«За системність і рішучість»

Пригадую, як за кілька років до війни готували матеріал до Дня вияву спонтанної доброти (відзначають 17 лютого) та шукали героїв, які допомагають знедоленим та роблять добрі справи просто так, тобто волонтерів. Тоді героєм стала Інна Чайковська, яка взяла під опіку дитбудинок. Тепер же в Україні є справжня армія волонтерів, і шукати їх, як голку в сіні, вже не доводиться. Вони збирають амуніцію військовим, купують на фронт тепловізори, доглядають за пораненими у госпіталях, ремонтують стару техніку, організовують медслужбу у «червоній» зоні, відкривають хостели для бійців, ведуть боротьбу з корупцією на лінії розмежування, окремо працює своєрідний батальйон волонтерів, які взяли на себе підтримку переселенців: юридичну, матеріальну та й просто моральну.

Насправді, витримати в такому темпі два роки, закинути свою роботу, мрії, родину, звичне життя — це мужній вчинок. Тому наша «Корона»— усім волонтерам, хто досі вважає своїм обов’язком підтримувати бійців, переселенців, медиків та мирних мешканців Донбасу, хто навчився аналізувати, прораховувати потреби армії наперед, хто став лідерами думок і завоював довіру мільйонів українців.

Чому досі волонтерять? Як зазначав раніше Віталій Дейнега, засновник проекту «Вернись живим», якщо держава виконує свої функції погано — громадські структури змушені впливати на неї: «А коли в мене опускаються руки, і хочеться все закинути, я згадую, заради чого все це починав, думаю, що багато позицій на фронті, про які мало хто знає, і якщо я не привезу туди тепловізор, цього ніхто не зробить».

За цей рік волонтерський рух отримав новий виток розвитку, вийшов на новий рівень співпраці з владою. Дехто пішов у чиновники, щоб змінювати щось зсередини системи: на жовтневих місцевих виборах до Київради пройшла засновниця фонду «Підтримай армію України» Ганна Сандалова. Понад рік при Міноборони працює Волонтерський десант, який реформує відомство, а відчуваючи, що місію виконано, не тримаються за крісло і йдуть. Так, приміром, зробила Неллі Стельмах, яка відповідала за електронні закупівлі в МО. Наразі волонтери навіть ставлять владі ультиматуми: Перший медичний шпиталь ім. Пирогова, який відзначає річницю роботи на фронті, просить від Міноборони визначитись: чи підписує воно меморандум на наступний рік, чи ні, чи береться фінансувати цей проект, без цього ПМДШ на війну не поїде. За внески від громадян мобільний шпиталь вже не витягує.

І таку ж проблему мають багато волонтерських ініціатив, нарікаючи, що все тяжче збирати кошти на проекти. Попри це знаходять нові напрямки роботи: знімають фільми про окупацію Криму та події на фронті, пишуть книжки про найболючіші сторінки війни, готують соціальні ролики для адаптації військових у мирному житті — тобто, так само, як і торік, беруть на себе частину функцій держави. І навіть був цього року момент, що міг зламати волонтерський рух, маємо на увазі перевірки СБУ та правоохоронних органів у «Народного проекту», «Армії SOS», ArmyHelp, «Фонду оборони країни». Але при цьому ніхто не зійшов із дистанції. Як марафонці — тільки до перемоги.