постійно оголошували догани з попередженням про більш суворі заходи, а то й знімали з роботи і передавали справи до суду. Не була винятком і Ганнівська сільрада, де протягом року змінилося декілька голів (Недавній, Нероба, Башта, Чирва). Як зазначалося в одній з постанов щодо Ганнівської сільради, обмежившись лише врученням повісток і не забезпечивши явки трудящих для відправки на роботи, голова сільради Нероба не зміг добитись виконання наряду по мобілізації робочої сили на відбудову Одеської залізниці. За зрив мобілізації робочої сили, провалення весняної сівби по колгоспах, порушення ревзаконності рішенням райвиконкому від 15.04.44 Неробу було знято з роботи і справу передано слідчим органам. [11]

ВІДНОВЛЕННЯ КОЛГОСПНИХ ГОСПОДАРСТВ І ВСЕБІЧНА ДОПОМОГА ФРОНТУ

Для зруйнованої й виснаженої війною країни, всі зусилля якої були спрямовані на остаточне подолання велетенської військової потуги нацистської Німеччини, негайне відновлення сільгоспвиробництва, організація посівної та збиральної кампаній 1944 року на звільнених територіях хлібородної України мали надзвичайне стратегічне значення. Саме на цьому трудовому фронті багато в чому вирішувалось питання подальшої життєздатності і боєздатності Радянського Союзу та його Червоної армії. Тому в організації якнайширшого розгортання сільськогосподарських робіт на звільнених з-під окупації українських землях радянське керівництво діяло через відновлені органи місцевої влади та карні органи цілковито жорсткими, а почасти й жорстокими примусовими методами. Отже, українські селяни, що пережили жахи німецької окупації і ще не оговтались від перенесених тяжких випробувань, знову опинившись у лещатах «рідної неволі» – суворого обов'язку і тотального примусу, тільки вже радянського ґатунку, мусили віддавати все до останнього на вівтар майбутньої перемоги.  

З великим напруженням сил піднімали колгоспне сільське господарство й ганнівчани – відбудовували зруйновані ферми, майстерні МТС, громадські приміщення і будівлі осель, які постраждали під час бомбардувань або були зруйновані німцями під час відступу. Згідно з підрахунками офіційних органів у період німецько-нацистської окупації господарствам Ганнівської сільради було завдано збитків на 6 680 346 крб.

Ледве вщухли бої, на території сільради розпочалися відбудовчі роботи, а в поле вийшли орачі на підняття зябу. Орати іноді доводилося поряд з мінерами. За відсутністю тяглової сили орали в основному на коровах, що збереглися в домашніх господарствах.

 Оранка на коровах, 1944 р.

Фото з відкритих джерел

«Бувало, голодна, знесилена корова впаде в ріллю, а піднятися вже не може, – згадувала Марія Денисівна Рева (Колісник). – Годувати ж не було чим. Насмикаєш трохи соломи зі стріхи – ото й уся їжа для скотини. Яке ж з неї молоко? А треба ж було і самим прогодуватися від неї, молочний податок здати державі та ще й норму оранки виконати. У кого діти були такі, що вже могли працювати, то теж корів поганяли. Бувало, що й ноги корови їм потопчуть. Всього було». [12]

Фактично заново створюючи колгоспи (в 1944 році в 5-ти відновлених колгоспах Ганнівської сільради – «Нове життя», «Нова нива», ім. Шевченка, «Ленінський шлях», «Червоний лан» – працювало 974 чол. віком від 16 до 60 років), колгоспникам у першу чергу треба було відроджувати громадське тваринництво та дбати про майбутній урожай. Молочно-товарні ферми доводилось організовувати майже на порожньому місці, бо все поголів'я практично було втрачене. Перед приходом німців колгоспну худобу було перегнано за Дніпро і евакуйовано аж до Волгограда, звідки її, звісно, не повернули.

Значну кількість худоби, яка перебувала в індивідуальних господарствах, було втрачено під час окупації. Скажімо, тільки в колгоспі «Нова нива» напередодні окупації вигнали з ферм на евакуацію 650 голів різної худоби. Така ж ситуація була і в інших колгоспних господарствах. Згідно постанови райвиконкому, кожне колгоспне стадо комплектували виключно за рахунок контрактації молодняку у місцевого населення. Забій молодняку категорично заборонявся – порушників притягували до суворої, навіть судової, відповідальності. Худобу, свиней і навіть птицю закуповували як у колгоспників, так і в робітників, службовців, а також по інших господарствах району та області.

