Життя не в борг

Що ми, по суті, знаємо про Франкліна? Перше, про що пригадає практично кожен: адже портрет саме цього видатного американця зображений на купюрі вартістю 100 доларів! «Стодоларовий» Франклін, визнаємо відверто, набагато відоміший широкій громаді, ніж Франклін — один із найбільших учених ХVIII століття, винахідник громовідводу й каміна, знаменитий фізик, талановитий економіст, самобутній філософ і письменник-мораліст, просвітник і педагог, європейськи відомий дипломат (у 1776 — 1782 роках фактично був послом щойно виниклої держави, США, у Франції), нарешті — один із батьків-засновників США, найактивніший учасник написання Декларації незалежності Америки (1776 р.).

Як бачимо, перед нами — особистість багатогранна і справді високо обдарована. Але доля Бенджаміна Франкліна (1706 — 1790) повчальна ще й тим, що дає нам наочний, повчальний урок: ось чого може досягнути яскрава, непересічна людина в боротьбі з ударами долі, з опором «навколишнього середовища», з мінливою, примхливою Фортуною, Франклін — справді «творець свого життя», великий приклад «людини, яка сама себе зробила» (self made man). Образ таких людей — неодмінний і важливий компонент так званої «американської мрії», яка оповідає про безмежні можливості, що відкриваються буквально перед кожним у цій країні. Безперечно, в усьому цьому — чимало демагогії. Але доля Франкліна — справжня історична реальність, тим цікавіша, що його фігура стала досить важливою складовою національної американської міфології (не кажучи вже про ту роль, яку США займають у сучасному світі). Та й сама по собі ця людина, одночасно прагматик і філософ-мрійник, діяльний підприємець і вдумливий вчений, який завжди ставав душею будь-якого товариства (чи то товариство купців, ремісників, аристократів або ж інтелектуалів) — вкрай цікава.

Бенджамін Франклін був п’ятнадцятою (!) дитиною в сім’ї Джозайї Франкліна, бостонського миловара, чия невелика майстерня у великій кількості забезпечувала місцевий ринок сальними свічками, милом та іншим нехитрим товаром. І батько, і всі діти працювали з ранку до ночі, не покладаючи рук: треба було забезпечувати величезну, чимдалі зростаючу сім’ю. Хлопчик зростав в обстановці пуританської простоти, суворості й добровільної дисципліни; нічого зайвого, лише найнеобхідніше: столи й лавки, сколочені з грубих дощок, кілька ліжок, шухляд і полиць. Нижній поверх — одна велика кімната, що одночасно була і вітальнею, і їдальнею, і кухнею. Всі в сім’ї — і батьки, і діти — задовольнялися найпростішим, грубим одягом, були прикладом і зразком неперебірливості в їжі, скромності й бережливості.

Предки Бенджаміна — прості англійські селяни, ковалі, хлібороби, скотарі, які багато століть жили в селі Ектон у Нортгемптонширі та володіли там крихітним земельним наділом. Лише 1683 року батько нашого героя, Джозайа, висадився на американській землі в пошуках кращої долі. Це була по-своєму особистість вельми обдарована: він добре малював, чудово співав, грав на музичних інструментах, непогано знався на механіці й техніці, нарешті, попри своє, очевидно, грубе ремесло, був завзятим книголюбом. «Але головним його достоїнством, — згадував Бенджамін, — було уміння глибоко розбиратися в суті будь-якого складного питання й розсудливо судити про нього, незалежно від того, чи стосувалося це суспільних або особистих справ». Ось цей «здоровий глузд» (одна з найкращих національних рис американського народу!) був завжди притаманний Франкліну- молодшому. Але вельми своєрідний «здоровий глузд», що не має нічого спільного з користолюбством (хоча Бенджамін довго й наполегливо вибивався із злиднів і чудово знав ціну грошам), з обмеженістю і егоїзмом, з лінивою мрійністю, ніде правди діти, притаманною нашому національному характеру. Саме цей «здоровий глузд» спонукав Франкліна, ризикуючи собою, провести небезпечні досліди з електрики (бо пізнання — найбільш здорова і практична річ!), примушував його, 84-літнього всесвітньо відомого старика, що смертельно страждав від нападів невиліковної хвороби, коли біль можна було зняти лише порціями опіуму, працювати у хвилини прояснення над останньою в житті книжкою — трактатом проти рабства негрів (бо що більше поєднується зі здоровим глуздом, ніж свобода!)

