Бессарабія: кіно, вино і килимки

Гостями в українську Бессарабію доїхали французи, болгари і навіть сирійці. Український же культурний турист далі київської Бессарабки нічого не бачить і досі на питання, де відбувається фестиваль, дивується, що Бессарабія – це Україна.

Тож, унікальний за своїм форматом кінофест «OKO», придуманий не тільки, щоби зібрати надзвичайно цікавий пласт етнографічного та антропологічного документального кіно з усіх континентів планети Земля, але й стати тим інструментом, який децентралізує кінофестивальне життя країни й переведе його фокус в регіон, який досі значиться під грифом - terra incognita.

Хоча найкраще місце для етнокінофесту годі було й придумати, адже герої багатьох стрічок, з якої б частинки нашої планети вони не були, про які б проблеми не розповідали, - саме тут ніби сходять час від часу з кіноекранів.

В українській Бессарабії - кожне село - окрема нація, окрема архітектура, окремий побут, інше вино, інший сир, інші пісні, костюми і рецепти. Воно й зрозуміло: повсякденне життя малих та великих народів, спільнот, мешканців сіл та маленьких і великих міст, -  насправді всюди однакове. В усі часи в усіх народів проблеми циклічно повторювальні. І якщо ми наразі боремося за усвідомлення себе єдиною нацією з болгарами, гагаузами, албанцями, молдованами, що мешкають в українському придунав`ї й ревно зберігають свої традиції і мову, власне, як і ми, то тема самоідентифікації, єдності, але не уніфікації -  актуальна тут  так само, як  і у всьому світі.

В цьому контексті хотілося б звернути увагу Держкіно, який з «боями і сльозами», але все ж підтримав кінофестиваль вдруге. Проте якраз універсальний підхід до роздачі грошей – шкодить  справі. Бессарабія, яка ледве не стала БНР (Бессарабською Народною Республікою), де нема взагалі українського ТБ, особливо по селах і свої щупальця-убивці крізь екрани телевізорів в голови місцевого населення тотально запустив «руській мір», де люди ідуть з фільмів, тому що вони не хочуть читати українські титри і кажуть, що не розуміють українську мову, де  легітимні народні депутати і депутатки виступають виключно російською, мотивуючи тим, що їх так краще зрозуміють, - Держкіно та іже з ними, - має відкрити філіал свого офісу, їздити з пересувними кінотеатрами регіоном, відряджати туди усіх «великих патріотів» для щоденної копіткої, але такої надважливої роботи. Само воно не зробиться. Не все може місцева влада, як би вона не намагалася – їй поки що потрібна потужна підтримка. Є небайдужа, гіперактивна і свідома засновниця кінофесту, продюсерка і директорка кінофестивалю, громадянка України, етнічна болгарка з південної української Бессарабії, фольклористка та режисерка Тетяна Станєва,  є Болградський міський голова - Сергій Димитрієв, є його молода команда, є юні місцеві школярі, яким не все одно і вони  вже знають українську, є ті, хто прагне щось змінити і зробити цей край доступним всій Україні, а мешканцям Бессарабії показати, що вони свої, рідні, їх не забули і не віддадуть так, як віддали Крим. Рецепт простий, панове держслужбовці, і не тільки з Держкіно – поїдьте туди, вийдіть з-за офісних столів «в поля»,  зробіть це своєю місією, вставте собі в плани і в голови – українська Бессарабія – це Україна і нею треба опікуватися так само як Києвом, Львовом чи Харковом.

От, наприклад, на закриття кінофесту завітали чиновники з Одеської облдержадміністрації побачили усе на власні очі, відчули, перейнялися і одразу пішла мова про включення третьої едиції кінофестивалю ОКО у Болграді у 2022 році в плани святкування 90-ліття Одеської області.

КІНО

Кінофестиваль відбувався 11-18 вересня – online та 16, 17, 18 вересня -  offline в місті Болград, яке святкує цього року свій ювілей - 200 років.

Програма показів будувалася у форматі подорожі: кожного дня глядачі вирушали у кіномандрівку до певного регіону світу, а наприкінці – повертались додому, аби подивитися картини національного виробництва. Загалом глядачі, переглядаючи 60 фільмів, подорожували  42 країнами світу.

Три дні працювали три екрани на трьох локаціях в центрі міста. Численними відвідувачами були старшокласники з навколишніх шкіл, які  після перегляду обговорювали фільми та голосували для визначення призу глядацьких симпатій.



Щодня, на центральній площі відбувались дискусійні панелі: «Традиція та кіно», «Традиція та політика», «Традиція та дискримінація».

Серед усього розмаїття 51-го фільму, обраного з 500 заявок, - поважному і представницькому журі у складі відомих кіно продюсерів, кінознавців, режисерів та фольклористів - Андрія Різоля, Василя Баркова, Олександра Гусєва, Юлії Коваленко, Максима Руденко, Олени Івановської на чолі з головою журі кінокритиком Володимиром Войтенко – треба було обрати кращих.

Переможцем в українській повнометражній програмі (10 стрічок) став фільм - «Будинок» режисерів Тетяни Кононенко та Матільди Местер, який отримав, крім диплому, грошову нагороду в розмірі 25 000 грн.

В міжнародній повнометражній програмі (з 8 стрічок) переміг мексиканський фільм «Лабіринт Йоеме» Сержи Петро Роса, який також отримав 25 000 грн. В цій же номінації дипломантом в розділі «За силу духу й прагнення свободи» стала бельгійська стрічка про Бразилію «Село опирається» режисера Девіда Берт Джоріс Дерта.

