«Бандура – це не інструмент, це стиль життя»

Без цього гурту не обходиться жоден культурологічний захід у посольстві України в Італії. Крім того, італійцям уже добре відомі творчі вечори Eka Project в арт-кафе і клубах Флоренції, а завдяки засновниці й солістці гурту наша бандура звучить на відомих італійських музичних фестивалях. Після отримання музичної освіти в Україні Катерина, більше відома, власне, під сценічним псевдонімом Eka, переїхала в Італію. Дівчина належить до тієї нової української діаспори, яка ставить перед собою непросту мету — популяризувати і розвивати українську культуру в Європі й світі. Наразі Eka активно готує свій сольний альбом. Ось-ось у Флоренції під її керівництвом розпочне роботу музична школа гри на бандурі. «День» вирішив розпитати лідерку гурту Eka Project про його становлення, основну публіку, а також про сприйняття бандури як музичного інструмента на Апеннінському півострові.

— Eka Project можна назвати інтернаціональним гуртом, який об’єднала українська бандура. Як він виник?

— Ідея проекту зародилася кілька років тому, коли я знайшла свій творчий шлях і жанр, в якому дуже хотіла працювати і розвиватися. Це world music або, як мені ще подобається його називати, ethno fusion. У цьому жанрі мікшуються народні музичні традиції різних країн із сучасною музикою.

Зараз у гурті, крім бандури, є cajon-перкусія, яка народилася в Перу, і бас-гітара. На перкусії грає талановитий Марсіньо Перейра — бразилець, а на бас-гітарі — Сімоне Деллісанті з мальовничого півдня Італії. Таким чином ми нагадуємо слухачеві, що музика — це міжнародна мова, яка не потребує перекладу, і що в культурах різних народів є багато спільних рис, які всіх нас об’єднують.

Звичайно, основою нашого репертуару є українські пісні, до яких додаємо латинських ритмів та італійського темпераменту. Але ми також любимо експериментувати з італійськими тарантелами, які в супроводі бандури звучать дуже екзотично. Маємо також у репертуарі відомі світові хіти, яким додаємо трішки етнічного стилю. Ми хочемо привернути увагу кожного слухача до такого незвичного в Італії інструмента, як бандура. Так, почувши відомі мотиви, як-от Hotel California Eagles або Englishman in New York Sting на бандурі, люди сприймають цей народний інструмент зовсім по-іншому, по-сучасному.

— Кого можна назвати основною вашою публікою тут, в Італії? Адже для італійців бандура — це щось абсолютно нове.

— Я виступаю як сама, так і з тріо. Останнім часом мене запрошують у різні місця — це і клуби, і художні виставки, і фестивалі, і весілля, і церемонії у церкві, театри та дні народження, корпоративні свята й урочисті заходи в українському посольстві та консульстві. Словом, усюди, де є місце музиці.

Звичайно, основна наша публіка — це українці. Так і має бути. Широке коло наших шанувальників і серед італійців та іноземців. А крім іншого, для українців бандура — це ностальгія, вшанування своїх традицій і свого коріння, а для іноземців — це щось нове, незвичайне, цікаве. Бандура допомагає мені популяризувати тут не лише українську музику, а й наші традиції та історію загалом. Я завжди з великим задоволенням оповідаю історію цього інструмента. Коли мене запитують, чому я вибрала саме цей інструмент, то кажу, що бандура — це не інструмент, а стиль життя. Загалом же, слухачів захоплюють передусім мелодійність і тембр бандури, кажуть, дуже розслабляє і надихає.

— Зараз бандуру вважають дещо архаїчним, застарілим музичним інструментом. В Україні дуже мало таких гуртів, як ваш. На вашу думку, як можна популяризувати таку музику?

— Зараз в Україні народжуються нові музичні проекти, де використовують бандуру в сучасному стилі. Цьому, вочевидь, сприяли останні трагічні події в Україні, які пробудили в українцях потребу пізнавати свою культуру й традиції, а відтак і музику.

Думаю, те, що я роблю, — це один із правильних шляхів популяризації української музики у світі. Потрібно не просто якнайбільше виступати, а й знайомити іноземців з нашою культурою, пояснюючи, хто ми і звідки. Цьогоріч я відкриваю школу гри на бандурі, в яку запрошую дітей українців і дітей із «змішаних» пар. Уже зараз маю кілька діток з італійських сімей, які теж захопилися нашою бандурою і приходитимуть на уроки. До речі, у навчанні збираюсь застосовувати так званий кольоровий метод, який розробила ще моя викладачка музики. Практично дітей навчають музики, використовуючи кольорові ілюстрації, фантазію, ігрові прийоми. Звісно, уроки проводитимуться і українською, і італійською мовами. Я впевнена, це хороший спосіб інтегрувати нашу музику в італійську культуру.