Активно займалася контрактацією молодняку і М.Д. Рева, яка працювала в цей час зав. ферми в колгоспі ім. Шевченка. Їй було доручено відроджувати громадське тваринництво колгоспу. Вже в березні вона законтрактувала для колгоспного господарства 43 бички і телички. [13]

«Агітуючи селян за контрактацію, ходила я по хатах і в Ганнівці, і на Рядовій, і по інших сусідніх селах, – розповідала Марія Денисівна, – і кожен, хто мав таку можливість, здавав молодняк у колгосп. Спочатку мали ми в господарстві всього 4 дійні корови і з десяток молодняку. Звісно, умови утримання худоби були жахливі – будівлі зруйновані, приміщення необладнані, годувати худобу нічим. Ходили до військових бліндажів – витягували дерев'яні підпори і ремонтували корівники. Працювали на фермі в основному підлітки, старики і вдови. Весна 1944-го була для нас найтяжчим періодом – кормів на фермі не було, знесилених корів доводилося піднімати дерев'яними підпорами, бо самі вони не могли піднятися і розтелитися. Немає таких слів, щоб описати, як нам було тоді тяжко». [14]

Навесні господарства району готувалися розпочати масові польові роботи. Постановою райвиконкому № 11 від 30.03.44 р. було затверджено план сільськогосподарських робіт на поточний рік по колгоспах Петрівського району. Всіх голів колгоспів попередили, що у випадку порушення агротехніки сівби, винних будуть притягувати до судової відповідальності. Колгоспам, які мали кінське тягло, наказували надавати допомогу тим господарствам, які коней не мали.

Не було коней і в колгоспах ганнівської сільради, тому готували тут до сівби основну тяглову силу – корів. Ремонтували також борони, плуги, культиватори. Створювали ланки, виділяли ланкових. Однак не вистачало посівного матеріалу – пшениці, вівса, проса, кукурудзи, соняшнику, трав і корнеплодів, а також городніх культур.

Тим не менше, від колгоспів вимагали безумовного виконання плану й дотримання термінів весняної сівби. Зробити все, щоб «полям була повернута минула слава високих урожаїв», – закликав колгоспників і колгоспниць України всесоюзний староста Михайло Калінін, звернення якого («До колгоспної сівби в Україні») надрукували всі центральні та місцеві українські газети. [15]

Виростити й зібрати «урожай перемоги» віддав першотравневий наказ і товариш Сталін, отже на місцях навіть і думки не допускали про низькі показники врожайності. В ході весняної сівби відстаючі колгоспи неодмінно потрапляли під вогонь нищівної критики, а їхніх керівників та голів сільрад притягували до найсуворішої відповідальності. Так, повідомляючи про те, що колгоспи «Нове життя» (Ганнівська с/р), «Червоний сівач» та «Перше травня» затягують весняну сівбу, районна газета з властивою категоричністю зазначала: «Керівники не мобілізували колгоспників на виконання першотравневого наказу тов. Сталіна – наказу Батьківщини» і вимагала вжити найсуворіших заходів для виправлення ситуації. [16]

Доводячи господарствам плани сільськогосподарських робіт, в якості основної рушійної сили підвищення продуктивності колгоспникам знову запропонували випробуваний метод – соціалістичне змагання за піднесення колгоспного виробництва в 1944 році. Облвиконком і бюро обкому КП(б)У встановили на 1944 рік для колгоспів-переможців у соціалістичному змаганні шість перехідних червоних прапорів облвиконкому з видачею двох перших грошових премій по 25 тис. крб. і чотирьох других грошових премій – по 20 тис. крб.

За давньою радянською традицією колгоспники мусили брати ще й підвищені зобов'язання щодо перевиконання норм виробітку. (Щоденні норми виробітку встановлювалися навіть для оранки коровами – 0,5 га. – Авт.). «Після війни ж як було на селі: іде жінка на роботу і корову за собою на налигачі веде, – згадує ганнівчанка Т.В. Бабенко (Коваленко). – Корову й у плуг тоді впрягали, і в сівалку, і в жатку, а іноді й самим доводилося борону тягати. Отак ми й піднімали наші колгоспи». [17]

За відсутністю тяглової сили жінки мусили самі впрягатися, 1944 р.

