44-а «Молодість» – уже в суботу

Міжнародний кінофестиваль «МОЛОДІСТЬ» відкривається в Києві 25 жовтня вже в 44-е. Скільки призів за ці роки розлетілося по всьому світу! Скільки дебютантів отримали путівку на кіноолімп! Учасників і глядачів чекає обширна програма міжнародних і національних фільмів, ретроспектив і спеціальних показів.

Про те, як тривала підготовка до фестивалю, ми говоримо з його незмінним вже більш як 20 років генеральним директором Андрієм ХАЛПАХЧІ.

— Андрію, в дуже непростий час ви проводитимете фестиваль. Ставлення до фестивалів різне, часто питання ставлять руба: чи треба? чи час? Відповідаючи на ці запитання, прошу доповнити — яка була специфіка підготовки саме цієї «Молодості»?

— На жаль, такий підхід стосується загалом культури. Немає грошей — чи потрібна культура? Хоча існує формула, що, можливо, через те й немає грошей, що немає культури. Захоплення Криму, яке відбулося, багато в чому характерне тим, що інформаційний простір півострова давно віддали на відкуп Москві. Війська — це вже вторинне. Якщо говорити про фестивалі, то в Артеку вже багато років Москва проводить міжнародний дитячий кінофестиваль, у Ялті — Москва проводила продюсерський міжнародний кінофестиваль, і в Севастополі — проводила і проводить міжнародний кінофестиваль — та ж Москва. І ти про це неодноразово писала свого часу. Не почули! Ми дуже багато програли Росії і в створенні культурного іміджу країни за кордоном. Ось щойно прочитав про відкриття нового тижня російського кіно у Фінляндії, ще десь. У Швейцарії, на додачу до кіно, бочки ікри! Це зайве — ікра, замилювання очей, але культурні акції проводити, особливо в такий складний час, необхідно. Приклад, наші друзі — організатори міжнародного кінофестивалю в Сараєво, які в найважчі роки війни проводили його, привертаючи тим самим увагу до ситуації в країні. Безумовно, при проведенні фестивалю цього року зміщуються якісь акценти. Деякі програми, документальні фільми про Майдан, про АТО ми б не показували у звичайний час. Можливо, вони недосконалі в художньому плані, але актуальні, їх треба бачити, про них треба говорити. Позитивно, що і в міській адміністрації, і в Адміністрації Президента чую, — фестиваль проводити треба. Але друга фраза: «Грошей немає». Напевно, цей фестиваль увійде до Книги рекордів Гіннесса як великий міжнародний фестиваль, проведений без грошей. Складнощі, звичайно, є. Доводиться в листуванні з нашими колегами з-за кордону пояснювати, що в Києві все спокійно і благополучно, що можна їхати, тому що російська пропаганда знову ж таки лякає тим, що тут ріжуть і вбивають.

— Російську програму заявлено. Що до неї увійде?

— Програма називається — «Кіно морального занепокоєння», до неї увійдуть фільми, які вже було показано на низці фестивалів, фільми, що стверджують існування нової Росії. Серед них, «Дурень» Юрія Бикова, «Кіно про Алексєєва» Михайла Сегала та ін.

— Цього року дуже серйозний сегмент фестивалю становить українська національна програма.

