«Будьмо гідними мудрих слів Шевченка!»

Лариса КАДИРОВА, народна артистка України, лауреат Шевченківської премії:

— Один із героїв нашого часу (з Небесної сотні) Андрій Мовчан вбитий  20 лютого на Майдані в центрі Києва. Від загинув від пострілу в голову, який зробив снайпер...

Мовчан був добрим чоловіком,  із постійним бажанням допомогти. Він працював у нашому Національному театрі ім. І. Франка. Ми разом  працювали протягом останніх років у моновиставах. Андрійчику було лише 34 роки. А скільки загинуло у ці дні — юних, енергійних, майбутніх... Вічна їм пам’ять! Героям Слава!

Наше сьогоднішнє життя — це суцільне пекло, в якому немає місця лише єдиному — байдужості. Пекло, в якому все: кров, кров, кров... і біль, і обурення, й загострене відчуття справедливості...

«Все це несподiване горе, всi роди принижень i наруги... В цiй широкiй пустелi менi тiсно, я сам, давить  мене самотнiсть!», — так писав Тарас Шевченко. І так думається у багаточасовій самотності, коли шукаєш точку опори у тих, хто думав — жив — страждав — мислив. Звернулася до творів Кобзаря, його щоденників, спогадів друзів. «Широкий битий шлях з раю, а в рай вузенька стежечка, та й  та колючим терном поросла»...   Чи виринає у нашій свідомості ця думка? Яка причинність сьогоднішнього народного вибуху? «Важко,  важко,  неможливо  заглушити в собi людську гiднiсть, стати навитяжку, слухати команди i рухатися, як бездушна машина». Чи не це?!  «...О милi, непорочнi земляки мої! Якби i  матерiальним  добром ви були такi багатi, як своєю сердечнiстю, ви були б найщасливiшим народом у свiтi! Та ба!.. Земля ваша, як рай, як сад насаджений рукою Бога чоловiколюбця, а ви тiльки трударi в цьому плодючому щедрому  саду. Ви  Лазарi  убогi, що живляться крихтами вiд розкiшної трапези наших захланних, ненаситних братiй»... Чи не це?!

Подумаємо, згадаємо землю нашої країни. «Що говорять допитливому  нащадку  цi  частi  темнi  могили  на берегах Днiпра i грандiознi руїни  палацiв  i  замкiв  на  берегах Днiстра? Вони говорять про рабство i свободу. Бiднi,  знесиленi Волинь i Подiлля! Вони охороняли своїх розпиначiв у неприступних замках i розкiшних палатах. А моя  прекрасна,  могутня,  волелюбна Україна туго начинила своїм вольним  i  вражим  трупом  незлiченнi величезнi кургани. Вона своєї слави на поталу не давала, ворога деспота пiд ноги топтала i вiльна, нерозтлiнна помирала».

Що лишиться по всьому? «Забудемо i простимо темних мучителiв наших, як простив милосердний людинолюбець своїх жорстоких розпиначiв. Звернемося до свiтлого  i тихого, як наш український осiннiй вечiр, i запишемо все  побачене i почуте, i все, що серце продиктує».

Що будемо відчувати ми в тяглості часу, просторі? Отак думав наш великий духовний Провісник: «I я вiд глибини душi хвалю мого всемогутнього Творця, що  Вiн  не  допустив,  щоб  страшний досвiд торкнувся своїми залiзними пазурями моїх переконань, моїх дитячих свiтлих вiрувань».

Воістину: «Дякую Тобi,  Всемогутнiй  Боже,  що обдарував ти мене почуттям людини, яка любить i бачить прекрасне, досконале у твоєму нерукотворному нескiнченному твореннi.  Якби  красота  в  усiх  її образах хоча б на половину людства мала свiй благодатний вплив, тодi ми б швидко наближалися до досконалостi i, нарештi, втiлили б собою божественну заповiдь нашого  божественного  Вчителя».

Які основи роздумів залишаться в особистісному емоційному світі, в духовному життєвому напруженні після думок, що збурилися в серці від споглядання сьогодення, що так болісно проектуються на всю українську історію?

«Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні...то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

умирать в неволі.

А ще гірше — спати, спати.

І спати на волі.

І заснуть навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!»

Отакий духовний заповіт полишив нам Тарас Григорович Шевченко. Будемо гідними його мудрих слів! Єднаймося! Бо ми того варті! Слава Героям! Герої не вмирають! Пам’ятаймо їх.

«Не потрібно ділити Україну на Захід і Схід. Сьогодні важливо, щоб Україна не розкололася!»

Едуард МИТНИЦЬКИЙ, керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:

— Волелюбні гени, закладені предками тих, що не раз брали в руки вила, підняли український народ, що десятиріччями терпів приниження компартійних феодалів, держрекет 1990-х, який і сьогодні відмовився рабськи підкорятися відкатам, хабарам, поборам, судовому криміналові, пенсійному знущанню (інженер із дипломом КПІ — 1100 грн., а паразитуючі урядовці — 20 і більше-більше тисяч). Верховна Рада, її стадно-демагогічне крило з харківським оскалом, кероване страхом, політичною тупістю і помахом руки підгодованого клоуна, позбавлена елементарного передбачення і довела країну до крові та ганьби.