Фото з відкритих джерел

Про досягнення передовиків постійно розповідала районна газета «За більшовицькі колгоспи». Одну з гучних заміток присвятила районка і ганнівському рекордсменові оранки коровами з колгоспу «Ленінський шлях» 66-річному П.В. Бабаку. «Незважаючи на свій похилий вік, – повідомляла газета, – Павло Володимирович зразково працює в колгоспі. Так, на піднятті пару коровами він дає щодня від 0,85 до 1,14 га, проти норми 0,5 га. Причому вся робота, яку він виконує, бездоганної якості. «Своїм трудом, – говорить тов. Бабак, – я мстю проклятим німчаям за сина, якого вони вбили в 1943 році». [18]

Однак, незважаючи на традиційний галас з приводу соцзмагання, як весняні польові роботи, так і збирання врожаю та осінній цикл робіт більшість господарств проводила зі значним відставанням, за що голови колгоспів та голови сільрад отримували догани і навіть більш суворі покарання. Так, за провалення весняної сівби голові ганнівського колгоспу «Нова нива» Саєнку райвиконком виніс «останнє попередження», підкресливши, що до нього будуть застосовані більш суворі заходи, «якщо він до 18.04.44 р. не закінчить сівбу ранніх зернових». [19]

Надзвичайно напружено проходила в районі й збиральна кампанія, до якої намагалися залучити все працездатне місцеве населення. Обов'язковою постановою № 3 від 10.07.44 про мобілізацію на сільгоспроботи райвиконком зобов'язав сільські ради до 13.07.44 забезпечити участь у збиранні врожаю учнів 6-10 класів, всіх чоловіків віком від 14 до 55 років та жінок – від 14 до 50 років. [20]

25 липня 1944 року вийшла постанова РНК УРСР про хід збирання врожаю зернових культур у колгоспах і радгоспах УРСР, після якої відповідні постанови щодо виконання державних поставок зерна колгоспами видали невдовзі облвиконком та райвиконком. Зокрема, в спільній постанові Петрівського РК КП(б)У та райвиконкому від 28.07.44 р., в якому ставилось питання про цілодобове вивезення зерна з колгоспів, відзначалося: «В суточный срок обсудить график вывоза зерна на пристанционные тракты, не допуская потерь в пути. Если будет вывоз неочищенного зерна или невзвешенного, – уголовная ответственность. Персональная ответственность – на председателей колхозов». [21]

Боротьба за врожай та виконання визначених для колгоспів норм хлібопоставок була в районі надзвичайно запеклою. Після виконання районом плану хлібоздачі постановою від 20.11.44 про подальше розгортання соцзмагання по здачі хліба державі райвиконком зажадав від колгоспів додатково здати ще 39550 ц. Особливо промовистим у цій постанові був п.4, в якому наказувалося: «Попередити голів сільрад, голів колгоспів про безумовне виконання». [22]

Окрім державної хлібоздачі, колгоспи мали здавати зерно ще й у Фонд Червоної Армії. Заохочуючи до цього колгоспників, влада використовувала вже добре випробувані агітаційно-організаційні методи – по всій Україні в областях і районах повсюдно проголошувалися ініціативи, організовувалося змагання, газети постійно друкували листи червоноармійців з фронту, в яких вони закликали земляків здавати в Фонд Червоної Армії якнайбільше сільськогосподарської продукції, підписуватись на Третю Державну Воєнну позику, надавати допомогу фронту грошима, речами тощо.

