Чи треба Україні брати участь у «Слов’янському базарі»?

XIV Міжнародний фестиваль мистецтв «Слов’янський базар у Вітебську», який чотири останні роки проходить під патронатом президента Білорусі Олександра Лукашенка, вже став сторінкою історії в культурному житті країн, що брали в ньому участь. Емоції й пристрасті, пов’язані з Конкурсом молодих виконавців естрадної пісні — головної події фесту, — вже вгамувалися, переможці названі («День» розповідав про них у № 131), Дні України, Білорусі, Росії, а також супутні їм заходи (фотовиставки, театральні та кінопрограми, сольні концерти зірок естради й гумору тощо) відбулися, тому час підбити деякі підсумки.

ЛАМАЄМО СТЕРЕОТИПИ

Цього року на фестиваль приїхали 5 тис. учасників з 34 країн, серед яких уперше — Бразилія, Чилі, Іран. Роботу висвітлювали близько 200 представників ЗМІ. Бюджет «СБ» становив 2 млн. 273 тис. доларів США, при рівному пайовому внеску Росії та Білорусі. Українська сторона останні декілька років за свій рахунок привозить лише власну делегацію. До речі, цього року вона була найбільш нечисленною щодо телевізійників, унаслідок чого інформація про «СБ» на українському ТБ видавалася в ефір дуже бідно. Ті, хто цікавився, змушені були отримувати її з других рук і з істотним запізненням — здебільшого з російської телемережі. Обіцяної телетрансляції по УТ-1 також не було.

Перше й головне питання, яке різною мiрою мучило всю нашу групу: а чи потрібен Україні «Слов’янський базар у Вітебську» взагалі? Принаймні, в тому форматі, в якому він нині проходить, тобто в тотально попсовому? Із запрошенням екс-радянських зірок у вигляді Буйнова, Газманова, Моїсеєва, які давно набили оскому, псевдофольклорного колективу «Русская душа» на чолі з Людмилою Ніколаєвою та подібних, які безсоромно співають під фонограму свій давно застарілий репертуар. І навіть Михайло Боярський, яскравий представник цих самих зірок, який працював членом журі нинішнього Конкурсу молодих виконавців, змушений був визнати, що фест «дещо, а вірніше, дуже старомодний». Цю ж думку, хоч як це дивно, поділяло багато російських журналістів: мовляв, рівень учасників залишає бажати кращого, час його підвищувати й т.д. Що вже казати про окремі вітчизняні гарячі голови, які, зламавшись на виступі чергового «фанерника», доводили, що Україна виросла з «дитячих штанців» «СБ» і пора їй прямувати до нових, європейським, висот. Адже дуже скоро мають відбутися Дні України в Італії, а Франція досі не може оговтатися від культурного шоку, викликаного українськими артистами... Однак міністр культури та туризму Оксана Білозір переконана: «Ми маємо взяти на себе місію зламати стереотипи, що склалися на «Слов’янському базарі у Вітебську» упродовж багатьох років. Ми зобов’язані це зробити хоча б з огляду на те, що в Білорусі живе численна українська діаспора». Її підтримали співак Святослав Вакарчук і багато інших артистів: «Нам обов’язково треба товаришувати культурами й обов’язково брати участь у «СБ», тому що мистецтво аполітичне, не має кордонів і взаємно збагачує». Чим же Україна збагатила витебчан і гостей міста цього разу?

«БОМБА» ВІД ВАКАРЧУКА

Якщо Білорусь на своєму Дні зробила акцент на військово-патріотичній тематиці (майже всі пісні присвячувалися 60-річчю перемоги у Другій світовій війні), а Росія представила просто збірну солянку невиразних концертних номерів (виняток — номер Пелагії), то український проект «Повернення в майбутнє» (продюсер — Державне гастрольне агентство «Україна» на чолі з директором Ярославом Гуськовим), поставлений молодим режисером Дмитром Ципердюком став справжнім проривом у масовій свідомості глядачів. Хоча не всі сприйняли новий формат нашого концерту, але байдужими він не залишив нікого. «Ну вы, хохлы, и дали!», — у захваті вигукнув один московський колега. «Н-да, это не наш отстой, это настоящая Европа», — задумливо почухав потилицю другий. А третій, манірний юнак, відомий ще по «Акулах пера», повідомив, що нічого так і не зрозумів, і взагалі все було погано, бо було голосно й з величезними паузами. А білоруські журналісти підходили до українських учасників і дякували за доставлене задоволення, цікаву концепцію — етномюзикл — і чудовий смак.

Подивитися й послухати, дійсно було що. Язичницькі пісні й танці в хореографічній композиції «Купальщина» Хору ім. Г. Вірьовки, «Адажіо» Альбіноні у виконанні приголомшуючого дуету Наталі Валевської та Володимира Гришка, заворожливий речитатив Ніни Матвієнко, модерний драйв Гайтани, натхнення юної Аліни Стрижак, видовищне шоу Андрія El-Кравчука та балету «Фрідом», смішні пародії дуету «Свитязь». Робота провідних вітчизняних діджеїв представила музичну палітру нашої країни в усьому її багатстві й розмаїтті.

