Carla Bley. Fancy Chamber Music. 1998

Цей альбом є підсумком 12-річної роботи. Його історія почалася 1985 року, коли Товариство камерної музики Лінкольн-центру звернулося до Карли Блей з проханням написати п’єсу для невеликого складу. Вона висловила сумнів у тому, що товариство «вважатиме гідним» щось з написаного нею. Але тогочасний директор цього товариства Чарльз Уодсворт прийшов до джаз-клубу, де вона виступала зі своїм секстетом, і зумів переконати її. Півроку потому вона, два відомі джазмени — Стів Суоллоу і Дон Еліас з академічним квартетом Лінкольн-центру виконали п’єсу Coppertone, яка всім дуже сподобалася. Це була перша спроба Блей писати для класичних музикантів.

Протягом подальших років вона продовжувала писати й виконувати свою джазову музику: виступала з біг-бендами (95-го року її альбом «Big Band Theory» попав у номінацію на премію Grammy), у тріо, дуетах і соло. І тим часом на замовлення різних респектабельних організацій писала «для класичних музикантів». Про останню таку річ, «Wolfgang Tango», яку Блей включила до свого репертуару, вона сказала: «Я хотіла, щоб саме так виглядала «Химерна камерна музика» — гідна класична музика, написана для хороших, вихованих, консервативно одягнутих музикантів». Разом із шістьма такими музикантами, залучивши до роботи чудового джазового басиста Стіва Суоллоу, Блей і записала новий альбом, апробувавши композиції з нього під час ряду концертних виступів.

Альбом було записано у грудні 1997 року. Можливо, для багатьох цінителів академічної музики він стане зайвим доказом того, що джазмени здатні продукувати «серйозну» музику (якщо хтось ще в цьому сумнівався), а джазовим фанам-пуристам допоможе розширити горизонти сприйняття. І зрештою, чи часто ще можна почути абсолютно академічну музику з вельми витонченим використанням бас-гітари?

Цікаво, що Блей заприсяглася ніколи більше не повертатися «до цієї класичної музики», у що, однак, віриться погано.

№242 17.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»