Як повідомляла місцева районка, у відповідь на звернення колгоспів України колгоспники і колгоспниці Петрівського району вирішили додатково здати до Фонду Червоної Армії 60 000 пудів хліба. «Змагаючись за гідну зустріч ХХVII роковин Жовтня, – писала газета, – вони вивезли на приймальні пункти 84 150 пудів». [23] А понадпланова здача хліба до Фонду Червоної Армії продовжувалась і надалі. Вже в грудні газета повідомила, що 35 колгоспів району виконали свої зобов'язання по здачі хліба до фонду. [24]

Зі значними труднощами проводили колгоспи й збирання цукрових буряків, заготівлю картоплі та овочів. Розглянувши в жовтні питання про заготівлю картоплі та овочів, виконком обласної ради і обком КП(б)У визнали хід виконання планів обов'язкових поставок по області незадовільним і зобов'язали голів райвиконкомів та секретарів РК КП(б)У забезпечити щоденне вивезення картоплі та овочів колгоспами і радгоспами на заготівельні пункти. Як повідомила районна газета, облповнаркомзагу Овчиннікову та райуповнаркомзагам було запропоновано організувати суцільну перевірку виконання зобов'язань по здачі картоплі та овочів окремими колгоспами, колгоспниками, службовцями та одноосібниками, і до тих, що ухиляються від виконання зобов'язань, застосувати заходи, передбачені законом. [25]

На колгоспах, колгоспниках та одноосібниках лежав також тягар обов'язкової здачі (сплати податку) молока, яєць, м'яса. Так, в 1944 році Ганнівська сільрада отримала рознарядку здачі м'яса в рахунок 45 т колгоспниками та одноосібниками: по колгоспу ім. Шевченка – 10 кг, «Ленінський шлях» – 9 кг, «Нова нива» – 15 кг, «Нове життя» – 8 кг, «Червоний лан» – 8 кг.

А між іншим самим колгоспникам жилося досить голодно і деякі керівники господарств часом ішли на те, щоб хоч якось підтримати людей, які перебували у великій скруті. І такі дії викликали, як правило, досить негативну реакцію влади. Скажімо, голова колгоспу «Нова нива» Мінько, який наказав дорізати хворого вола, а м'ясо роздати колгоспникам, отримав попередження від райвиконкому (прот. № 30 від 24.11.44.), що в разі повторного порушення правил забою тварин буде притягнений до судової відповідальності. [26]

Крім обов'язкових поставок, сплати податків та інших численних зобов'язань і повинностей колгоспи та колгоспники мали вносити кошти ще й у неділимий фонд (500 тис. крб. по району), потребували додаткових внесків і створювані при сільрадах різноманітні грошові та продуктові фонди, а на всіх мешканців накладався до того ж і військовий податок.

Слід зазначити, що селяни, які за свою роботу в колгоспі грошей майже не отримували, тим не менше ледве не на кожному кроці мусили платити ще й за різні послуги – транспортні, ветеринарні, за парування худоби (конематка – 25 крб., корова – 20, свиноматка – 15, вівця-коза – 12) і навіть за реєстрацію велосипедів (5 крб. за кожен велосипед). [27]

Та чи не найбільшого тиску зазнавало місцеве населення у зв'язку з розміщенням Третьої Державної Воєнної позики 1944 року, випущеної в квітні на суму 25 млрд. карбованців, а також збором коштів на озброєння Червоної Армії. На сільські ради спускалися з району рознарядки щодо обсягів реалізації позики, в колгоспах створювалися спеціальні групи уповноважених, які займалися агітацією та проведенням підписки на позики. Масована агітаційна атака проводилася й через газету. Особливо поширеним видом газетної агітації були в цей період відкриті листи з фронту. В одному з таких листів, надрукованому в районній газеті, червоноармієць Іван Колінько (польова пошта 17783 «П») писав до своїх земляків: «Закликаю вас, товариші колгоспники, день-у-день посилювати допомогу Червоній Армії. Здавайте більше хліба до Фонду перемоги, вносьте свої заощадження на будівництво танків». [28]

Вже в травні 1944 року районна газета повідомляла: «Розміщення Третьої Державної Воєнної позики 1944 року серед трудящих Петрівського району проходило з великим успіхом. На 10 травня сума передплати сягла 3 202 715 крб.». [29] Наприкінці року та ж районка повідомила ще одну гучну новину: «60-річний колгоспник артілі «Нова нива» Ганнівської сільради Панас Вікторович Сувора (ст. син Гаврило – водить трактора, обробляє колгоспні лани, молодший син Аркадій – молодший сержант – німців б'є). Сам Сувора невтомно трудиться – за 9 місяців 550 трудоднів має. У відповідь на слова любимого Сталіна вирішив внести на озброєння Червоної Армії 20 тис. карбованців». [30]

