«Корона» від «Дня» — «за нічну варту»

Руслана Лижичко за останній місяць стала такою ж невід’ємною частиною повстання, як і ті тисячі рядових протестувальників, котрі заповнюють Майдан. Вона веде мітинг у найважчий час — уночі. Вона не просто щогодини співає Гімн разом із маніфестантами — вона, по суті, тримає нічну площу на собі, весь час підбадьорюючи мітингарів зі сцени, даючи їм імпульси руху й надії.

Руслана настільки віддана своїй справі, що, зрештою, опинилася в лікарні, майже цілковито втративши голос. Тому на мої запитання вона відповідала письмово.

—  Пані Руслано, мені хочеться почати з днів раннього, студентського Майдану. Скажіть, як сталося, що ви прийняли роль його ведучої, — це був збіг обставин чи усвідомлене рішення?

— У житті нічого не буває випадково. Значить, так мало статися... Я прийшла на Майдан, коли там ще не було ні сцени, ні великої кількості людей. Прогресивна молодь зібралася, поставили машину з колонками й провели мітинг на підтримку євроінтеграції. Щось усередині мені сказало, що маю поїхати туди... Перший раз я побула кілька годин, але, приїхавши додому, відчула, що маю повернутися. Я поїхала й пробула там до 4-ї ранку. Ми стояли під Стелою і співали народні пісні... Був скрипаль-волонтер і, можливо, 50 студентів. Так починався Майдан.

— Пам’ятаю, 30 листопада хтось мені сказав, що бачив вас вранці біля розгромленого Майдану просто з «сірим обличчям». Не хотілося б будити ті спогади, але, мені здається, це важливо. Скажіть, ви пам’ятаєте ту мить, коли до вас прийшла звістка, що студентів побили? Якими були ваші перші відчуття? Що ви зробили одразу, можна сказати, не задумуючись?

— Я ніколи в житті не забуду цей момент і ніколи не пробачу собі, що в ту ніч не була на Майдані. Я досі чую відлуння того: «Мамочка!», яке почула в телефоні, коли мені подзвонили діти з Майдану... Я поїхала туди близько 2-ї ночі. У мене були проблеми з голосом, і студенти відпустили мене до лікаря. Я поїхала... Близько 4.15 мені почали йти перші дзвінки (напередодні Руслана оголосила свій особистий номер телефону зі сцени. — Ред.). Вони дзвонили і безпорадним голосом кричали: «Руслано, нас б’ють. Ми нічого не робили», «Вони женуться за нами по всьому місту». В  мене досі збережений журнал вхідних дзвінків тієї ночі й усі SMS-повідомлення.

Ми з чоловіком, не задумуючись, одночасно підхопилися; в чому були, заскочили в машину, й уже за 15 хвилин я була в центрі. Я збирала їх, наляканих і побитих, по всьому центру міста. Декого відвезла в лікарню, а з іншими сховалися в Михайлівському соборі, куди теж незабаром приїхав автобус з «Беркутом», але далі автобуса там вони вже не рушили.

— Ви все ще займаєтеся допомогою постраждалим тієї ночі? Чи всіх вже вдалося знайти?

— Так, я хочу довести цю справу до кінця. Наш Штаб допомоги постраждалим студентам працює постійно! До нас звернулися по юридичну допомогу 175 людей, які були на Майдані в ніч на 30 листопада. Адвоката було безкоштовно надано 49 людям. За цей час разом із активістами «Євромайдан SOS» розшукано 38 чоловік. Одна людина досі не виходить на зв’язок з рідними — Бровко Олег Олегович.

Нам потрібно створити публічний захист цих студентів! Ми, українці, вся світова спільнота, можемо захистити чесне, об’єктивне розслідування кровавого злочину побиття мирних студентів!

— Зараз, виходячи з вашого  досвіду, скажіть — що таке Майдан? Що він дав нам?

— Майдан можна назвати школою, яка виховує волю та витривалість. Тут народжуються свідомі українці, які є й залишатимуться основою нашої держави. Мене тривожить лише байдужість тих, хто не підтримує Майдан, але я сподіваюся, що наша перемога доведе всім і кожному, наскільки важливим є єднання нації та народу.

— А як склалося, що ви обрали для себе нічні чергування на Майдані?

— Після тієї ночі я прийняла для себе рішення, що не залишу більше їх (студентів. — Ред.) уночі. Найважчий і найкращий час Майдану —  ніч. Це — час, коли «темні сили» кружляють навколо нас, але не можуть розірвати периметр нашого Світла. Із нами Бог!

Кожна ніч — це випробування. Коли нас менше, коли нам важче, нас намагаються знести, як нематеріальну, але все ж таки, твердиню Людського Духу та Гідності.

— Якою була найважча ніч на грудневому, «великому» Майдані?

— Ніч з 10 на 11 грудня, коли був черговий штурм Майдану. Я стояла на сцені й закликала людей не піддаватися на провокацію. Ми скандували: «У нас мирна акція!», але зберігати спокій і холоднокровність в цей момент було дуже не просто. У голові була лише одна думка: «Невже посміють знову?».

— Зараз багато говорять, що Майдан втратив мету, що він занепадає тощо. Чи згодні ви з цим? На вашу думку, що варто робити далі?

— Перемагає впевнений! Ви ж знаєте, де правда. Кожен, хто вірить, робить зараз перемогу!

— Чому вийшли з ради об’єднання «Майдан»?

— Я взнала про те, що я в списку Ради НО «Майдан», перед виходом на сцену. Будучи співголовою Ради, серед політиків відчуваю себе не на своєму місці. Хотіла б ще наголосити, що я не виходила з об’єднання, а лише відмовилася від співголовування. Вважаю, що на моєму місці має бути політик такого ж рівня, як інші політики. Я — не політик.

— Зараз об’єднання «Майдан», цей рух, багато критикують  за непрозорість формування керівних органів тощо. Чи поділяєте ви цей погляд?

— Я вважаю, що нема нічого важливішого на сьогодні, ніж ініціатива Всенародного об’єднання.

— Якою ви бачите свою подальшу участь у протесті?

— Залишаюсь активною для громадських і студентських ініціатив. Я була від самого початку й буду надалі голосом народу. Тисячі повідомлень і листів від українців, що звертаються до мене щодня, я озвучую на Майдані, й це моя роль, моя мета — говорити від народу, але ні в якому разі не фігурувати як політична постать. Я не хочу асоціюватися з політикою. Як публічна людина,  хочу й повинна користуватися тим, що мене чують, і доносити до свідомості нашого народу спільну ідею.

— Які у вас загалом відчуття, коли ви думаєте про найближче майбутнє країни?

— Мене часто запитують, чим закінчиться наша революція? Відповідаю: я переконана, що Україна буде чи не єдиною країною, де влада належатиме людям!

— Що ж. Насамкінець — бажаю вам якнайшвидшого одужання.

— Дякую! Використовуючи нагоду, вітаю всіх із прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим. Нехай ліхтарики ваших Надій із кожним разом світитимуться все яскравіше й яскравіше! Нехай Молитва береже ваші Мрії, а Любов завжди робить серце безмежним. Щасливого Нового року та Веселого Різдва!