— Міжнародний фестиваль, який проводиться у своїй країні, так чи інакше є дзеркалом того, що відбувається у вітчизняній кіноіндустрії. Не таємниця, що були дуже важкі роки, коли нічого було відібрати просто за кількістю (фільмів було дуже мало), а про якість годі навіть і говорити. Часто висловлювалися претензії, образи на мою адресу і адресу фестивалю, що ми не підтримуємо українське кіно, не включаючи якийсь фільм у міжнародну програму. Але слабка українська стрічка на тлі сильної міжнародної продукції удвічі програє. На щастя, ситуація десь із позаминулого року почала змінюватися на краще не лише в кількісному плані, а й у якісному. Вже торік наші зарубіжні колеги, зокрема Сільвія Д’Аміко, італійський продюсер, яка їздить на фестиваль протягом останніх 15—20 років і має можливість стежити за тим, як розвивається українське кіно, сказала мені, що вражена тим, наскільки змінився рівень українського кіно — і в короткому метрі, і в повному. Вона переглянула все, що дуже характерно для іноземних гостей, які передусім цікавляться українськими фільмами. Цього року вийшов повноцінний національний конкурс і досить велика кількість українських фільмів в міжнародному конкурсі — три студентські стрічки потрапляють на міжнародний конкурс і п’ять короткометражних, зокрема в повнометражному конкурсі фільм «Брати» молодого режисера Вікторії Трофименко, який вже має певний шлейф участі в міжнародних фестивалях і нагород (до речі, ми як дистриб’ютори вирішили зайнятися прокатом цього фільму в Україні і просуванням його за кордоном). І дуже сильна національна програма.

Міжнародний фестиваль, який проводиться у своїй країні, так чи інакше є дзеркалом того, що відбувається у вітчизняній кіноіндустрії. Не таємниця, що були дуже важкі роки, коли нічого було відібрати просто за кількістю (фільмів було дуже мало), а про якість годі навіть і говорити. Часто висловлювалися претензії, образи на мою адресу і адресу фестивалю, що ми не підтримуємо українське кіно, не включаючи якийсь фільм у міжнародну програму. Цього року вийшов повноцінний національний конкурс і досить велика кількість українських фільмів в міжнародному конкурсі.

Хочу сказати, що завдяки «Благодійному фонду Ігоря Янковського» з цією програмою у фінансовому плані ми не маємо проблем. Спочатку навіть була думка цього року робити лише національний конкурс. Завдяки активній участі цього фонду, з’явилася можливість повезти молодих кінематографістів до Берліна і до Канн — це велика робота, якою ми разом займаємося. Окрім того, у нас досить багато національних прем’єр. І, звичайно, національна тема, ми готуємо серйозну розмову-дискусію — «Україна — нові реалії». Розмова про те, як просувати наші фільми за кордоном. На жаль, у такій роботі дуже малоактивні наші посольства. Коли приїжджаєш, то аташе з культури знає, де блошиний ринок, і не знає, де який музей і кінотеатр. Але я був приємно вражений торік, коли перед Берлінським кінофестивалем телефонував новопризначений посол з пропозицією допомоги. Тоді ми змогли у рамках Берліннале показати окремо «Землю» з «ДахаБрахою», і це мало колосальний успіх незважаючи на те, що в сотні залів йшло 500 фільмів водночас. Цей посол тепер — міністр закордонних справ, пан Клімкін. Він дуже серйозно за всіх проблем, які є в країні, усвідомлює необхідність створення нових українських культурних інституцій. У нас є плани найближчим часом провести дні українського кіно в Мюнхені, де дуже велика не просто українська діаспора, — інтелігентна сфера України. Сподіваюся, це викличе великий інтерес.

— Яке місце в підготовці фестивалю займає сьогодні Агентство у справах кінематографії?

— Як ми знаємо, у зв’язку зі зміною керівництва і загальною ситуацією в країні там були довготривалі проблеми. Дуже радий, що досить швидко знайшли розуміння важливості фестивалю з боку Пилипа Іллєнка. Спочатку було заплановано всього 500 тисяч гривень на цей рік порівняно з мільйоном минулого року і півтора мільйонами позаторік. Агентству вдалося «нашкребти по засіках» 950 тисяч гривень. Але хочу віддати належне і колишньому керівникові Держкіно пані Копиловій. Агентство стало не просто нашим фінансовим донатором, а реальним співорганізатором фестивалю. І в цьому плані робота активно триває.

— Протягом багатьох років місто по-різному ставилося до фестивалю. Від повної байдужості до якихось іменних премій. Як нова адміністрація ставиться до фестивалю? Чи бачить вона його в рамках своєї майбутньої роботи?