Наслідуючи приклад Сувори, колгоспники і колгоспниці артілі «Нова нива» вирішили невдовзі придбати на свої заощадження один танк і передати його на озброєння 5-ї танкової армії, яка брала участь у визволенні району. Вони внесли на рахунок держбанку повну суму вартості танка – 60 тис. крб. [31]

Апофеозом гучної кампанії масових пожертвувань трудящих району на озброєння Червоної армії стала наприкінці року ще одна знаменна подія, про яку пафосно розповіла газета «За більшовицькі колгоспи». Районка повідомляла: «У відповідь на привіт і подяку вождя колгоспникам артілей «Більшовик», «Жовтнева перемога» і «Нова нива», які зібрали 180 тис. крб. на будівництво танків, колектив райпромкомбінату вирішив відрахувати місячний заробіток на будівництво танкової колони «Подарунок в річницю визволення Кіровоградщини». [32]

Внесок основної маси ганнівчан (переважно ганнівчанок) в загальний фонд допомоги фронту був, звичайно, набагато скромнішим і не таким гучним, але не менш вартісним. За спогадами М.Д. Реви, після тяжкої праці в колгоспах ганнівські жінки вечорами шили й пряли, в'язали рукавички й шкарпетки, готуючи посилки на фронт. «І як було приємно, – пригадувала Марія Денисівна, – отримувати з передової від солдатів листи з подяками за теплі речі». [33]

21 жовтня мешканці Петрівського району відзначили річницю свого визволення від німецьких окупантів. У передовій статті з нагоди цієї знаменної дати районна газета «За більшовицькі колгоспи» писала, що визволені від німецького кошмару, колгоспники на другий же день взялися до роботи. Під гаслом «Все для Червоної Армії – визволительки! Все для перемоги!» колгоспники, робітники МТС і радгоспів Петрівського району провели весняну сівбу, виростили і зібрали урожай перемоги, виконали хлібопоставки і натуроплату за роботи МТС, успішно виконали свої зобов’язання по здачі хліба понад план до фонду «Червоної Армії». До фонду перемоги було внесено 66 000 пудів зерна. [34]

Та ледве впоравшись з урожаєм 1944-го, колгоспники району знову почули згори владний заклик: «Всі сили – на оранку зябу та осінню сівбу, на створення умов високого врожаю 1945 року!». Не забарившись з вказівками щодо розгортання осінньо-польових робіт, вищі державні органи продовжували досить жорстко регламентувати діяльність сільськогосподарських підприємств. Постановою від 6.09.44 р. РНК УРСР під головуванням М. Хрущова зобов'язав виконкоми районних Рад депутатів трудящих «у відповідності з установленним завдянням по оранці зябу на кожного робочого коня або вола (читай – корову. –Авт.) і трактор визначити завдання по зяблевій оранці окремо на живу тяглову силу і трактори по кожному колгоспові і МТС. Встановити строк закінчення плану оранки по областях…». Відгукнувшись на заклик партії та уряду включитись у переджовтневе соціалістичне змагання, колгоспники взяли підвищені зобов'язання на честь ХХVII роковин Великого Жовтня перевиконати встановлені норми і знову повели своїх корів на оранку.

Осінньо-польові роботи, які за браком техніки та тяглової сили господарства району проводили з надзвичайним напруженням, стали ще одним тяжким випробуванням для селян.

Виступаючи на початку січня 1945 року із звітною доповіддю на районних звітно-виборчих партійних зборах, секретар Петрівського райкому КП(б)У Ф.К. Тарасенко повідомив про спільні здобутки району: зібрано урожай зернових в середньому по 14 центнерів з га, до 25 вересня виконано план хлібопоставок – здано державі 184000 центнерів хліба, до Фонду Червоної Армії – 93358 ц, а також 20350 ц інших продовольчих продуктів, трудящими району внесено значні суми на будівництво танків і літаків. [35]

За досягнені успіхи у відбудові народного господарства та виконанні державного плану хлібозаготівель керівництво району було відзначене в ці дні високими державними нагородами.