Але, як водиться, не обійшлося без ложки дьогтю. По-перше, відеоряд був розрахований на великий екран, а господарі надали маленький, тому «картинка» не вразила, хоча, кажуть, мала. Лазерне шоу залишилося лежати «у валізах», оскільки сцена не була готова його прийняти. А відсутність професійних ведучих (їх замінили титри на екрані) зіграло злий жарт з місцевими телевізійниками, які вели прямий ефір. Річ у тім, що рок-команди «Друга ріка», «Скрябін» і «Океан Ельзи» дуже довго настроювали апаратуру, тому… — «була жахлива дірка в ефірі, брак у роботі, багато моїх колег втратили премії через те, що не передбачили подібних речей, адже подібного не було на жодному «Слов’янському базарі, — сказала «Дню» відома білоруська телеведуча Олена Спиридович, яка традиційно веде фестивальні концерти у Вітебську, — тут би й стали у пригоді грамотні люди на сцені, які могли б заповнювати такі непередбачені паузи». На цих словах до нас підскочив радісний московський журналіст: «Правильно, не вмієте професійно працювати, не лізьте на сцену!». Олена відреагувала миттєво: «А взагалі, на українському концерті була емоційна, сповнена почуттів, яскрава атмосфера, я отримала справжнє задоволення, пережила безліч емоцій. Привозьте такі концерти ще, дивуйте нас!» Проте варто зауважити, що навіть давно звиклим до вільностей наших рок-зірок на сцені українським журналістам теж не все було зрозуміло в їхній поведінці до й під час концерту. Може, якби «Океан Ельзи» не проігнорував репетицію, не було б цих прикрих «провисань», під час яких публіка просто скаженіла від злості? «Це нормальна практика на Заході, там настроюють апаратуру по 30—40 хвилин, і ніхто не обурюється», — прокоментував після концерту задоволений собою Вакарчук. Може воно й так, але, якщо ламати стереотипи, то починати треба явно не з цього. До речі, особа, наближена до лідера «океанників», пообіцяла журналістам, що «Славко на вечірньому концерті «висадить справжню «бомбу». Усі чекали в передчутті. Однак Вакарчук, який у дивному збудженні заспівав три пісні, закликав присутніх «не здаватися без бою», поскаржився на організаторів, які не дозволяють заспівати стільки пісень, скільки хочеться, й пішов зі сцени так само раптово, як і з’явився, навіть не попрощавшись з глядачами, які явно були здивовані. Це й була «бомба»? Чи він забув її в гримерці? Хоч би що там було, але миттєво розповзлися непотрібні й неприємні чутки про неадекватну поведінку головного «океанівця». Утім давно подейкують, що у Вакарчука тяжка форма зіркової хвороби… Але на тлі свята, яке пройшло на «ура», такі погрішності — дуже мала величина, якою, як свідчить математика, можна й знехтувати.

ЧИ БУЛА ЗМОВА ЧЛЕНІВ ЖУРІ?

Головна інтрига фестивалю розгорнулася на Конкурсі молодих виконавців. Хто візьме Гран- прі, як розділяться місця? Журналісти змагалися між собою, хто виявиться більш прозорливим. Проте після першого ж дня, коли виконувалися відомі шлягери слов’янськими мовами, сумнівів ні в кого не залишилося: 103 бали, віддані міжнародним журі, очолюваним Генеральним секретарем Міжнародної федерації фестивальних організацій (FIDOF) Маріо Морено білорусці Поліні Смоловій за пісню «Польська мадонна» з репертуару Марилі Радович, стали серйозною заявкою на перемогу. Високі бали отримали також македонець Мар’ян Стояноскі, ізраїльтянин Шай, білоруска Гюнеш, українки Наталя Валевська («Край, мій рідний край») і Анастасія Тимофєєва («Аве Марія»), а також болгарка Емілія Валенті. Саме ця група могла претендувати на призові місця, оскільки набагато відірвалася від інших учасників. Найслабкішими конкурсантами виявилися дві російські виконавиці. На запитання журналістів, чому Росія прислала конкурсанток з невиразним вокалом, екс- міністр культури РФ Михайло Швидкой філософськи відповів: «Їм просто не пощастило, а взагалі вони хороші дівчата». Для художньої самодіяльності просто чудові, — подумки додали представники ЗМІ...