— Знову ж таки, менше місяця тому призначено заступника мера з гуманітарних питань — Ганну Старостенко, досвідчений менеджер, що чудово розуміється на культурі. Сьогодні не модно висловлювати вдячність минулому керівникові, але з Поповим ми порозумілися. При ньому, практично вперше, міське керівництво по-справжньому приєдналося до фестивалю. Сьогодні теж майже щодня відбуваються зустрічі з новою міською владою. Ми мали коротку розмову і з паном Кличком, і, в усякому разі, бажання і повна моральна підтримка висловлені. Попередня влада заборгувала нам ще за минулий рік, важко розпочати фестиваль, не розрахувавшись зі старими боргами. Принаймні це питання зрушилося з місця. Отримано, як було сказано, 99% згоди і бажання взяти участь у відкритті фестивалю мера Кличка, що є міжнародною традицією, зазвичай Берліннале та інші фестивалі відкривають мери. В усякому разі, нова міська влада усвідомлює, наскільки важливо, аби фестиваль розширювався не лише в культурному, а й в економічному плані. Аби приїжджало більше гостей, було задіяно готелі, ресторани. Навіть Бессарабський ринок зазвичай виграє від гостей фестивалю, які в останній день йдуть купувати сало.

— Хто буде із запрошених гостей?

— Ситуація диктує — не до зірок, не до свят. Хоча все ж таки відкриття фестивалю відбудеться 25 жовтня, о 17 годині, в «Палаці Україна». На відкритті буде показано останній фільм відомого французького режисера Бенуа Жако «Три серця», за участю Катрін Деньов, Шарлоти Генсбур і К’яри Мастроянні. Бенуа Жако приїде на фестиваль, але, на жаль, наприкінці. У всякому разі, преса і глядачі зможуть з ним поспілкуватися. Щодо інших учасниць стрічки, все ще ведемо перемовини. На відкритті за традицією вручається приз за внесок у кіномистецтво. Його лауреатом цього року стане Ельдар Шенгелая — відомий грузинський режисер, який свого часу дебютував на фестивалі «Молодості» короткометражкою. Його фільм «Блакитні гори» — класика світового кіно, реставрується. Цей фільм ми теж покажемо. Головне, ми можемо похвалитися, що у нас дуже багато глядачів, хтось вже бере відпустку на час фестивалю, аби дивитися фільми. Тому, сподіваюся, кіноекран задовольнить потреби і щодо великих зірок, і щодо великих імен.

— Вже стало традицією, що після свого закінчення фестиваль виходить за кордони Києва. Чи відбудуться такі покази цього року?

— Ми прагнемо зробити якесь відлуння фестивалю в Україні. Зокрема, у Львові буде показ «Словацького фокусу», за підтримки Міністерства культури Словаччини. Є плани показати цю програму в Ужгороді і містах, прикордонних із Словаччиною. Робимо день показів українського кіно в Миколаєві, теж спільно з Фондом Янковського. Це будуть короткометражні роботи і фільм «Брати». Готуємо випуск DVD — збірку найкращих українських короткометражок, для поширення надалі в Каннах, Карлових Варах, на інших фестивалях. Ми серйозно займемося прокатом, тому що сьогодні дуже важливо грамотно організувати прокат українського кіно в Україні.

— Багато років фестиваль підтримували різні кінотеатри і, зокрема, «Жовтень» — один із найстаріших київських кінотеатрів. І ось прийшло повідомлення, що влада знову намагалася «відбити» ласе місце на Подолі. Але «Жовтень» — це культурний центр, який багато робить для пропаганди гарного кіно загалом і українського зокрема. Знищувати цей кінотеатр, на мій погляд, злочинно. Проте є постанова першої інстанції суду на користь прокуратури. Яким чином фестиваль, який вже багато років працює з цим кінотеатром, може допомогти, підтримати?

— Директор кінотеатру Людмила Горделадзе буде членом міжнародного журі в національному конкурсі. Ми підтримаємо будь-які акції, звернення до міської влади і під час фестивалю, і до, і після. Культурні кінотеатри, такі як «Жовтень», — це святе, і я знаю про наміри Київради всіляко підтримати їх.