А загальною нагородою всім трудівникам сільського господарства стала відзнака верховного головнокомандувача Йосипа Сталіна, який, оцінюючи їхній внесок у справу майбутньої перемоги, сказав: «Червона Армія на четвертому році війни, завдяки піклуванню колгоспного селянства, не відчуває нестачі в продовольстві». І в цих скупих словах «вождя всіх часів і народів» – визнання історичної ролі й українського селянства, його велетенської потуги в справі відновлення сільгоспвиробництва на спустошених війною українських землях. Тільки по Кіровоградській області протягом 1944 року було відновлено 1717 колгоспів, 64 МТС, 25 радгоспів. Державі було продано 26 млн. 777 тис. пудів зерна, значно перевиконано план хлібозаготівлі. [36]

У цьому загальному здобутку був значний внесок і колгоспників Ганнівської сільської ради.

УСЕ НА ВІВТАР ПЕРЕМОГИ!

З великим піднесенням зустрівши вікопомне повідомлення про Перемогу над нацистською Німеччиною, колгоспне селянство Петрівського району Кіровоградської області, кероване РКП(б)У та місцевою адміністрацією, як і весь радянський народ, мусило гідно відповісти на славний бойовий подвиг воїнів Червоної Армії своєю трудовою звитягою.

Ледве встигнувши відсіятись (за нестачею техніки районна влада знову зобов'язала голів сільрад та колгоспів «негайно включити на весняну сівбу все тягло колгоспів та корови колгоспників»), трудівники села повели «рішучу боротьбу в соціалістичному змаганні за високий урожай зернових, цукрових буряків, овочевих та технічних культур». Змагалися колгоспи, колгоспні бригади, ланки, бригадири й ланкові…

Вихід колгоспників у поле, 1946 р.

Фото з відкритих джерел

Окрім трудового внеску в справу відбудови зруйнованої країни та піднесення народного господарства колгоспників закликали робити ще й грошові внески, передплачуючи 4-ту Державну Воєнну позику. Найкращими ж агітаторами у цій справі знову виступали воїни Червоної Армії, проникливі листи яких досить активно друкували місцеві газети.

Про те, яким чином збиралися кошти на воєнну позику, свідчить рішення райвиконкому Петрівської районної ради від 14.01.46 р. про хід збору грошей по 4-й Державній Воєнній позиці, яким зобов'язували голів сільських рад, голів колгоспів «организовать финансовые комиссии по всех сельских советах и колхозах, спланировать их работу на выполнение спущенных планов». Звісно, спущені плани не тільки виконувалися, але й перевиконувалися, про що свідчать фінансові звіти комісій та повідомлення в районній газеті про хід підписки на позику. Однак зобов'язання колгоспів і колгоспників по «добровільних» грошових внесках та обов'язкових виплатах на цьому не закінчувалися.

Облігація Третьої державної воєнної позики

Після виконання планів хлібоздачі, обов'язкових державних поставок зерна та іншої сільськогосподарської продукції, які неодмінно треба було ще й перевиконати, колгоспи мали сплачувати прибутковий податок, а на колгоспників накладався сільгосподаток. Скажімо, в 1945 році колгоспам Ганнівської сільради (на території сільради працювало 5 колгоспів і зернорадгосп. – Авт.) було нараховано 28938,33 крб. прибуткового податку. Крім того, голів колгоспів зобов'язували оформляти «добровільне» страхування сільськогосподарських культур і поквартально здійснювати платежі до держстраху згідно визначеного плану. А було ще й обов'язкове окладне страхування для колгоспів і домашніх господарств колгоспників.

Колгоспникам також належало платити сільгосподаток і військовий податок. Райрадою щорічно встановлювалися ставки самооподаткування домашніх господарств. Зокрема, рішенням Петрівської райради від 25.01.46 р. було затверджено такі ставки самооподаткування за 1945 рік:

а) для колгоспників, робітників, службовців, кустарів – 20 крб. з господарства;

б) для одноосібників, що не мають посіву і робочої худоби, некооперованих кустарів – 40 крб.;

в) для одноосібників, що мають посів або худобу, – 75 крб.

Зазначені суми селяни мали сплатити до 7.02.46 р. [37]

Крім того з домашніх господарств, з яких, власне, і годувалися колгоспники, вони мусили здавати державі молоко, м'ясо, яйця, городину, картоплю (тільки яєць селяни мали здавати до 1 тис. шт. на рік).

«Прийде в двір фінагент, все перепише, – згадувала ганнівчанка Т.К. Сухолуцька (Ярова), – здай стільки-то м'яса, картоплі, квасолі, стільки-то грошей. А ще ж і позику треба було державі платити». І де вже було шукати кошти на придбання реманенту та інші господарські потреби.

