«Будуватимемо новий музей»

20 серпня в Краєзнавчий музей Донецька влучило щонайменше 8 снарядів. Вони зруйнували дах практично  всієї будівлі і більшість залів разом з експонатами, що перебували там. За словами очевидців, обстріл зруйнованого музею тривав і в наступні дні. Але, незважаючи на воєнні дії, дончани почали координуватися через соціальні мережі, щоб допомогти зберегти те, що залишилося від історії і культури міста. Про те, як працюють волонтери під вибухами «Дню» розповіла Галина Броневицька, ініціатор допомоги Краєзнавчому музею в Донецьку:

— Я почала курирувати допомогу музею тому, що я вже більше 30 років дончанка. Мій старший онук, якому 7 років, знає практично кожен експонат цього музею — ми там бували щомісячно з ним і його друзями. Через кілька тижнів у мене з’явиться третя внучка, і я маю розуміти, куди я її потім відведу ознайомлюватися з історією. Я як людина з активною життєвою позицією зрозуміла, що зараз повинна залишити свій бізнес, тим більше, що займатися їм зараз все одно немає можливості, і надати допомогу місту, бо воно цього зараз дуже потребує.

— Який вигляд має день музейного волонтера-помічника?

— Ми з волонтерами не обговорювали, в чому саме полягатиме робота. Але я бачу, що загальний настрій у всіх — відновити музей. На даний же момент наше завдання полягає в тому, щоб прибрати ті експонати, які можна винести, убезпечити ті, які винести не можна, якимось чином уберегти від дощу вцілілу частину будівлі. Тому що дах знесло практично всюди, вікон немає. Після експертної оцінки ми вже остаточно розумітимемо, що можна з цією будівлею робити — що відновлювати, що не підлягає відновленню, де можна працювати, де не можна. Сьогодні багато експонатів просто завалено плитами перекриття, цеглою, склом. Загалом, є ще питання, які ми були не в змозі вирішити за перші дні роботи. Надалі ж — будуватимемо новий музей. Піднімемо резонанс у суспільстві, знайдемо спонсорів, залучимо людей. Я впевнена, що музей ми відновимо безкоштовно. Під словом «ми» я маю на увазі і дончан, і всю Україну, і Росію, і всіх, хто захоче брати участь в цьому.

«МИ ХОЧЕМО ДОПОМОГТИ НАШОМУ МІСТУ»

— Хто записується у волонтери? Яка в них мотивація?

— Як тільки ми оголосили в соціальних мережах про цю ініціативу, у мене телефон став «червоним» від кількості дзвінків. Записуються всі — ми не запитуємо, хто де працює або мешкає. Першого дня було приблизно порівну молоді, людей середнього віку і старшого покоління. А мотивація у всіх та ж, що і в мене — ми хочемо допомогти нашому місту. І волонтери прибувають постійно. Швидкість наповнення групи допомоги музею в соціальних мережах просто зашкалює. Люди також пропонують матеріальну допомогу, причому анонімно, не для публічного кітчу.

— Як стати волонтером?

—  Записатися у волонтери легко і просто. Ми створили у Фейсбуці групу «Допомога Краєзнавчому музею», де викладаємо всю інформацію. З собою потрібно мати паспорт, оскільки зараз без паспорта краще  містом взагалі не ходити, рукавички, закритий одяг, взуття на твердій підошві. Плануємо зустрічатися щодня з 8:00 до 12:00 без вихідних.

— Які успіхи перших днів роботи?

— Спочатку у нас не було доступу до музею. Він піддавався обстрілу три дні поспіль методично і цинічно. І перебувати там було небезпечно. Ми подумали, що в день перемовин у Мінську має бути відносне затишшя і можна буде почати роботу. Тому роботу у вівторок ми розпочали, але з приводу тиші — помилилися. Наприклад, по завершенню роботи в перший день у нас о 12:00 була перекличка. Вона відбулася в підвалі, тому що почався сильний обстріл.

На перший день я покликала 10 знайомих чоловіків, бо розуміла, що спочатку буде ще багато організаційної роботи, тому час волонтерів настане пізніше. Коли за перші кілька годин обстеження стало зрозуміло, що сапери тут не потрібні, експерти визначили перші зони, де можна щось робити, а де не можна. Я написала у Фейсбуці, що волонтери можуть приходити. Тоді до 12:00 залишалися півтори-дві години роботи. Але люди просто натовпом побігли.

Першого дня, окрім працівників музею і волонтерів, працювали також представники МНС, управління капітального будівництва міської ради, енергонагляду. Також до нас ще приєднається Донецький інститут «Донецькпроект», який робитиме експертний висновок щодо будівлі. Адже будівля перебуває в дуже аварійному стані, і працювати з нею — велика небезпека.