Сам Франклін неодноразово писав і говорив: саме потяг до знань, до розумної книги, до цікавої, повчальної, захоплюючої бесіди зробила його тим, ким він став. Причому дивним є те, що майбутній чудовий учений і політик здобув, м’яко кажучи, вельми скромну початкову освіту: закінчив дворічний курс Бостонської граматичної школи (1714 — 1716 роки). А далі — самоосвіта, практично все довге життя. І — праця, інтелектуальна, підприємницька (в 17 років Бенджамін освоїв типографське ремесло і став уже видавцем власної газети «Нью-Інгленд курант», наймолодшим у світі; а в 16 років опублікував у газеті свого брата, Джеймса, першу статтю), просвітницька (видав незліченну кількість науково-популярних альманахів, засновував бібліотеки, створив низку університетів. серед них — Пенсільванський), політична (в 30 років став депутатом законодавчих зборів штату Пенсільванія — і потім не залишав політичний терен до смерті; був делегатом Континентального конгресу, що зробив вирішальний крок до незалежності США 1776 року, понад те, все життя розробляв, обгрунтовував і пропагував ідею про право американського народу на незалежність, за що і визнаний одним із батьків-засновників країни).

Особливо цікавим є «план досягнення моральної досконалості», складений 22-річним Франкліном, який він послідовно виконував багато десятиріч. Ось його головні пункти: «1. Бути дуже економним, щоб не жити в борг і оплачувати всі придбання. 2. Прагнути завжди казати правду. Нікого не засмучувати натяком на те, що він не отримає відповіді. Більш того, намагатися бути щирим у кожному своєму слові й дії — це найприємніша перевага будь-якого розумного індивідуума. 3. Бути працелюбним у всьому, хоч би за що взявся, не спокушатися непродуманими проектами швидкого збагачення. Тільки працьовитість і терпіння є найважливішим шляхом до матеріального благополуччя. 4. Я вирішую ніколи не говорити поганого ні про кого, якщо він на це й заслуговує. Понад те, треба за можливості пробачати недоліки інших і в зручний момент про кожного говорити все хороше, що мені про нього відомо».

Цьому плану морального самовдосконалення Бенджамін Франклін загалом залишався вірним до кінця життя. Звісно, привертає увагу характерна обмовка «у зручний момент» в пункті 4. Це дуже по-американськи! І все ж Франклін — не Карнегі або, принаймні, не зовсім Карнегі. Вчитаємося уважніше, наприклад, у такий цікавий епізод із мемуарів «батька американської нації». Бенджамін згадує, як його, 7-річну дитину, захопила дудка, з якої видобували напрочуд красиві звуки. Він із радістю купив її, віддавши торговцю всі свої гроші, але досить швидко розчарувався буквально до сліз: виявляється, він сплатив за дудку в багато разів більше за її справжню ціну! І ось як мораліст, філософ і мудрець Франклін прокоментував цей випадок уже з висоти прожитих років: «Пізнаючи життя, спостерігаючи за поведінкою людей, я бачив, що багато хто дуже дорого платить «за дудку». Коли я бачив честолюбця, який не жалкував ані здоров’я, ані праці, аби лише отримати високе звання або досягти милості знатних, я замислювався: «Ця людина платить надто дорого за дудку!». Коли я бачив нещасного, який у гонитві за грошима відмовляє собі в задоволенні мати друзів, робити добро, досягати загальної поваги, я говорив: «Бідолаха! Як дорого він платить за дудку!». Одним словом, можна сказати: значна частина людських нещасть викликана тим, що люди не знають справжньої ціни речам і платять надто дорого «за дудки».

Багато ще можна розповідати про високі уроки життєвої мудрості, які кожен із нас може (якщо захоче!) взяти в цієї дивної людини. Франклін учив, що «особливо небезпечним для суспільства є лицемір, тим більше, якщо він займає посаду в уряді», вчив «огиді до пустої витрати слів», вчив довіряти власному досвіду і бути прагматиком («до всього слід доторкнутися власноруч!»), все пізнавати власним розумом, а не приймати на віру, хоч би якою авторитетною була та або інша думка (!), не бути категоричним у спорі, бо тоді нізащо не знайдеш істину (він чудово знав мистецтво вести діалог за Сократом!). Словом, перед нами — типовий американець, знайомство з яким допомагає зрозуміти найкращі якості цього видатного народу (без ідеалізації та створення чергових «страшилок»), і водночас — «людина на всі часи». І ще — майбутнє кожного народу залежить, не в останню чергу, й від «філософії успіху», яку сповідує нове покоління. Для нас «успіх за Франкліном» — синонім прогресу.у