Чи злетить у небо «Птах душі»?
В численних інтерв'ю тодішній міський голова Дмитро Дворкіс говорив про те, що пам'ятник неодмінно постане на майдані біля педагогічного інституту. Перед Кабінетом Міністрів порушили клопотання про присвоєння імені Василя Стуса цьому вузу. Оголосили Всеукраїнський конкурс на найкращий проект пам'ятника. Відкрили спецрахунок для акумулювання коштів.
До речі, першими «запротестували»... професори й доценти Вінницького педагогічного інституту, які рішуче відмовилися підтримати клопотання про присвоєння інституту імені поета. Мовляв, Стус ще не став класиком, його творчість мало відома «широким народним масам», не треба штучно прив'язувати його до вузу — він навчався в Донецьку, а не у Вінниці. І щоб покласти край і не повертатися до цього питання, яке набуло розголосу в пресі і викликало обурення громадськості, інституту швиденько присвоїли ім'я Михайла Коцюбинського.
«Усе моє життя в інвентарі розбите і розписане по графах». Це прокляття не відпускає поета й по смерті. Ясна річ, чиновники по графах розписали усе: терміни, заходи, відповідальних за їх виконання. 29 травня 1997 року відбувся конкурс на кращий проект. Переміг на ньому вінницький скульптор Анатолій Бурдейний. Галасу було багато. Але пам'ятника немає й дотепер.
Поки минав час, відведений на всі роботи, на спецрахунок «накапало» 80 тисяч гривень (за найскромнішими підрахунками потрібно 242 тисячі). Ювілей наближався, а керівники міста поринули у передвиборний марафон. Коли йде боротьба за владу, не до культури. І питання спорудження пам'ятника засунули в найдальшу шухляду. Тож ескіз монументу «Птах душі» так і залишився мініатюрною даниною великому талантові.
У Рахнівці, невеличкому подільському селі, де народився поет, зберігається про нього скромна й некричуща пам'ять. Параска Тимофіївна Семенюк, дружина двоюрідного Василевого брата, пригощає кожного, хто приходить на Стусове обійстя, смачною водою з криниці, яку викопав батько поета. Біля школи, названої іменем Стуса, встановлено обеліск роботи самодіяльного скульптора-зека, виготовлений за ініціативи міліцейського генерала Тяжлова. Скульптурне зображення Стуса дуже приблизне, але все ж 4 вересня саме сюди люди несуть квіти. А ще в цій же школі зусиллями ентузіастів відкрито кімнату-музей. Земляки раді були б і дорогу до Стусового обійстя вимостити, і меморіальну дошку на хаті відкрити, але ті 60 дітей, які ходять до школи, не завжди мають бутерброда на обід, адже батьки їхні місяцями не отримують платні. Тому навряд чи вдасться в області зібрати пожертви на справжній монумент поетові.
Проте найкращим пам'ятником письменнику, напевно, повинні бути його видрукувані твори. Прем'єр-міністр України В. Пустовойтенко напередодні ювілею підписав постанову про фінансування трьох томів повного видання Василя Стуса, куди мають увійти й знамениті «Палімпсести». Поки що ці гроші у видавничу спілку «Просвіта» у Львові не перераховано. Невже доля книжок Стуса така ж, як і вінницького «Птаха душі»?