Напередодні Шевченківських днів Україна, ведена знаменитим: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!», — виривається з-під бандитсько-олігархічної гільйотини. Коли річки виходять із берегів до чистої води потрапляють відходи і сміття — «тітушки», карні злочинці, декласовані елементи готові за 30 срібляків брехати, відстрілювати, продавати і зраджувати всіх і вся. Історія свідчить про екстрену необхідність своєчасного припинення розгулу мародерства і грабежів. Багаторічне зневажливо-залишкове ставлення до культури та мистецтва «володарів дум» і капіталу — одна з причин морального колапсу. І дай Бог, щоб опритомніли, протвережені Майданом! Занадто дорога ціна... Ось уже воістину — слава Народові України!

Система президентської вертикалі виявилася з недоброякісного матеріалу. І судячи з виступу партайгеносе Олександра Єфремова (людини, позбавленої гідності і честі) переформатувала «обмежений контингент» Партії регіонів структурно, а ось чи перевтілилася морально — питання. Проте, завидна мобільність...

Нині зневажаючи норми професійної етики, російські ЗМІ — TV, Літгазета, газета «Культура» — «вражають» цинічною інтерпретацією подій на Майдані. Вони не розуміють, що Україна і наші люди змінилися і підходити до них з ідеологічними трафаретами радянської доби не можна. Серце Європи дійсно забилося в Україні, і поставити на коліна волелюбних людей уже нікому не вдасться!

Зараз для нас дуже важливо, щоб результати Євромайдану не обернулися величезним розчаруванням 2004 року. Коли Помаранчева революція захопила всіх людей у світі, і чим це закінчилося... Переконаний, що  піднятися, після другого розчарування народ не зможе.

Вибори Президента — вже вирішене питання, але потрібні й перевибори  Верховної Ради. А щодо покарання тих, хто вбивав мирних людей і віддавав такі страшні накази, то це потрібно зробити. А також закликати до відповіді тих, хто пристосовується до будь-якої ситуації, до будь-якого уряду, будь-якої ідеології — є такі  у нас (яскравий приклад Дмитро Табачник — колишній міністр освіти і науки). На мій погляд, не обійдеться нова влада від люстрації, але її потрібно проводити зважено, щоб не наламати дров. Людей потрібно виховувати, а не просто садити до в’язниць! Таке ми вже проходили, починаючи з радянських часів і до недавнього періоду. У нас давалася освіта, але не було якісного виховання. Ось про це в першу чергу повинна подумати нова влада.

Майдан підняв моральну планку! Не потрібно ділити Україну на Захід і Схід. Сьогодні важливо, щоб Україна не розкололася. У єдності наша сила!

«На Майдані забилося громадянське серце, а наша мета — активувати інтелект нації!»

Павло ВОЛЬВАЧ, письменник:

— 23 лютого у підвалі приміщення Міністерства культури України  відбулася зустріч діячів культури та активістів Майдану, які шукають можливих змін у структурі, схемі, конструкції керування культури в усіх її галузях. Важливим було те, що зібралися представники усіх галузей і напрямів, які мали можливість висловити свої думки. У групі «Фейсбуку» https://www.facebook.com/cultureassemblyua викладені основні пропозиції Асамблеї діячів культури, як було названо цю інституцію. І головне — встановлено щоденний контроль над приміщенням Міністерства, щоб чиновники не змогли вилучити документи. Розуміючи, що люди на Майдані померли за системні зміни влади, митці висунули головною метою внести і привести до дії зміни у культурі. Головне завдання зробити все в декілька етапів: вислухати конкретні пропозиції, надати їх юристам, які приводять до законодавчої форми і передати депутатам у Верховну Раду.

Із чого починався Євромайдан? Майдан не можна очолити, можна стати тільки частиною його. Наше завдання виробити принципи, щоб плідно працювати з оновленою системою влади. Адже це не робиться за місяць! Потрібен рік, три, п’ять, щоби на законодавчому рівні прийти до нової системи.

Друга теза Майдану: будь-яке керівництво повинно звітувати Майдану. Тому давайте позиціонувати себе як малий сегмент Майдану — гуманітарний його простір. Адже стара влада йде дуже важкою ціною. Зараз буде період стабілізації, і ми не можемо все руйнувати і створити хаос. Влада, що прийде, має звітувати нам, малому Майдану митців, і всім громадянам, які є споживачами нашої продукції. І ми мали б право вето на керівників. Якщо будемо бачити його не ефективність, то його треба буде одразу змінювати іншим керівником. Формування майбутнього — третій етап. На Майдані забилося громадянське серце, а наша мета — активувати інтелект нації!