Другий день ми умовно назвали «скляний», тому що змогли очистити будівлю практично від усіх розбитих вікон і скляних осколків. У залі палеонтології, де був виставлений мамонт, зруйнована стеля. Тепер мамонт, як атлант, тримає її на собі. Там працювати небезпечно, але ми все ж ризикнули. Кілька хлопців, які були максимально екіпіровані, у тому числі касками, дуже обережно все винесли. Ми всі їх страхували під час роботи в цьому залі. В цілому дуже продуктивно попрацювали. А працівники музею навіть розклали вогнище і приготували цілий казанок чаю для всіх. Єдине, про що переживаємо, — все, що ми робимо зараз може виявитися недовговічним. Адже снаряд у будь-який час може влучити в будь-яке місце.

«ЧАСТИНА ЕКСПОНАТІВ — ВЖЕ У БЕЗПЕЧНОМУ МІСЦІ»

— Чи сприяють вам дирекція і працівники музею?

— З дирекцією музею у нас відмінна взаємодія. Працівники музею в основному це люди досить літні, за 50 років. Дивно, але на відміну від будь-якої комерційної структури, ці люди, 90% від штату, на робочому місці. Ми працюємо пліч-о-пліч, волонтери перебувають у розпорядженні працівників музею, тому що вони там — господарі. У нас склалася чудова комунікація

— Чи беруть участь місцева влада і комунальники в допомозі?

— Також непогано склалися відносини з місцевою владою. В особі заступника міського голови Костянтина Савінова влада надає нам дуже чітку  допомогу на вимогу. Наприклад, він оперативно направляє до нас структури, які оцінюють збитки і потенційні ризики. Міська влада надає нам все, що в її компетенції і все, що не задіяно на інших об’єктах. Комунальники, правда, у цій роботі не беруть участь, оскільки вони не мають часу — у місті щодня є більш невідкладні справи для них, такі як зруйновані житлові будинки і важливі для життя міста комунікації. Тільки тому, а не тому, що не хочуть.

— Що буде далі з уцілілими експонатами?

— Частину з них вже перевезено в безпечне місце. Спочатку їх евакуацією займалися працівники музею, а ми з цією ініціативою до них долучилися. А далі — вони перебуватимуть у новому музеї.

«ПРО ВЛАСНУ БЕЗПЕКУ ВОЛОНТЕРИ ДУМАЮТЬ В ОСТАННЮ ЧЕРГУ»

— Імовірно, виникне питання відновлення культурної спадщини (реставрація, поповнення фондів тощо). Чи намагалися вже зв’язуватися з іншими музеями України з метою отримання такої допомоги?

— На зв’язок зі мною вже самі виходили люди з Києва і Сімферополя, Москви і навіть з Німеччини, які хочуть надавати допомогу нашому музею. Також наші волонтери підберуть найцікавіші музеї світу, щоб було видно, на що ми маємо рівнятися при відновленні музею в Донецьку. А поповнення фондів відбудеться само собою, адже навіть ті осколки, які ми дістаємо під час роботи, або дах, який виглядає як решето, це вже поповнення фонду. Це — наша історія, яка пишеться щодня, щохвилини під снарядами.

— На Краєзнавчому музеї діяльність зупиниться? Або є плани допомогти й іншим, поки не зруйнованим культурним інституціям міста?

— Я про це навіть ще не думала. Тут зараз катастрофа — тому ми тут. Раніше, наприклад, я займалася організацією допомоги для немовлят. Мої бізнес-партнери з усієї України надсилали памперси, а я роздавала їх мамам маленьких дітей в Донецьку. Думаю, надалі ми займатимемося тим, де найгостріше постає питання допомоги.

— Наскільки люди відчувають потребу в такий важкий час займатися питаннями зруйнованого музею? Або дедалі більше опікуються своїм особистим життям і безпекою, ніж  культурою й історією?

— У нас в місті все-таки складна обстановка, тому на роботу до музею вхід і вихід за реєстрацією. У нас заборонено обговорення політики. А про особисте життя і навіть про власну безпеку волонтери думають в останню чергу. Адже зруйнували наше серце. Музею в грудні цього року мало б минути 90 років.

Ця допомога стала деякою віддушиною для людей. Вони можуть відвернутися від телевізорів, від того потоку брехні, яка ллється з будь-якого  каналу. Крім того, коли люди працюють, вони не так прислухаються до вибухів. До того ж, дуже допомагає дух причетності до творення історії. Можливо, люди цього і не усвідомлюють, але всі хочуть бути причетними до історії рідного міста. Тут ніхто нікого не примушує і не просить, усі  один  одного шанують, панує повна самоорганізація.