Другий день змагань сюрпризів не приніс. До найвищих оцінок Поліни Смолової за пісню «Журавлине відлуння» додалися результати інтерактивного голосування телеглядачів — і доля Гран-прі була вирішена. 25-річна «президентська» стипендiатка встановлених як Гран-прі 10 тис. доларів з країни вивезти нікому не дала. Власне, ніхто із самого початку в цьому й не сумнівався. Білорусь утретє поспіль очолила список лауреатів. Щоправда, чутки про «договірний» конкурс ніхто із членів журі й організаторів журналістам не підтвердив (щоправда, й не спростував). Перше місце по праву дісталося дуже сильному вокалісту з Македонії. Як і очікувалося, улюбленець публіки Шай розділив друге місце з Гюнеш. А третє поділили Україна й Болгарія. Тимофєєва у другому турі заспівала явно нижче своїх можливостей, а от Валевська виклалася на всі сто. З піснею «Чорнобривці» вона викликала шквал оплесків і вийшла на третє місце. Хоча, на думку члена журі Володимира Гришка, була гідна більш високої нагороди: «Наталя відчуває кожну ноту, кожне слово, вона розуміє, про що співає й уміє донести це до слухача. Я взагалі оцінюю Валевську й Тимофєєву як найкращих конкурсанток. Вони не кричать, а співають. Не проблема показати силу голосу, набагато важливіше те, як співак їм володіє. Обидві українські виконавиці володіють голосом відмінно, я виставив їм вищі бали, однак, крім мене, в журі ще 10 людей»...

Колега пана Гришка по суддівству Михайло Боярський оцінював конкурсантів за принципом «подобається — не подобається»: «Дівчата дуже сильні, хлопці слабші. Особливо хороші були білоруски й українки, причому всі четверо однаково прекрасні, співали чудово, з такою душею і таким трепетом! Щоправда, перший день сильно відрізнявся від другого: ті, кого я вважав явними лідерами, раптом програвали, й навпаки. Але справжніх відкриттів — таких, щоб ах! — не сталося, але загальний рівень був досить високим. Я «журив» уперше й більше цього ніколи не робитиму. По-перше, не можна судити артиста по конкурсу, тому що він може перехвилюватися й заспівати не так яскраво. Конкурс — це всього лише форма подання пісні, а не показник майстерності. Наші сьогоднішні переможці абсолютно рівні у професіоналізмі, кожний гідний серйозних сольних концертів, а бали — річ суб’єктивна. По- друге, я переконався в тому, що судити талановитого артиста мало хто має право, — нехай це робить публіка».

ЗМІНИ МОЖЛИВІ, АЛЕ...

Не можна не відзначити, що заходи, які проводилися в рамках фестивалю, були часто малоцікавими. Особливо це стосується кінопоказів і театральних вистав. Заявлені вистави частенько відмінялися, як у «Современника» (хоча сама Галина Волчек на «Зіркових зустрічах» була вище всіляких похвал), і замінювалися мало не літературним читанням. Наприклад, вахтанговці привезли відверту халтуру — антрепризу «Будьте здорові», на якій можна було висидіти щонайбільше хвилин 15, та й те з поваги до Маріанни Вертинської та Ігоря Шалевича. Шведський театр «Альбатрос» був дуже складний для сприйняття звичайного глядача. Мабуть, лише Кама Гінкас зі своєю «Скрипкою Ротшильда» виправдала очікування публіки й не опустила професійну планку.

Кінопрограма не вирізнялася новизною: «Тато» Володимира Машкова, «Свої» Дмитра Месхієва, «Татарський триптих» Олександра Муратова, «Мамай» Леся Саніна та інші йшли в напівпорожніх залах, бо не було належної реклами ні в місті, ні по телебаченню. Крім того, в програмі заявлялося, що стрічки представлятимуть режисери або відомі артисти, які в них знялися, але, на жаль, жодного з них глядачі так і не побачили.

Кожному з гостей хотілося придбати на згадку про Вітебськ який-небудь сувенір. Великі надії в цьому плані покладалися на «Місто майстрів» (щось на кшталт нашого Андріївського узвозу), де щороку виставляють плоди своєї праці народні умільці: різьблення по дереву, карбування, вироби із соломки, глини, металу, плетіння з лози тощо. Однак ці майстри розчинилися серед маси продавців ширвжитку, якого повно у будь-якій країні. На жаль, істинно білоруських виробів, що відображають дух і традиції народу, майже нікому знайти не вдалося, хіба що Михайло Боярський прикупив собі солом’яного капелюха та Андрій EL-Кравчук похвалився оранжевим лляним костюмчиком, який він хоче використати як сценічне вбрання. До речі, в «Місті майстрів» можна було зустріти багато наших співвітчизників: саме у них особливо жваво йшла торгівля й збиралися величезні натовпи.

Наступного року відзначатимуть ювілей «Слов’янського базару у Вітебську». Планів у організаторів — сила-силенна. Вони хочуть запросити на фест президентів України, Білорусі та Росії, перед якими заспіває тріо слов’янських тенорів (проект Володимира Гришка). Планується, що вперше проведуть Конкурс молодих оперних виконавців. Тому, очевидно, «СБ» нам усім все ж таки потрібен, хоча цілі в кожної країни різні. Думаю, саме Україна в змозі крок за кроком міняти його формат на сучасний — більш модний і якісний. А поки, як дотепно помітили артисти дуету «Свитязь», «Слов’янський базар у Вітебську» — це «екскурсія в наше радянське минуле, від якої мурашки біжать по шкірі».