«Лабіринт Йоеме»

У міжнародній короткометражній програмі (з 26 фільмів) переможцем і володарем премії в розмірі 13 000 грн. стала стрічка «Архо-Афарська торгівля сіллю на північному сході Ефіопії», який зняв німецький  режисер Тілль Якоб Фредерік Троєр. В цій же номінації диплом в розділі «За особливий погляд у цивілізаційному діалозі культур» отримав ефіопський фільм  Соломона Меконена.

«Електронні листи моїй молодшій сестрі»

«Архо-Афарська торгівля сіллю на північному сході Ефіопії»

В українській короткометражній програмі (7 фільмів) першу премію і грошову нагороду в розмірі 13 000 грн. було присуджено стрічці «Брудні води Дунаю» режисера Всеволода Ананьєва. А дипломантом повнометражних фільмів в розділі «За життєствердний портрет українки в світах» стала стрічка «Італійський щоденник Ольги» режисерки Олени Федюк.

«Брудні води Дунаю»

Володарем Призу глядацьких симпатій від Болградської міської ради став фільм із повнометражної програми національного кіно «Ткацький шлях» режисерки Лесі Воронюк. Друге та третє місце дісталися фільмам: «Вусатий фанк» режисера Олександра Ковша та «Над землею» сирійського режисера Сомара Афіфа Ага.

ВИНО

Кінофестиваль запропонував велику позафестивальну програму і безліч  різноманітних локацій, що дозволяли зануритись в етнографію та автентику цього регіону: майстер-класи з виготовлення народних іграшок,  народних ігор, співів, різних видів народного болгарського хоро. Працював народний ярмарок та майстер-класи з ремесел, в організації яких брали участь майстри та підприємці з навколишніх міст та сіл й навіть з інших регіонів. Так, з Києва привіз свою унікальну колекцію одягу та аксесуарів етнічного крою – бренд «Зерно». Учасників же етнокінофесту радо приймали  протягом усієї т.з. Дороги вина та смаку України, що продемонструвала розкіш, чистоту, смак, справжність місцевої їжі і продуктів, майстерність її виробників та свій величезний туристичний потенціал.



Перша премія у короткометражній програмі - режисер Всеволод Ананьєв



Режисер Сомар Афіф Ага (Сирія) - приз глядацьких симпатій з рук Тетяни Станєвої

Чудово занурила в тему й фотовиставка етнофотографа Олександра Барона під назвою «Болгарський дух півдня України» та фотографів з Болгарії - Міхаєли Аройо та Деніслава Стойчева  - «Корені».

В межах кінофестивалю відбувся арт-пленер: 6 художників з різних регіонів України приїхали в українську Бессарабію аби перенести на полотно усі красоти цих фантастиних місць. Цілий тиждень в «Артінкубаторі» Болграду, на березі найбільшого та найживописнішого в Україні озера Ялпуг художники жили і творили, а написані в результаті  роботи, -  подарували місту (закладені підвалини майбутнього місцевого музею сучасного мистецтва?!)

КИЛИМКИ

  Візуалом етнокінофесту «ОКО» -2021, команда обрала традиційні ткані килимки, що організатори приносили зі своїх домівок.  Окремим проєктом в проєкті стало розмальовування килимків на асфальті за зразками тих, що лежать в скрині майже кожного жителя Бессарабії. Таким чином, те, що задумувалось як навігація між локаціями фесту - стало не тільки айдентикою «ОКО», а й органічною і логічною айдентикою Болграду. Цей проєкт було підтримано міською радою та благоустроєм Болграда і подано до Книги рекордів України, як самий унікальний та довгий арт-об’єкт України. В заключний день кінофестивалю його було зафіксовано: 350 метрів 24 різних зразків килимів, на які пішло 82 літри спеціальної незмивної фарби, більше 30 пензликів та участь понад 75 волонтерів. Тож, перший рекорд в історії Болграда, що є дуже символічним та знаковим, - встановлено саме в його 200- річний ювілей.

Килимок-символ "Око"

«Кінофестиваль ОКО зробив свій перший крок, подолавши сотні перешкод, вижив, й міг би бути записаним в книзі рекордів України, як найбагатостраждальніший проєкт. Але правду говорять, що тільки дурна справа робиться легко. За допомогою великого кола небайдужих людей, доброчинців, що понесли його на своїх руках, за допомогою Болградської міської ради він здійснився й Бессарабія нарешті отримала свій перший кінофестиваль. Нам є куди рости, треба ще виховати глядача та знищену культуру відвідування  кіно в регіоні, щоби  меседжі , яку несуть кінофестивальні фільми з 5-ти континентів, отримали шанс бути почутими та зрозумілими якомога більшою кількістю  людей. А користь від кінофестивалю, як туристичного магніту, принесла в місто ресурси та нові інвестиції.  Режисери, що приїжджатимуть, могли надихатись, ділитись досвідом та ідеями, взаємодіяти, народжувати нові проєкти у співпраці із етнографами. Тим самим, разом із глядачами створювати майданчик для міжкультурного діалогу, - говорить Тетяна СТАНЄВА.

Тетяна Станєва та Римма Зюбіна

Родзинкою закриття символічно став танцюючий Янгол з крилами із килимів (акторка Флора Боровик):  він з’явився просто з-за екрану та перевів увагу глядачів з кіно на сцену, звідки ведучий церемонії Роман Коляда закликав усіх до флешмобу: одягнені у брендовані футболки учасники «ОКО», взявшись за руки, утворили живу кіноплівку. Таким чином, учасники фестивалю створили кінострічку: окремі елементи килимка «зіткались» в одну доріжку й підкреслили гасло цьогорічної едиції – «Єднаймося, не уніфікуймося!».

Фото надане організаторами фестивалю