Дніпропетровці пропонують встановити меморіальний знак у селі Василівка-на-Дніпрі

Дніпропетровські краєзнавці стверджують, що видатного українського поета Тараса Шевченка мали поховати не під Каневом, а біля... дніпровських порогів. Вони наполягають на тому, що знамениту духівницю Кобзаря — вірш «Заповіт» його сучасники прочитали й зрозуміли неправильно. «Історія цієї проблеми досить давня, — розповів на прес-конференції краєзнавець й інструктор з туризму Дмитро Синиця, який відвідав і вивчив усі шевченківські місця. — Ще за радянських часів наші земляки, які цікавилися життям і творчістю Тараса Григоровича, звернули увагу на те, що його могила розташована не в тому місці. У зв’язку з цим можна згадати цілий десяток краєзнавців — батька та сина Кибців з Магдаліновського району, вчительку Людмилу Ленду, журналіста Миколу Ничипоренка та багатьох інших. Усі вони писали про те, що заповіт Кобзаря було прочитано й тлумачено неправильно. Проте з певних причин цю проблему намагалися замовчувати».

Відомо, що невдовзі після закінчення художньої академії в Петербурзі молодий Т. Шевченко повернувся в Україну, аби відвідати рідні місця. «Його батьківщиною, — каже Д. Синиця, — є Холодний Яр, місцевість, де зародився повстанський рух гайдамаків, про який ще в дитинстві розповідав йому дід. Тараса завжди цікавила тема українського козацтва, а тому влітку-восени 1843 року він здійснив велику подорож уздовж Дніпра на Великий Луг, де колись була Січ. Дорога малоосвоєним степом була нелегкою, щодня він долав по 25—30 кілометрів, ночував у селянських хуторах і поміщицьких садибах. З його листів і записів ми знаємо, що маршрут проходив через Орель, Нові та Старі Кайдаки, дніпровські пороги». Найбільшим порогом був Ненаситець, грізний шум якого чувся у степу за багато кілометрів. «У народі цей поріг ще називали Ревучий, через ревіння падаючої води серед гранітних скель, — каже Д. Синиця. — Цей факт відзначали багато етнографів, зокрема академік Д. Яворницький. Незважаючи на те, що пороги давно затоплені, місцеві мешканці і нині розповідають, що тихої днини «голос» Ревучого чутно з-під води. Можна уявити, яке враження він справляв на мандрівників раніше, коли пороги існували ще в первозданному вигляді». Перебуваючи в цьому мальовничому місці, зазначає краєзнавець, не можна не здивуватися точності його опису в Шевченковому «Заповіті». «Річ у тім, — пояснює він, — що трохи пізніше, вже після подорожі на Січ, Тарас Григорович тяжко захворів на запалення легенів. У той час цю хворобу вважали практично невиліковною і часто від неї помирали. Тому 31-річний Шевченко і написав «Заповіт», рядки якого відомі чи не кожному українцеві.

Краєзнавець звертає увагу на те, що поблизу Канева води Дніпра течуть тихо і спокійно. Шумів і ревів Дніпро лише на скелястих порогах набагато нижче за течією. «Окрім того, Шевченко написав «поховайте мене не в могилі», а «на могилі». Могилами у той час називали степові кургани, і це було загальноприйняте вживання цього слова, — пояснює Д. Синиця. — Ми проаналізували текст і зробили висновок, що Тарас Шевченко просив, аби його поховали біля порогу Ревучого. Тому що картина, яку він описав, відкривається саме зі скіфського кургану, що розташований в селі Василівка-на-Дніпрі Синельниківського району Дніпропетровської області».

Дослідник вважає, що Т. Шевченка поховали біля Канева переважно тому, що неподалік розташоване його рідне село і мешкали близькі родичі — це цілком у традиціях українців. Д. Синиця та його однодумці зовсім не закликають до того, аби «виправити» історичну помилку і перенести могилу Кобзаря в Дніпропетровську область. «Наближається 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, — каже професор Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара, автор книжки «Оберіг. Міфи і легенди України» Василь Шевцов. — Ми вважаємо, що треба встановити меморіальний знак у селі Василівка-на-Дніпрі. Аби Україна знала, що саме тут він заповідав себе поховати». Професор В. Шевцов каже, що в Україні, як і в інших країнах, існують енергетично сильні місця, де народжуються таланти і виявляється сила національного характеру. «До таких місць, поза сумнівом, можна зарахувати Холодний Яр, Великий Луг і дніпровські пороги», — зазначає він.