Скажімо, «такса плати за ветеринарну допомогу» в цей період була такою:

– виклик ветеринара для огляду тварин (від 1-2 км) – 15 крб.;

– кастрування бичків (за 1 гол.) – 10 крб.; хряків – 10 крб.;

– щеплення тварин – 5 крб.;

– клеймління та огляд м'яса – 25 крб.

Для порівняння, по сільбюджету працівникам сільських рад були встановлені в цей період такі ставки: голова сільради – 300 крб.; секретар – 200 крб.; рахівник – 175 крб.; зав. військ. обл. – 200 крб.; прибиральниця – 50 крб. [38]

При цьому слід зазначити, що сільради мали заборгованість по виплаті заробітної плати вчителям, медпрацівникам, спеціалістам сільського господарства та ін. працівникам бюджетної сфери, а колгоспники грошей на трудодні взагалі не отримували. З урожаю 1945 року спустошені хлібозаготівлею колгоспи в середньому по району змогли видати на трудодень лише по 200-300 гр. зерна. Але й це перепадало далеко не всім – навіть передовикам.

«Після війни у мене на рік було тільки два невиходи на роботу, – розповідала колгоспниця колгоспу ім. Шевченка М.Д. Рева, – та коли прийшов час отримувати зерно, з'ясувалося, що я ще й заборгувала колгоспові. А про гроші взагалі годі було й думати – грішми в колгоспі не платили. Так що були ми тоді голі й босі». [39]

З великими труднощами провівши посівну і збиральну кампанії, виконавши план хлібоздачі в засіки держави, виснажені колгоспи та колгоспники району з надзвичайним напруженням сил завершували 1945 рік осінньо-польовими роботами. На збирання картоплі, цукрового буряку і соняшника рішенням від 28.10.45 райвиконком зобов'язав голів сільрад «залучити в обов'язковому порядку строком на 10 днів …все працездатне населення», а також учнів 4-х – 10-х класів, дозволивши припинити на зазначений термін шкільні заняття.

Наприкінці року доволі рішучі заходи районна влада вжила і щодо подальшого розвитку колгоспного тваринництва. Постановою Петрівської райради від 25.09.45 «Про хід виконання державного плану розвитку тваринництва і підготовки до зими» голів колгоспів зобов'язали до 1.10.45 р. «негайно законтрактувати всіх ягнят, телят і поросят у колгоспників, робітників і службовців», розгорнути будівництво і ремонт тваринницьких приміщень, укомплектувати тваринницькі бригади, а також встановити чисельність поголів'я худоби по індивідуальному сектору станом на 1.01.46. [40]

За поданою до райвиконкому інформацією, кількість фуражних корів по індивідуальному сектору Ганнівської сільради на початок 1946 року становила: колгосп «Ленінський шлях» – 110; «Червоний лан» – 65; «Нове життя» – 59; ім. Шевченка – 80; «Нова нива» – 175. [41]

До кінця 1946 року громадське тваринництво підняли в районі до 50% довоєнного рівня, а посівні площі – до 80%. [42]

Неухильно збільшуючи податкове навантаження на селянські господарства, з одного боку, а також продовжуючи практику масової контрактації домашньої худоби і птиці, держава, звісно, дбала про розвиток колгоспного сільгоспвиробництва, разом з тим, позбавляючи селян можливості розвивати своє, збільшуючи тим самим їхню залежність від колгоспів. Але ж саме на власні господарства покладали основну надію у вирішенні своїх щоденних потреб, пов'язаних з прогодуванням сімей і забезпеченням їх найнеобхіднішим, розчаровані колгоспною системою селяни. У цьому й полягав конфлікт інтересів держави й селянина, який знову набував неабиякого загострення.

За два роки, що пройшли після звільнення з-під німецької окупації (радянські війська звільнили Ганнівку 23 жовтня 1943 року. – Авт.) у тяжкій праці, безпросвітній нужді і неймовірних випробуваннях, зазнавши не менш брутального, ніж при німцях, тотального примусу від «рідної» радянської влади, колгоспники повоєнного села знову відчули себе в лещатах таких же методів тиску, що і в період колетивізації.

