«Бронек» пливе Дніпром

Нагадаємо, премія «Бронек», започаткована нащадками видатного українського актора Амвросія Бучми, досі відзначала видатні роботи митців сцени лише столичних театрів. Нині «Бронек» помітив театральну подію нижче по Дніпру — в Дніпропетровську. Недарма молодий в усіх вимірах театр цього міста-велетня має назву «Верим!». Вони справді вірять — в правду, в людину, в справедливість, красу і — уявіть собі! — в краще майбутнє. І реалізують цю свою громадянську і мистецьку віру в творчих діяннях.

Щоб вірити в краще майбутнє, треба осмислити своє минуле. Осмислити серцем, пропустивши його крізь власну душу. Так народилась в театрі «Верим!» вистава про Голодомор «Голодна кров». Народжена не кон’юнктурою, а кров’ю серця, голодною на правду власної історії. А щоб ви знали — в медицині є таке фізіологічне явище, «голодна кров». Це коли організм, вичерпавши всі запаси жиру, енергії, починає споживати власну кров. Тоді людина з голодною кров’ю, позбавленою життєво важливих речовин, божеволіє, інколи вдається до канібалізму і врешті помирає. А тепер поставте на місце окремої людини організм народу, суспільства — і матимете те, що маємо. Україна була хвора на голодну кров, бо в ній була винищена сила робочих рук до землі, розстріляна інтелігенція, спотворена історія і примітизована культура, замулена національна самосвідомість, викривлена мова. В результаті ми божеволіли «розкуркуленням», вдавалися до канібалізму доносительства, хворіли на страх і заніміння, нам казали (і кажуть) — «ви моголи» (малороси) — «моголи, моголи», погоджувались ми, «онучата голі».

Нині Україна ледве-ледве почала відновлювати свою кров, кров здорової, сильної нації. Ще не завжди спрацьовує в ній здоровий глузд, ще хилимося під вітрами «старших» братів та закордонних «друзів». Наразі, надію несе молодь, зокрема, оті артисти і журналісти з Дніпропетровська, які на своїй землі «розпитали мучеників: кого, коли, за що розпинали» (Шевченко). І з тих розповідей, пропущених через власну душу, замісили свою виставу, розповіли й прожили свою історію. А коли у фіналі спустилися петлі рушників і в них, як у колисках, закачалися буханці чорного українського хліба під охороною подружніх пар, тобі перехоплює горло і віриш — ще не вмерла Україна! І не вмре ніколи, відновить здоров’я голодної крові, «і забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України»... знову Шевченко.

Отже, «Бронек», Амвросій Бучма, свідок Голодомору і «розстріляного відродження» України, не міг пройти повз мистецький і громадянський крик молодих митців під орудою режисера Володимира Петренка. Вони — лауреати премії «Бронек-2009».

Але премія, крім лауреатів, має і розширює коло «Бучменків», відмічаючи таким чином різні інші вдалі роботи театральних митців. Таким чином, в це коло потрапляють цього року творчо зухвалі дебютанти в режисурі Андрій Самінін та Олександр Кобзар, які інсценізували і поставили в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра трагікомедію за прозою Володимира Войновича про солдата Чонкіна. В коло «Бучменків» потрапляє і Микола Боклан, який в цій виставі зіграв кілька ролей, вдавшись до комедійності абсурду, чим і врятувався від творчої небезпеки «за бронзовіти» в ролях романтичних героїв.

Актор Амвросій Бучма відзначався безперервністю, докладністю і складністю психологічного життя персонажа. На жаль, сучасні актори часто «ковзають по поверхні» ролі, грають її хоч і яскраво, але приблизно. Наразі Світлана Телеглова у виставі Театру драми і комедії на Подолі «Ніч для двох» («Дежурка», режисер І.Славінський) вразила саме візерунком акторських виразних деталей, тяглістю і динамікою внутрішнього життя героїні. Вітаємо Світлану в колі «Бучменків».

Ігор Славінський, актор, режисер, педагог, у 2009 році створив дві блискучі вистави у рідному Театрі на Подолі — «Мертві душі» Булгакова за Гоголем та «Люксембургський сад» за поезією Бродського. Не можна не відзначити оригінальності та переконливості його режисури. А особливо, коли йому так допомогла Катерина Тижнова в музичному рішенні «Люксембургського саду». То ж обоє включаються в коло «Бучменків». П’ятеро молодих виконавців цієї вистави — Вікторія Булитка, Ганна Тамбова, Ганна Андрєєва, Василь Кухарський та Максим Грубер — одержать відзнаку «мистецької надії».

В хорошій режисурі розквітають актори. В «Мертвих душах» зустрічаємо багато опуклих характерів, зіграних вигадливо і переконливо. Але в цьому букеті талановитих артистів особливо яскравіють Володимир Кузнєцов (Плюшкін), Сергій Бойко (Ноздрьов), Софія Письман (Коробочка), Максим Максимюк (Собакевич). Вони розширюють коло «Бучменків».

Можна сприймати чи не сприймати виставу Національного театру ім. І.Франка «Одруження» М.Гоголя, але неможливо пройти повз віртуозну роботу Богдана Бенюка в ролі Кочкарьова. Персонаж виліплений в подробицях і парадоксах, карколомності й переконливості. Браво, Богдане «Бучменко»!

Можливо несподіванкою для багатьох, знайомих з творчістю зрілого Амвросія Бучми, буде включення до кола «Бучменків» постановника пластики і танців у виставі «Люксембургський сад» Анжелу Борисову. Бучма — і танці? Наразі, преса початку минулого століття багато писала про те, як гарно ставив танці у виставах театру товариства «Руська бесіда» молодий актор Амвросій Бучма. Він і починав своє сценічне життя хористом і танцюристом (!) цього західноукраїнського театру.

Отже, 14 березня, у неділю, в день народження Амвросія Максиміліановича Бучми, в Будинку актора відбудеться вручення нагород премії «Бронек-2009». Вхід і вихід вільний.