Фактично це й була повторна повоєнна колетивізація українського села. І так само, як в ході довоєнної колективізації саме село стало донором масштабної індустріалізації та мілітарізації СРСР, не могло воно не стати донором воюючої Червоної армії та повоєнної масштабної відбудови зруйнованої країни і народного господарства. Однак забираючи все на вівтар Перемоги та відбудови народного господарства і залишаючи селян без грошей і всякого запасу на «чорний день», держава робила їх абсолютно беззахисними перед загрозою недородів, засух, стихійних лих, епідемій, пошестей, хвороб і всіляких негараздів, з якими постійно пов'язане повсякденне життя хлібороба.

Добре відпрацьованими методами викачавши всі ресурси села (майже повністю вилучали зерно, сільськогосподарську продукцію і кошти в ході держзаготівель, гучних кампаній здачі продукції до Фонду Червоної армії, фондів допомоги фронту, проведення масової підписки на 3-тю та 4-ту Воєнні Державні позики), радянське керівництво знову довело українське село до межі голоду. І в 1946-1947 роках він таки знову охопив селянські оселі, забравши до 2 млн. життів по всій Україні. 

Ось таким було жертвоприношення «звільнених» українців на вівтар «Великої Перемоги».

Джерела

1. // За більшовицькі колгоспи. - 1944. - № 76. - 22 жовтня.

2. Там же. - 1945 - № 34. - 18 травня.

3. Там же. - 1944. - № 27. - 16 квітня.

4. Очерки истории Кировоградской областной партийной организации. -Днепропетровск: Проминь, 1981.

5. // За більшовицькі колгоспи. - 1944. - № 88. - 10 грудня.

6. // За більшовицькі колгоспи. - 1944. - № 75. - 22 жовтня.

7. Там же. - 1944. - № 22 - 26 березня.

8. ДАКО. - Ф. Р-3026. - Оп.1. - Спр. 2.

9. Там же.

10. Там же.

11. Там же.

12. Спогади мешканців Ганнівки: Анкети опитування та диктофонні записи. - 2003 - 2005 рр.

13. // За більшовицькі колгоспи. - 1944. - № 22. - 26 березня.

14.  Спогади мешканців Ганнівки: Анкети опитування та диктофонні записи. - 2003 - 2005 рр.

15.  // За більшовицькі колгоспи. - 1944. - № 29. - 20 квітня.

16. Там же. - 1944. - № 33. - 14 травня.

17. Спогади мешканців Ганнівки: Анкети опитування та диктофонні записи. - 2003 - 2005 рр.

18.  //За більшовицькі колгоспи. - 1944. - № 42. - 18 червня.

19. ДАКО. - Ф. Р-3026. - Оп. 1. - спр. 5.

20. Там же.

21. Там же. - Спр. 6.

22. Там же.

23. // За більшовицькі колгоспи. - 1944. - №. 77. - 26 жовтня.

24. Там же. - 1944. - № 90. - 18 грудня.

25. Там же. - № 83 - 19 жовтня.

26. ДАКО. - Ф. Р-3026. - Оп. 1. - Спр. 6.

27. Там же. - Спр. 5.

28. // За більшовицькі колгоспи. - 1944. - № 93. - 28 грудня.

29. Там же. - № 33. - 14 травня.

30. Там же. № 88. - 10 грудня.

31. Там же. - № 90. - 18 грудня.

32. Там же. -№ 93. - 28 грудня.

33. Спогади мешканців Ганнівки: Анкети опитування та диктофонні записи. - 2003 - 2005 рр.

34. // За більшовицькі колгоспи. - 1944. - № 76. - 22 жовтня.

35. // За більшовицькі колгоспи. - 1945. - № 2. - 7 січня. 36.     

36. Очерки истории Кировоградской областной партийной организации. -Днепропетровск: Проминь, 1981.

37. ДАКО. - Ф. Р-3026. - Оп. 1. - Спр. 20, 29.

38. Там же.

39. Спогади мешканців Ганнівки: Анкети опитування та диктофонні записи. - 2003 - 2005 рр.

40. ДАКО. - Ф. Р-3026. - Оп. 1. - Спр. 8.

41. Там же. - Спр. 20.

42. Очерки истории Кировоградской областной партийной организации. -Днепропетровск: Промінь, 1981.